Протягом останнього століття міські голови Дніпра були і господарниками, і партійними адміністраторами, і виборними політиками. У Катеринославі міського голову обирала дума, а за радянських часів головне слово залишалося за партійним керівництвом. Далі на dnepryes.
Після прийняття Україною незалежності все змінилося. Міський голова у місті Дніпро отримав значно ширші повноваження значно ширші повноваження, а разом із цим – особисту відповідальність. Так посада, яка колись залежала від міської думи, перетворилася на одну з найвпливовіших у житті Дніпра.
Перший міський голова Катеринослава
Першим “господарем” Катеринослава історики називають Івана Шевелева. Про нього збереглося дуже мало відомостей, тому особливу цінність має невеликий портрет, який зберігається у Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького.
Шевелев входив до першої міської думи ще у першому Катеринославі – Кільченському, який існував біля сучасної Самарівки. Ймовірно, містом він керував у 1787–1790 роках, а після складання обов’язків залишився членом міської думи.
Що вирішував міський голова Катеринослава?
Відомо, що Іван Шевелев опікувався суто господарськими питаннями, відповідав за бюджет, доброустрій, будівництво, водопостачання, освіту. Міського голову обирала дума зі свого складу, і важливі стратегічні рішення керівник міста не міг приймати без згоди тодішніх депутатів.
Згодом можливості цієї посади стали ширшими. Олександр Толстиков, який керував Катеринославом у 1889–1893 роках, чимало уваги приділяв розбудові нових районів і розвитку освіти. Коли у крісло міського голови сів Іван Езау у 1905–1909 роках, то виділився тим, що активно залучав іноземні кредити, розширював трамвайну мережу, водопостачання та міську інфраструктуру. Відтак наступний міський голова вже відповідав і за проєкти розвитку Катеринослава.
Про те як революція змінила правила міської влади
У 1917 році Катеринославська дума отримала те, чого не мала раніше, – загальне, рівне і пряме виборче право. До думи прийшли представники нових політичних сил, а міським головою став соціаліст-революціонер і колишній земський працівник Василь Осипов.
Але керувати містом за старою схемою вже не виходило. У Катеринославі постійно змінювалася влада, думу то збирали, то розформовували. Осипову доводилося опікуватися:
- постачанням продовольства;
- контролем за роботою міських служб;
- збереженням рівноваги між різними політичними силами; .
У 1918 році владу у Катеринославі перебрав гетьманський уряд, і демократичну думу вкотре позбавили повноважень. Місто знову очолив Іван Езау. Наприкінці 1918 року Осипов повернувся разом із Директорією, проте вже наприкінці січня 1919 року Катеринослав знову захопили більшовики.
Тож міський голова вже не мав змоги спокійно планувати новий водогін чи забудову на роки вперед. Спочатку треба було зробити так, щоб місто просто продовжувало жити й працювати. Саме революція внесла вирішальні корективи у процес роботи міського голови.
Коли міського голову замінив виконком?
Коли у Катеринославі затвердилася радянська влада, посаду міського голови скасували. Керування містом перебрали міська рада та міськвиконком. Формально виконком керував міським господарством, а політичним центром був партійний комітет.
Перший секретар міськкому визначав головний напрямок роботи, а голова міськвиконкому мав забезпечити виконання. Навіть коли йшлося про звичайні міські справи, остаточне рішення залишалося за партійцями. Голова міськвиконкому мав:
- будувати житло;
- контролювати комунальне господарство;
- організовувати роботу транспорту;
- забезпечувати торгівлю та постачання;
- керувати міськими закладами освіти;
- відповідати за охорону здоров’я;
- виконувати затверджені господарські плани.
Саме у цьому й полягала різниця в обов’язках міського голови до революції та за радянських часів. Тоді очільник міг сам пропонувати проєкти й домовлятися про їхнє фінансування. А у радянській системі насамперед мав виконати те, що вже вирішили партійні керівники. І особиста відповідальність була передусім перед системою, а не перед мешканцями міста.
Дніпропетровськ як “закрите місто”: додатковий контроль
У 1959 році Дніпропетровськ закрили для іноземців. Причиною була оборонна промисловість і насамперед – “Південмаш”. Про режимні підприємства не можна було говорити відкрито, за окремими об’єктами стежили особливо.
Для голови міськвиконкому це була зовсім інша робота, ніж у звичайному радянському місті. Він мав стежити за подіями в обласному центрі, де з житловими кварталами сусідували підприємства державного значення. Однак рішення щодо них приймали не у міськвиконкомі, а у КДБ.
Міський голова мав:
- дотримуватися режиму секретності;
- контролювати доступ до окремих зон міста;
- брати до уваги обмеження для іноземців;
- узгоджувати міську роботу з режимними вимогами;
- враховувати потреби оборонних підприємств;
- співпрацювати з КДБ та представниками союзних відомств;
- розподіляти ресурси, які місто отримувало завдяки оборонному статусу.
При цьому зона відповідальності залишалася: житло, комунальне господарство, транспорт, торгівля, освіта та медицина. Але закритість давала місту й те, чого не було у багатьох інших обласних центрах. Дніпропетровськ краще забезпечували продовольством і промисловими товарами, а інфраструктура, пов’язана з оборонними підприємствами, мала пріоритетне фінансування. Тому мер закритого Дніпропетровська опинився у дивній ситуації: за місто він відповідав, але найважливішу промисловість міста контролювати не міг. Так тривало до 1987 року, коли зняли статус “закритого” міста.
1990-ті роки – мандат від містян
З втратою цього статусу відбулися й інші зміни. Валерій Пустовойтенко, який очолював Дніпропетровський міськвиконком у 1989–1991 роках, після заборони КПРС став головою і міської ради, і виконкому. Це вже була не та радянська вертикаль, де останнє слово залишалося за партійним комітетом. А коли у 1993–1994 роках владу взяв Віктор Меркушов, змінився ц сам принцип призначення керівників міста. У червні 1994 року мешканці Дніпропетровська вперше самі обрали собі голову. Тоді ним став Микола Швець.
Нові повноваження міського голови
Але тільки прямого голосування було замало. У 1997 році закон про місцеве самоврядування остаточно зафіксував нову модель. Міський голова став головною посадовою особою територіальної громади й отримав більші можливості для впровадження самостійних рішень.
Керівник Дніпра:
- очолював виконавчий комітет міської ради;
- скликав і вів сесії міської ради;
- підписував рішення ради та виконкому;
- представляв громаду у відносинах із державними органами та іншими структурами;
- організовував підготовку міського бюджету;
- подавав програми розвитку міста;
- призначав керівників комунальних підприємств у межах своїх повноважень;
- звітував перед громадою і ніс персональну відповідальність за свою роботу.
Це були радикальні зміни. Міський голова вже не виконував прийняті вище рішення. Власний виборчий мандат, команда, виконавчий комітет і політична відповідальність перед містом відкрили зовсім інше поле діяльності. Саме з цього моменту міський голова почав перетворюватися з адміністратора на політичного керівника Дніпропетровська.
Куліченко і Філатов: як змінилася політична роль мера?
Варто згадати, що у 1990-х роках голів міськвиконкомів стали неофіційно називати мерами – за європейською аналогією. Проте у документах посада залишалася незмінною. Іван Куліченко очолив Дніпропетровськ у 2000 році й залишався на посаді до 2014 року. Він формував власну команду, шукав спільну мову з представниками бізнесу, сам визначав політичну лінію міста.
Після 2014 року до повноважень громад додалися нові можливості у межах децентралізації. У 2015 році міським головою Дніпра став Борис Філатов. Коли почалася повномасштабна війна з РФ, роботи у нього додалося. Бо треба було забезпечувати:
- безпеку містян;
- відновлення після обстрілів;
- допомогу військовим та переселенцям;
- взаємодію з військовими адміністраціями.
Принцип простий: з розширенням повноважень зростала і відповідальність керівника міста. .
Сучасний мер Дніпра: від виконання до власних рішень
У березні 2026 року у Дніпрі оновили розподіл повноважень між керівниками міської ради. Окремо визначили, за що відповідають мер, секретар міськради, його заступники та керівник справами виконкому. Міський голова залишився головною посадовою особою громади:
- очолював виконком;
- скликав сесії;
- формував порядок денний;
- підписував рішення міської ради та виконкому.
Він також міг розпоряджатися бюджетними коштами у межах, визначених міською радою, підписувати контракти з керівниками комунальних підприємств та установ, керувати апаратом міськради і приймати мешканців.
Від голови думи до мера громади
За останні сто років змінився сам принцип цієї посади. Голова Катеринослава керував міським господарством і залежав від рішення думи. Радянський голова міськвиконкому виконував вказівки партійної системи. Пострадянський голова Дніпропетровська отримував мандат від мешканців і разом із ним – значно більший простір для власних рішень. Але разом із цим виросла й відповідальність перед громадою і законом.
А ще у сучасній системі міський голова у місті Дніпро залежить від оцінки мешканців на наступних виборах. Тому посада міського голови стала не лише способом керувати містом, а й постійним випробуванням здатності політика пояснювати рішення, відповідати за їхні наслідки та працювати у межах закону.
Джерела:
- https://www.libr.dp.ua/text/grani2009_4istoria.pdf
- https://gorod.dp.ua/news/202468
- https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/news/info&news_id=286
- https://nashemisto.dp.ua/2024/05/15/miskyi-holova-katerynoslava-chasiv-revoliutsiinykh-potriasin-kym-buv-ivan-ezau/
- https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/news/info&news_id=242
- https://opentv.media/trizhdy-revolyutsionnyj-i-komissar-gitlera-top-5-zabytyh-merov-dnepra
- https://nashemisto.dp.ua/2025/01/24/vid-shvetsia-do-kulichenka-iak-dnipropetrovsk-zminyv-svoho-mera-u-1999-rotsi/
- https://dniprorada.gov.ua/uk/page/statut-teritorialnoi-gromadi-mista
- https://www.dnipro.media/novyny-dnipro/u-dnipri-onovyly-rozpodil-obov-yazkiv-mizh-kerivnytstvom-miskrady/
- https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/280/97-%D0%B2%D1%80/ed20240629/print