У січні 2016 року біля залізничного вокзалу Дніпра зібралися сотні людей, щоб побачити демонтаж пам’ятника радянському партійному діячеві Григорію Петровському. Для міста, яке десятиліттями асоціювали з ім’ям цього більшовика, це стало першою помітною ознакою змін. Тоді декомунізація вперше вийшла за межі закону на папері й поступово перетворилася на частину міського життя. Далі на dnepryes.
А у 2015 році стартувало масштабне перейменування вулиць у місті Дніпро, а також площ і скверів. Ці рішення стосувалися не лише назв на мапі, а й того, як місто пояснювало власну історію. Радянські символи поступово зникали з публічного простору, їх замінили іменами діячів, пов’язаних з українською історією та культурою.
Від виконання закону до міської політики
Перші кроки декомунізації у Дніпрі були відповіддю на вимоги законодавства, ухваленого після Революції Гідності. Демонтаж пам’ятників і перейменування вулиць відбувалися у межах загальнодержавної політики. Однак місцева влада здебільшого діяла обережно, зважаючи на неоднозначне ставлення частини містян. Багато рішень супроводжувалися тривалими дискусіями, а окремі перейменування відкладали через відсутність суспільного консенсусу. Тоді декомунізація сприймалася радше як виконання державних вимог, ніж власна стратегія розвитку міста.
Після початку повномасштабної війни з Росією ситуація помітно змінилася. Дерусифікація міського простору стала складником політики безпеки та символічного розриву з державою-агресором. Саме тому перейменування почали розглядати як спосіб позбутися символів, які десятиліттями формували російський культурний вплив. У міській владі неодноразово наголошували: йдеться не про боротьбу з історією, а про переосмислення публічного простору в умовах війни.
Топоніміка як ідеологічне поле битви
Так у 2022 році місто почало активно позбуватися назв, пов’язаних із Росією та радянським минулим, пояснюючи це необхідністю очистити публічний простір від символів держави-агресора. Водночас зміни стосувалися не лише окремих вулиць, а й загального підходу до формування міської топоніміки.
Серед наймасштабніших рішень того періоду були:
- перейменування понад 300 вулиць, провулків, площ і скверів;
- заміна топонімів, пов’язаних із російськими письменниками та радянськими офіцерами;
- поява на мапі міста імен діячів Української Народної Республіки, українських дисидентів і сучасних захисників України.
Втім, найгостріші суперечки виникали не через історичні постаті, а через повсякденні незручності. Показовою стала ситуація навколо перейменування вулиці академіка Образцова, коли частина мешканців виступила проти через необхідність змінювати документи та звичні адреси.
Як місто домовлялося про нові назви?
Перейменування у Дніпрі ухвалювали не один день. Перед кожним рішенням робоча група фахівців вивчала історію старих назв, розглядала пропозиції містян і готувала рекомендації для міської ради. До цієї роботи долучалися історики, представники Українського інституту національної пам’яті, депутати та краєзнавці. Остаточне рішення ухвалювали після громадських обговорень.
Цікаво, що гострі суперечки виникали і між урядовцями. Одні наполягали, що після початку повномасштабної війни місто має якнайшвидше позбутися радянських і російських топонімів. Інші закликали не поспішати та враховувати історію окремих районів і думку місцевих мешканців.
Психологія опору та “звичка до назви”
У 2015 році для багатьох дніпрян перейменування вулиць стало не символом розриву з радянським минулим, а втручанням у життя. Бо більшість містян вже давно не сприймали ці назви як ідеологічні, це були звичні координати власних адрес чи зупинок по дорозі на роботу.
Найчастіше мешканці виступали “проти” через:
- необхідність змінювати документи;
- плутанину з поштою, навігацією та звичними маршрутами;
- незвичність або складність нових назв.
Але поступово ставлення змінювалося. Якщо у 2016 році більшість містян лише спостерігала за рішеннями влади, то після 2022 року стали активніше долучатися до громадських обговорень, створювати петиції, пропонувати свої варіанти та цікавитися біографіями людей, чиї імена висували на заміну.
Відмова від радянських “декорацій”
Перейменування вулиць і знесення пам’ятників стали лише найпомітнішою частиною декомунізації. Не менш важливі зміни відбулися й у тому, як Дніпро починав говорити про своє минуле. Цьому сприяла робота музеїв, архівів та істориків, дослідники детально розглядали та аналізували теми, про які до того майже не згадували.
У центрі уваги опинилися:
- Голодомор і сталінські репресії на Дніпропетровщині;
- долі людей, які стали жертвами радянської влади;
- українські діячі, чиї імена повернулися з небуття.
Так декомунізація вийшла за межі перейменувань і перетворилася на спробу пояснити минуле через документи, дослідження та людські історії. І це дало вагомий результат.
Місто, яке переосмислює себе
Ще на початку 2010-х років Дніпро часто називали одним із найбільших радянських міст України. Це пояснювали промисловим минулим, великою кількістю радянських топонімів і пам’ятників, а також тривалим впливом проросійських політичних сил.
Знадобилося чимало зусиль, щоб на мапі міста з’явилися імена тих, хто виборював українську державність. Гордістю міста стали вулиці та площі:
- Симона Петлюри – Головного отамана військ УНР та символу боротьби за незалежність;
- Михайла Грушевського – історика, який у 1917 році очолив Центральну Раду та заклав фундамент української державності;
- Івана Мазепи – гетьмана, чиє ім’я уособлює боротьбу за волю;
- Володимира Винниченка – політика і талановитого письменника, одного із лідерів Центральної Ради;
- Дмитра Яворницького – історика, археолога та дослідника козацької історії, який багато років вивчав минуле Дніпра та Запоріжжя;
- Павла Скоропадського – гетьмана, котрий розбудовував національні інституції та українське військо.
Так декомунізація поступово довела, що назви вулиць – це не просто адреси, а й історії міста та його героїв.
Довгий шлях до власної ідентичності
У 2024 році знову заговорили про перейменування тих вулиць у місті Дніпро, які раніше вже змінювали назву. Рішення міської ради викликало нову хвилю обговорень. Для одних містян це стало прикладом того, що влада готова дослухатися до громади, для інших – сигналом про непослідовність у політиці пам’яті. Тоді ж депутати викреслили з мапи міста імена героїв Другої світової війни, вояків, які загинули у боях за Дніпро. До речі, це рішення тоді дуже здивувало міського видатного історика Валентина Старостіна.
Найбільше дискусій викликали такі питання:
- чи варто змінювати назви, які вже були перейменовані;
- як знайти баланс між думкою громади та рекомендаціями істориків;
- чи не перетворюються повторні перейменування на політичний інструмент.
Зрештою міська рада залишила в силі частину нових назв, а щодо окремих вулиць пішла назустріч мешканцям. Серед переглянутих рішень були вулиця Образцова, якій дали назву “Зразкова” замість Чорних запорожців, вулиця Абая, де мешканці відстояли чинну назву, бо йшлося про казахського поета-просвітника. Вулицю Богомаза замінили на Петра Полтави, а Каруни – на Івана Нечуй-Левицького. Амур-Нижньодніпровський район став Нижньодніпровським.
Історія цих перейменувань довела, що остаточних рішень у політиці пам’яті не існує. Нові назви можуть викликати підтримку, спротив або стати предметом повторного перегляду, якщо цього вимагає громада. Саме тому декомунізація у Дніпрі залишається не завершеним етапом, а процесом, який продовжує змінюватися разом із містом.
Джерела:
- https://midnipro.museum/vulytsi-dnipra/
- https://dniprorada.gov.ua/uk/articles/item/63165/u-dnipri-derusifikovali-blizko-500-toponimiv-ta-dekomunizuvali-ponad-350-osnovnij-etap-perejmenuvan-zaversheno
- https://suspilne.media/dnipro/34812-dnipropetrovsk-perejmenuvali-na-dnipro-ak-ce-bulo/
- https://dnepr.express/ua/post/u-dnipri-raptovo-perejmenuvali-rajon-ta-desyatki-vulic-dumka-mistyan-ta-ekspertiv