У серпні 1943 року радянська армія отримала важливе стратегічне завдання – звільнити від ворога Лівобережну Україну та захопити правий берег Дніпра. Тоді почалися бої поблизу міста, які тривали до грудня того ж року. Як це відбувалося, розповімо нижче. Далі на dnepryes.com.ua.
Ситуація у регіоні
Перед відходом на Дніпропетровщину війська радянської армії воювали під Курськом. На Ставці Верховного Головнокомандування вирішили змінити завдання і спрямувати сили на захоплення території аж до Азовського моря. Основні сили вирішили залишити в південно-західних регіонах, оскільки це був головний стратегічний напрямок.
Війська інших фронтів хотіли зосередити ближче до “гарячих точок”, щоб наступати на головні сили ворога в південних регіонах, у такий спосіб звільнивши лівобережжя, наблизитися до Дніпра і в підсумку зруйнувати плацдарми, організовані на правому березі.
Тривала підготовка до розгромних боїв із противником і в західних регіонах.
Примітно, що у військового керівництва не було чіткого плану або стратегії. Маршал Г. К. Жуков і перший заступник начальника Генерального штабу генерал А. І. Антонов пропонували оточити окремі угруповання ворога, а Й. В. Сталін, Верховний головнокомандувач, не поділяв цю точку зору. Він вважав, що для успіху необхідно багато часу на підготовку солдатів і оснащення, але ворог міг встигнути використати його для організації лінії оборони.
Замість цього, на його думку, варто було якнайшвидше відкинути противника із зайнятих рубежів раптовими окремими ударами. Розвідка доповіла, що противник почав вибудовувати лінію оборони поблизу річок, зокрема, й на Дніпрі.
Після обговорення військове керівництво дійшло висновку, що необхідно застосувати одразу два підходи – розсікти угруповання супротивника і влаштувати розгром, знищуючи кожне з них окремо, спрямувати сили на основні напрямки, де тривали бої.
Плани ворога на Дніпропетровщину
Водночас війська противника отримали наказ утримати зайняті раніше рубежі, водночас зупинивши наступ радянської армії та вибудувавши захист для регіонів, важливих з економічної точки зору. Одночасно військове керівництво хотіло розробити план зі створення лінії оборони, яка тривала б від Балтійського моря до Чорного, під назвою “Східний вал”.
Для створення оборони хотіли залучити інженерів і наявні на той час засоби. Найважливіше було укріпитися в тих місцях, де була загроза переправи через річки.
На лівому березі в кількох районах Дніпропетровщини противник встиг створити укріплення на мостах, особливо оснащеними вони були поблизу Запоріжжя, Кременчука та Нікополя.
На південному заході ворожа армія встигла створити кілька угруповань, туди загалом спрямували понад мільйон солдатів, яких постачали зброєю та мінометами, танками, літаками і засобами для штурму.
У складі радянських військ було майже три мільйони солдатів, удвічі більше зброї і мінометів, танки й артилерійські установки, майже три тисячі літаків.
Армія перевершувала противника в усьому – особовому складі, танках і літаках, знаряддях і мінометах.
Незважаючи на переваги, підготовка особового складу армії проходила в дуже складних умовах. Бої під Курськом тривали понад два місяці, тому війська встигли відійти на велику відстань від баз постачання, а залізнична мережа ще відновлювалася. Підвозити військам усе необхідне належало автотранспортом, його не вистачало.
Битва на Дніпропетровщині
Коли у 1943 році почалася битва за Дніпро, радянські війська розбилися на угруповання і вели наступ одразу за кількома напрямками. З південного заходу солдати мали завдати раптової атаки, відвоювати плацдарми, вивести суперника з ладу і дійти до основного фронту, не давши йому можливості відновити сили.
Водночас з інших напрямків угруповання мали повністю звільнити решту територій, що залишилися на Донбасі, і також вийти на опорні точки на Дніпрі, закріпитися на досягнутих рубежах.
Оскільки вороги вибудували тил на Донбасі ближче до Харкова, саме там хотіли вдарити найбільш інтенсивно, тим самим підірвавши їх зусилля із захоплення нових територій.
До цих регіонів з решти фронтів перекинули одразу 15 дивізій, з них чотири – танкових. У підсумку операція виявилася успішною, і в радянської армії з’явилася потужна підтримка для звільнення Дніпропетровщини.
Щойно вдалося зміцнитися на Донбасі, війська пішли далі і змогли відвоювати Павлоград, розгромивши там противника, і вийти до Запоріжжя.
У вересні 1943 року, завдяки зусиллям військового командування і військам з усіх напрямків, вдалося відкинути противника, ворожа армія була змушена відступати в тил, а радянська – укріпилася на Дніпропетровщині, захопивши повністю мости і річку Дніпро.
У період із 23 до 30 вересня війська Південно-Західного фронту змогли знищити укріплення ворога в районі Дніпропетровська, потім форсували Дніпро і захопили два невеликих плацдарми на півдні регіону. Війська лівого крила фронту вийшли в район Запоріжжя, де були зупинені ворогом.
Центральний фронт у цей час продовжував наступ на Чернігів і Гомель. 21 вересня військові зробили прорив, форсувавши Десну, і звільнивши одразу кілька міст – Ніжин, Новгород-Сіверський і Чернігів, за кілька днів радянські війська вийшли і до Дніпра.
Воронезький фронт вирішили переспрямувати на київський напрямок, причому до його складу мала увійти так звана рухома група фронту.
Війська з лівого боку повинні були допомагати Степовому фронту, завдання якого полягало в розгромі полтавського угруповання противника і розвитку наступу на Кременчук. Завдяки зусиллям солдатів цього угруповання вдалося звільнити одразу кілька міст, серед яких були Ромни, Лохвиця, Гадяч, а також річку Ворскла.
У ніч на 20 вересня генерал армії М. Ф. Ватутін ввів у битву на Дніпропетровщині рухому групу фронту, а вже 21 вересня вона також дійшла до берегів Дніпра і міста.
Результати битви за Дніпро
Наступ тривав, і вже наступного дня війська радянської армії просунулися більш ніж на 30 кілометрів, провели операцію з форсування Прип’яті та захопили там плацдарми на правому березі.
Наприкінці вересня до Дніпра дійшли основні сили армії, допомогли захопити сім плацдармів на території протяжністю 140 кілометрів.
Ще одне угруповання солдатів вийшло до річки Сож, де захопило одразу два плацдарми на правому березі.
Щоб допомогти військам посилити плацдарми і давати відсіч наступу ворожих сил, генерал армії М. Ф. Ватутін, який командував Воронезьким фронтом, вирішив використати повітряно-десантні війська.
У підсумку підготовки трьох повітряно-десантних бригад, що були в його розпорядженні, не вистачало, і вони не встигали допомагати решті солдатів.
Водночас, незважаючи на невдачі, успішна стратегія та наступ на ворожі війська одразу на кількох напрямках дали змогу радянській армії за короткий термін не лише розгромити сильного супротивника, а й захопити територію регіону, в тому числі закріпитися на обох берегах Дніпра, організувати плацдарми для подальшого наступу.
Далі армія продовжила рух обома берегами Дніпра, звільняючи міста, і зрештою дійшла до Києва, де також тривали запеклі кровопролитні бої.