Гітлерівська окупація Дніпропетровська (сучасного Дніпра) навіть у XXI столітті залишається для істориків періодом великих “білих плям”. Коли нацисти відступали у 1943 році, то масово спалювали архіви й знищували сліди свого свавілля. Тому чимало фактів сучасним науковцям доводиться відновлювати по уламках історії. Далі на dnepryes.
Дніпровському досліднику Антону Кістолу вдалося з’ясувати, хто керував тодішнім Дніпропетровськом у 1941–1943 роках. Міським бургомістром став Петро Соколовський – представник похідної групи ОУН, яка зайшла на Дніпропетровщину разом із початком німецької окупації. Але постать ця була неоднозначна, представники ОУН та очевидці тих подій навіть звинувачували його у роботі на радянську розвідку та у знищенні євреїв.
Окупація міста Дніпро – несподівана реальність
Коли 26 серпня 1941 року війська вермахту остаточно захопили тодішній Дніпропетровськ, місто фактично залишилося без влади. Бо радянські чиновники поспіхом виїжджали разом із відступом своєї армії, тому з появою нацистів в обласному центрі утворився політичний вакуум. Саме тоді представники похідної групи ОУН запропонували німецькій адміністрації створити українські органи самоврядування, які могли б взяти на себе керування містом і підтримувати порядок.
Це було важливо, адже попри руйнування, обстріли й постійне відчуття небезпеки, у Дніпропетровську:
- працювали театри й кінотеатри;
- діяли магазини та базари;
- проходили богослужіння у церквах;
- ремонтували дороги й окремі будівлі;
- працювали трамваї та водоканал.
Все це вимагало контролю. Тому окупанти погодилися на створення української допоміжної управи, яка мала опікуватися повсякденним життям міста й потребами містян. Поява саме українського органу влади стала рідкісним випадком для території Райхскомісаріату “Україна”. Адже гітлерівці вбачали в окупованих землях тільки ресурс для Німеччини, а не простір для будь-якого самоврядування. Вирішальну роль зіграла позиція військового коменданта тодішнього Дніпропетровська Конрада фон Альберті, який дав дозвіл. У вересні 1941 року міську управу офіційно очолив Петро Соколовський, якого у німецьких документах називали бургомістром міста.
Освіта та перші професії Соколовського
Дніпровському досліднику Антону Кістолу вдалося з’ясувати біографію цього діяча. Петро Соколовський народився у червні 1896 року у Севастополі у робітничій родині. Його батько Теофіл, уродженець Херсонської губернії, працював ковалем у військовому порту та мав репутацію гарного майстра. У пошуках заробітку він постійно переїжджав між промисловими містами півдня імперії, працював на великих підприємствах і намагався прогодувати родину. Але у 1901 році чоловік помер від серцевого нападу, і мати Петра мусила з чотирма дітьми повернутися до Севастополя. Бо там могли допомогти рідні та знайомі. Соколовський зміг закінчити школу та ремісниче училище при порту, ще підлітком почав працювати.
До переламних революційних подій його життя виглядало як типова історія молодого робітника того часу:
- працював токарем на Севастопольському артилерійському заводі;
- обслуговував портову електростанцію;
- навчався у школі судових механіків торгівельного флоту;
- працював у фотомеханічній лабораторії Київського училища льотчиків-спостерігачів.
У 1920 році Петро здобув диплом суднового механіка, тоді ця професія давала шанс вирватися з бідності та знайти гарне робоче місце.
Кар’єра Соколовського між містами та посадами
Петру пощастило: після радянсько-української війни країна відновлювала промисловість і господарство, тому вкрай потребувала технічних спеціалістів. Соколовський працював у різних містах півдня України, набирався адміністративного досвіду й паралельно здобував освіту. Вступив до Харківського сільськогосподарського університету на інженерно-гідротехнічний факультет, який закінчив у 1928 році.
Далі кар’єра складалася вдало:
- керував організаційно-інструкторським сектором губернського відділу праці у Харкові;
- очолював відділ землеробства у Миколаєві;
- працював у господарському відділі губернської управи Одеси.
У 1930 році перебрався до тодішнього Дніпропетровська, де отримав посаду старшого інженера у “Гіпрограді”. Через кілька років вже став начальником гідротехнічного відділу “Дніпропроєкту”, працював консультантом для великих будівельних та промислових організацій. Але професійний зліт обірвався раптово. У 1937 році Соколовського засудили за статтею про “шкідництво”, тоді такі звинувачення отримували радянські інженери, директори й технічні працівники.
Але Соколовському пощастило. У 1939 році він повернувся до тодішнього Дніпропетровська, працював, однак після нападу гітлерівської Німеччини не покинув місто, на відміну від багатьох колег.
Соколовський між окупантами та українським рухом
Дослідники вагаються з відповіддю, чому радянський інженер Петро Соколовський прийняв рішення стати головою в окупованому Дніпропетровську. Можна припустити, що чоловік був незадоволений несправедливістю радянської системи й сподівався на преференції від німців. Відомо, що тодішня міська управа формувалася переважно з місцевої інтелігенції – інженерів, викладачів, лікарів.
Більшість цих дніпрян мали належну освіту й досвід роботи, отримані ще до революції 1917 року. У місті тоді також діяли прихильники ОУН, особливо у технічних і викладацьких колективах. Одним із найвідоміших був Панас Олійниченко – педагог Транспортного інституту, який під час окупації очолив обласну управу. Саме у такому колі й поширювалися ідеї українського національного руху в роки нацистської окупації.
Сам Соколовський при цьому залишався дуже неоднозначною постаттю. Один із діячів ОУН у тодішньому Дніпропетровську Василь Регей згадував про нього різко й без симпатії. Він був переконаний, що Соколовський працює насамперед на німецьку владу й заважає українському підпіллю. Серед оунівців навіть ходили чутки про його співпрацю з радянською розвідкою, хоча прямих доказів цьому так і не знайшли.
Роль Соколовського у подіях 1941 року
Ім’я Петра Соколовського згадується і в історії масових розстрілів євреїв міста восени 1941 року. У протоколі допиту пожежника Івана Шкляра зазначено, що саме Соколовський долучався до організації збору євреїв перед розстрілами у балці біля Транспортного інституту 13–14 жовтня. Свідок стверджував, ніби бургомістр давав вказівки, як проводити ці акції й фактично виконував рішення німецької окупаційної влади на місцевому рівні. Саме через такі свідчення постать Соколовського й залишається однією з найбільш суперечливих в історії окупованого нацистами Дніпра.
У своїх публічних виступах і зверненнях до мешканців Соколовський теж відкрито підтримував нову владу. Його промови спиралися на тези, які тоді постійно просувала нацистська пропаганда. У текстах не йшлося про українські інтереси чи самостійність – натомість часто звучали заклики до порядку, дисципліни та співпраці з окупаційною адміністрацією. Через це навіть учасники дніпровської ОУН сприймали його як представника нацистської системи, а не українського руху.
Таємничий фінал Соколовського – версія без підтверджень
Що сталося з Петром Соколовським після втечі окупантів із міста, так і залишилося невідомим. За даними НКДБ, він виїхав разом із гітлерівцями під час наступу радянської армії. Далі його слід загубився, хоча навколо особи колишнього бургомістра й потім виникали різні версії та чутки.
Зокрема в одному з протоколів допиту українця Георгія Максименка, який зберігається в архіві СБУ, є згадка, що Соколовський нібито опинився у Львові й був вбитий діячами ОУН у 1944 році. Але підтвердити цю історію документами так і не вдалося. Тому інформація, де завершив свій життєвий шлях бургомістр окупованого нацистами Дніпропетровська Петро Соколовський, так і залишилася ще однією “білою” плямою в історії міста.
Джерела: