Генерал Пушкін, який обороняв та визволяв Дніпропетровськ

Приховувана роками за радянських часів інформація змусила сучасних українців подивитися на події минулого під іншим кутом зору. Зокрема на події Другої світової війни. У Дніпрі, як і в інших містах України, налічувалося чимало пам’ятників визволителям від гітлерівських нацистів, які прибрали в рамках декомунізації у 2020 роки. Але імена залишилися, і про цих людей молоді дніпряни навіть не знають. Та нагадати варто, хоча в рамках знання історії рідного міста. У переліку відомих визволителів значилося прізвище генерала Юхима Пушкіна, який обороняв Дніпропетровськ у 1941 році і визволяв у 1943. Про його вчинок кілька десятиліть нагадував містянам пам’ятник у вигляді танка Т-34 на проспекті Дмитра Яворницького, який демонтували у січні 2023 року. Та залишилося питання: дійсно генерал був гідний пам’ятного знаку чи це чергова легенда радянських часів? Тож варто пошукати відповідь. Далі на dnepryes.com.ua. 

Військова кар’єра і початок війни

Щодо місця народження генерала, то точних даних немає. За однією версією Юхим Григорович Пушкін народився у січні 1899 року у селі Крутець Ртищевського району Саратовської області, за іншою – у станиці  Новотроїцька на Ставропольщині. Із встановлених фактів біографії: потрапив до Червоної армії у 1918 році, воював, у середині 1920 років керував в Україні школою полкових командирів. У 1932 році його перевели до бронетанкових військ, закінчив курси, обіймав різні посади у Київському воєнному окрузі. 

У лютому 1941 року Пушкін очолив 32 танкову дивізію, яка стояла у Львові. Коли почалася Друга світова війна, всіх підняли по тривозі, колона рушила до західного кордону. Біля Радехова почався бій, другий удар взяли на себе на підступах до Львова. З втратами відступали на схід, командувач навіть не зміг зв’язатися з дружиною і сином, які залишилися у Білій Церкві й 27 місяців перебували в окупації. Про їх долю офіцер нічого не знав. Про це стало відомо з листа Пушкіна, який написав додому.

Оборона Дніпропетровська

У липні 1941 року Юхим Григорович очолив 8 танкову дивізію, котру через місяць після доукомплектування перекинули під Дніпропетровськ. Там формували резервну армію для оборони міста, радянські танкісти мали стримувати гітлерівську танкову групу фон Клейста. Перший бій прийняли під станцією Баглій, вдалося замаскувати танки й артилерію та заманити ворога у вогняний мішок. Другу потужну атаку теж вдалося відбити. Завдяки вмілому керуванню командувача Пушкіна, у боях під Дніпропетровськом гітлерівці втратили майже 100 танків, 100 автомобілів, 60 протитанкових гармат, 10 бронемашин, 50 мотоциклів, десятки мінометів і гармат. Про це повідомлялося у зведенні Радінформбюро. За зразкове керування боєм і особисту мужність у листопаді 1941 року Юхима Григоровича нагородили найпочеснішим званням Героя Радянського Союзу.

Але сили були нерівні. Вночі 25 серпня Пушкін отримав наказ відступати. Потім на лівому березі його 8 танкова дивізія стримувала наступ ворога на ділянці Амур-Піски та Підгородне. Відійшли до Павлограда. Командувач протиставив тактику широкого маневру, що дозволило йому тримати оборону до кінця жовтня. Тільки після прориву нацистів на півдні командувач отримав наказ відійти до Червоноармійська, щоб поновити сили. У листопаді Юхим Григорович очолив 23 танковий корпус, який перекинули під Сталінград.

Бої за визволення Дніпропетровська

Офіцер Пушкін уміло керував корпусом у Сталінградській битві. Потім майже 100 кілометрів просувався по ворожим тилам від Шарпаєвки до Сіверського Донця, знищуючи гітлерівську техніку та штаби. За ці успішні дії йому присвоїли звання генерал-лейтенанта бронетанкових військ. У вересні 1943 року Юхим Григорович зі своїми бійцями знову опинився на кордонах Дніпропетровщини, тільки вже не в обороні, а у наступі. Сильним ударом свого корпусу допоміг 39 танковій бригаді визволити станцію Чаплине, що дало змогу захопити вагони з не вивезеним українським зерном та військовим вантажем. Під Синельниковим були змушені чекати на підкріплення і стримувати ворога, який прагнув повернути визволені населені пункти.

Як згадували однополчани, генерал Пушкін вирізнявся вмінням блискавично приймати рішення, передбачати всі можливі ускладнення, берегти своїх людей. Вчасно приходив на допомогу і навіть стримував занадто ініціативних офіцерів, які прагнули просуватися вперед. Дочекався підходу 1-го механізованого корпусу генерала Русіянова, разом вони не давали нацистам відступати за Дніпро та посилювати оборону Східного валу. Коли 18 вересня 1943 року на кордони області вийшли радянські стрілецькі частини, розпочалося визволення Дніпропетровщини. Корпус генерала перекинули на Запоріжжя, де він взяв участь у визволенні міста у жовтні 1943 року.

Шляхами визволення України

У битві за Запоріжжя 23 корпус Пушкіна зазнав значних втрат, довелося поповнювати та доукомплектовувати. Потім знову брали участь у боях за правобережну частину Дніпра. Корпус генерала визволяв міста й села Софіївського, Солонянського, Криворізького та Апостолівського районів. На початку листопада було визволено Київ і Білу Церкву, Юхим Григорович навіть отримав можливість відшукати свою родину. На щастя, дружина й син вижили в окупації. Вони зустрілися у січні 1944 року, коли видалася невелика перерва у боях, доки частини готувалися до чергового наступу.

До Дніпропетровська генерал не увійшов. Після визволення Кривого Рогу його корпус перекинули на Миколаївський напрямок. На початку березня частини 8-ї гвардійської та 46-ї армій перейшли у наступ після форсування річки Інгулець, їм на допомогу дали частини 23-го танкового корпусу. Відомо, що 11 березня Юхим Пушкін був смертельно поранений осколком авіабомби під час ворожого нальоту. Це трапилося біля села Баштанка Миколаївської області. Поховали офіцера на меморіальному кладовищі Соборної площі у Дніпропетровську, який він хоробро обороняв і визволяв.

Серед нагород генерала, крім Золотої зірки Героя Радянського Союзу, є чимало орденів: Леніна, два Вітчизняної війни, Червоного Прапора, два Суворова 2 ступеня, Кутузова 2 ступеня. За роки війни був неодноразово персонально відзначений у наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Сталіна, чим могли похвалитися одиниці.

Доля пам’ятника генералу Пушкіну

На цьому можна було б поставити крапку, але варто все ж таки згадати й пам’ятний знак генералу, у якого була своя доля. Спочатку у 1946 році, коли вулиці Дніпропетровська ще лежали у руїнах, на центральному проспекті встановили на честь генерала Пушкіна танк Т-70. Планували ростову скульптуру, а тимчасово вирішили поставити символічний танк. У 1965 році його замінили на легендарний Т-34, який брав участь у визволенні України. Щоб доглядати за могилою, до Дніпропетровська перебралася дружина Пушкіна – Клавдія Іванівна з сином Віктором. За радянських часів біля цього пам’ятника відбувалося чимало знакових урочистостей. Тут дніпряни також призначали зустрічі та побачення, місце “біля танку” знали всі.

У січні 2023 року танк Пушкіна став п’ятим за рахунком пам’ятним знаком, який демонтували у Дніпрі. Михайло Лисенко, який тоді обіймав посаду заступника міського голови Дніпра, пояснив журналістам інтернет-видання “Dp.informator.ua”, що демонтувати пам’ятник все одно збиралися через будівництво метрополітену. Бо на місці його розташування запланований вихід зі станції метро. Долю постаменту мала вирішувати міська Спілка архітекторів, а танк чиновник обіцяв зберігати на території одного з комунальних підприємств.