Дніпро, одне з найкрасивіших міст України, яке славиться найдовшою набережною у Європи, визначними мостами та історичними пам’ятками. Проте місто зазнало жахливих руйнувань під час Другої світової війни. За 26 місяців окупації місто було перетворено на руїни. Далі на dnepryes.com.ua.
Коротко у цифрах про руйнування в Україні під час війни
Друга світова війна жорстоко пройшлася українською землею, ставши для неї одним із найкривавіших театрів бойових дій. Мільйони українців опинилися втягнутими у цей конфлікт.
Війна забрала життя понад 10 мільйонів солдатів країн-учасниць та близько 12 мільйонів мирних жителів. Ще 55 мільйонів людей отримали поранення. Число загиблих та постраждалих українців у цій війні достеменно невідомо.
Друга світова війна завдала жахливих руйнувань містам України. Загалом було зруйновано 28,2 мільйона квадратних метрів житлової площі, з яких 12,8 мільйона припадали на приватний сектор. Рівень руйнувань у великих містах сягав у середньому 45%.
Найбільше постраждали центральні райони міст, адже саме вони ставали головними мішенями бомбардувань та боїв. Околиці, як правило, зазнавали менших руйнувань. Внаслідок цього Україна втратила значну частину своєї автентичної історичної забудови.
Масштаби трагедії підкреслює й статистика щодо населення. Якщо перед війною у містах України мешкало близько 8,5 мільйонів осіб, то після неї – лише 3,2 мільйона, тобто 38% від довоєнного рівня.
Проте, з часом ситуація почала покращуватися. Після вигнання нацистських окупантів міське населення почало стрімко зростати. Люди поверталися до своїх домівок, шукали роботу та намагалися відбудувати зруйноване життя.
Житлові умови того часу були жахливими. Через руйнування інфраструктури люди вимушені були жити по кілька родин в одній квартирі, ютулитися в непристосованих приміщеннях та саморобних землянках.
Початок Другої світової війни
У червні 1941 року фашистська Німеччина напала на СРСР. Усі розуміли, що це війна, але паніки в місті не було. Містяни вірили, що розбити ворога – це справа декількох тижнів. Тому місто продовжувало жити майже звичайним життям.
Офіційна військова доктрина Радянського Союзу була оборонною. У той час не планували ні евакуювати промислові підприємства, ні будувати оборонні споруди навколо Дніпропетровська.
У той час місто жило у звичайному ритмі: працювали заводи, фабрики, театри, ресторани, дитячі садки. Єдине, що відрізнялося, це організована мобілізація до Червоної Армії. Чоловіки йшли на фронт, а їхнє місце за верстатами займали жінки. З початком військових дій Дніпропетровськ повинен був надавати фронт усе необхідне, тому підприємства переходили в надзвичайний режим роботи. Вони працювали під гаслом – “Все для фронту – все для Перемоги!”.
Зміни відбулися й у лікарнях міста. Так у лікарні ім. Мечникова розгорнули евакуаційний госпіталь. Через корпуси цієї лікарні пройшли тисячі поранених солдатів.
У перший місяць війни про евакуацію не дуже думали, вважали, що ворог не дійде до міста. Але в липні стало зрозуміло, що це може стати реальністю. Тоді для запобігання захопленню промислового устаткування, Державний комітет оборони у липні запропонував евакуювати промислові підприємства правобережжя.
Перші ешелони із заводським обладнанням вирушали на Урал і в Сибір. Ними відправили верстати заводів ім. Г. І. Петровського та ім. В. І. Леніна. Усього евакуювали залізничним транспортом 99 тис. вагонів з устаткуванням і людьми.
Наближення лінії фронту до Дніпропетровська змушувало зупиняти фабрики й заводи, вивозити або знищувати устаткування, щоб запобігти захопленню їх ворогом. Вивезення промислових підприємств на схід закінчили до середини серпня. Вдалося завершити перед самим захопленням міста німецькими військами.
Цікаво те, що аж до дня захоплення правого берега Дніпра, на заводі Петровського працювала турбіна, що давала місту електрику, а робітники ДЗМО випускали вогнемети й ремонтували танки.
Перше бомбардування з повітря Дніпропетровськ пережив 9 липня 1941 року. Через це з ладу вийшов на 10 годин міст. З цього місто потерпало від нальотів ворожої авіації.
Окупація міста
25 серпня 1941 року Дніпропетровськ (м. Дніпро) захопив ворог. З приходом німців у місті встановили окупаційний режим. Також у Дніпропетровську почалася конфіскація будинків і підготовка їх до проживання німців. Був створений проєкт “Німецьке місто” – за задумом, це таке собі місто в місті. На Соборній горі передбачалося розміщення Німецького міста, всі інші жителі Дніпропетровська мали жити в низинній частині Дніпропетровська.
Окрім масових розстрілів людей, місцеве населення також вивозили для робіт до Німеччини. У місті було розгорнуто масову пропаганду.
Згодом, при наближенні лінії фронту, окупаційна влада видала указ “Про обов’язкове залишення своїх будинків” буквально всім населенням. Водночас людям рекомендувалося йти на захід України і шукати собі там новий дім.
Таким чином, у 1939 році населення Дніпропетровська налічувало понад 500 тисяч жителів, а вже наприкінці 1943 року зменшилося до 77 тисяч.
Армія ворога залишала практично безлюдне місто.
Відбудова міста
25 жовтня 1943 року фашисти покинули Дніпропетровськ і місто повернулося під контроль СРСР.
Проте це був лише початок складного шляху відбудови. Місто було у руїнах. Багато будинків місцевих мешканців були зруйновані або пошкоджені. Деякі вулиці було важко впізнати.
Усі заводи лежали в руїнах. Будівля вокзалу зазнала значних руйнувань, а сама залізниця була в жахливому стані. Мости міста зруйновані або пошкодженні. Великі збитки були в селах біля міста, адже фашисти вивозили звідси чорнозем вагонами.
На заводі Петровського вціліла турбіна електростанції. Її запустили через декілька днів 28 жовтня 1943 року.
У місті почали відкриватися лікарні, магазини, а також школи й дитячі садки
Із сіл та інших міст почали повертатися люди до Дніпропетровська. Але місто ще довгі місяці було прифронтовим.
Згодом до Дніпропетровська потягнулися з Уралу і Сибіру ешелони із заводським обладнанням і будівельними матеріалами. По черзі запускали заводські цехи, у липні-серпні 1944 року запустили третю і четверту мартенівські печі, а у вересні вже почалося виробництво чавуну на Петрівці.
У місті зазнали руйнувань багато будівель, серед них – будинок Хреннікова (Готель “Україна”); найстаріша будівля міста – Потьомкінський палац; будівля залізничного вокзалу; будівля історичного музею. Останній пережив чимало подій в окупації. Під час бомбардування міста в будівлі обвалилась стеля в центральній залі, але стіни залишилися стояти, не обвалилися. Після звільнення Дніпропетровська будівлю швидко відновили та повернули експонати музею у стіни приміщень.
Потьомкінський палац у місті був зруйнованим майже повністю. Зберіглися стіни та колонада. За відбудову взялися у 1952 році. Проте відновили будівлю за іншим проєктом, через що палац має зовсім інший вигляд, ніж до часів Другої світової війни.
Мерефо-Херсонський залізничний міст під час Другої світової війни зруйнували 2 рази.У серпні 1941 року, після відступу Червоної армії, його підірвали. Окупувавши місто, нацисти швидко відбудували міст та назвали його на честь генерал-полковника фон Клейста. Восени 1943 року під час боїв за Дніпропетровськ міст знову зруйнували.
Проєкт його відновлення розробив колектив інституту “Дніпродіпротранс” під керівництвом Євгена Тетерука. Коштувало це близько 50 млн карбованців.
Всі роботи добігли кінця в 1951 році. Цікаво, що після Другої світової війни міст поновили зі значними змінами. До речі, саме цей міст є першим залізобетонним мостом у світі, його відкрили у 1932 році.
Таким чином, місто потрохи відбудовувалось та поверталось до звичайного життя.