У розбурханих степах Придніпров’я, де довго жили спогади про запорозьку вольницю, у 1918 році сформувався селянський рух відомого ватажка Нестора Махна. Поруч із ним завжди стояли ті, кого доля зробила побратимами, а з часом – тінями його шляху. Однією з найяскравіших постатей був Лев Зіньковський-Задов. Його справжнє ім’я звучало інакше – Лейба бен Ієхуда Юдкевич-Зодов. Але ще до революції він вирішив назватися Левом Зіньковським. Далі на dnepryes.
Його молодший брат Данило також пристав до Махна, тільки взяв собі прізвище Зотов. Обидва пройшли крізь фронти й революційні перевороти, після повстанської армії Махна опинилися у лавах Народного комісаріату внутрішніх справ. Але завершили життя трагічно, а ім’я соратника Махна було спаплюжене радянською пропагандою на багато років уперед.
Повстанець, якого перетворили на монстра
Величезну чорну пляму на постать Лева Зіньковського-Задова поставив відомий радянський письменник Олексій Толстой у популярному романі “Ходіння по муках”. Він змалював махновця психопатом і садистом, який тішився страхом у чужих очах, мовчки розстрілював офіцерів, і навіть нібито сам Махно неодноразово збирався зарубати свого соратника, але пробачав за вірність. У Толстого цей вигаданий “Левко” говорить суржиком, який навряд чи тоді був у пролетарському Донбасі, де воював Зіньковський, або у єврейській сім’ї, звідки той походив. Але читачі вірили.
Ті, хто знав Лева особисто, згадували зовсім іншу людину. Спокійний, зважений, ввічливий – саме так описував його син Валерій. Зазначав у спогадах, що ніколи не чув від батька грубого слова, той був добрим і лагідним, хоча доля не обділила ані силою, ані твердим характером. Ба більше, у махновській контррозвідці головну роль відігравав зовсім інший діяч – токар із Гуляйполя Лев Голик, якого згодом часто плутали із Зіньковським.
Сам же Зіньковський-Задов працював у розвідці. Він умів впроваджувати людей у ворожі штаби й створював мобільні групи, які діяли несподівано. Більшість блискавичних маневрів махновської армії були саме його задумом. До речі, коли у 1924 році Зіньковський добровільно здався радянській владі, його діяльність перевірили до найдрібніших деталей. І жодних доказів катувань чи розправ над мирним населенням ним особисто так і не знайшли. Але це вже нікого не цікавило, тавро “бандита з великого шляху” міцно приклеїла радянська пропаганда.
Змінене ім’я та нове життя
Лев народився у квітні 1893 року у багатодітній родині Юдкевича-Зодова єврейської колонії Весела на Катеринославщині. Його батько мав дві десятини малородючої землі, цього ледве вистачало, щоб прогодувати чотирьох синів і шістьох дочок. У 1910 році родина вирушила на Донбас, у Юзівку, у пошуках кращої долі. Того ж року помер батько, і Лева віддали до хедера. Хрещення за православним обрядом він взяв значно пізніше.
Люди, які його знали в юності, згадували Лева як високого й сильного атлета. У дитинстві він підробляв на млині, а з 14 років опанував кустарні промисли. У 1912 році пішов робітником на металургійний завод Юза, де вперше зустрівся з анархістами й почав брати участь в експропріаціях: від рутченківських рудників до поштових контор поблизу Маріуполя. У 1913 році його заарештувала юзівська поліція, а через 2 роки Катеринославський губернський суд призначив 8 років каторжних робіт. Покарання він відбував у в’язницях Юзівки, Бахмута та Луганська.
Після повалення самодержавства та Жовтневої революції Лев за амністією повернувся до Юзівки. Влаштувався на завод і швидко виділився серед робітників, його обрали членом цехового комітету, а згодом – старостою. Завдяки проявленій революційній свідомості Лев став членом Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів Юзівки. Саме там у нього виникли перші конфлікти з більшовиками, які обіцяли одне, а робили зовсім інше.
Партизанськими стежками
Фото: Лев Зіньковський-Задов (зліва) з братом Данилом (у центрі)
Наприкінці 1918 року Лев одним із перших вступив до партизанського загону для боротьби з австро-німецькими окупантами. З ним дійшов аж до Царицина, де дослужився до начальника штабу. Пізньої осені того ж року з дозволу Південного фронту Зіньковського відрядили до армії Махна для підпільної роботи, де він залишався до 1921 року.
У листопаді 1918 року Лев почав формувати загони у селах Юзівського, Гришинського та Маріупольського повітів, а згодом став помічником командира полку. Разом із братом Данилом увійшов до складу контррозвідки повстанської армії Махна. За даними дослідників, у його розвідці служило до 400 жінок, кур’єрами були підлітки, літні люди та жебраки. Вони ж збирали відомості про пересування петлюрівців, денікінців і гетьманців від Кривого Рогу та Павлограда до Донбасу та Маріуполя.
Боротьба за Катеринослав і Донбас
Вся подальша діяльність Лева була нерозривно пов’язана з розвідкою. Він брав участь у всіх операціях і походах Махна. Після союзу з більшовиками бригада Зіньковського увійшла до складу Червоної Армії й воювала з частинами Денікіна. Розвідники Зіньковського-Задова брали участь у захопленні Катеринослава. На початку березня 1919 року махновці постачали зброю робітникам Маріуполя перед визволенням міста від денікінців та французьких інтервентів, сам Зіньковський брав участь у штурмі. У Маріуполі та Бердянську він разом із Черняком створив “цивільні відділи” контррозвідки для забезпечення армії.
Після боїв із корпусом Шкуро під станцією Розівка махновці змушені були відступити. Зрадництво Троцького, який заборонив постачання зброї та снарядів, не дозволило їм утримати позиції. у листопаді 1919 року повстанська армія залишила Олександрівськ. У грудні Зіньковський очолив контррозвідку першого Донецького корпусу. Репресії Троцького та саботаж більшовиків виснажили армію Махна, яку відкинули аж під Умань, люди були змучені нескінченними боями та висипним тифом.
Помста та чорний терор
Навесні 1920 року брати Лев і Данило повернулися до Махна, тоді Нестор відбивався від більшовиків, які насідали з усіх боків. Ситуація ускладнилася продрозкладкою та червоним терором проти родин повстанців, махновці ж відповідали чорним терором. Так сталося у вересні 1920 року на станції Міллерове, де комісія з антимахновських справ засудила бійців продзагону за жорстокість. Серед засуджених був і юний Михайло Шолохов. Тільки заступництво Махна врятувало його від смерті.
Після цього випадку білоемігрантські видання зарясніли сенсаційними публікаціями про жорстокість, начебто вчинену особисто Зіньковським. Однак у матеріалах його справи в ДПУ 1924–1927 років і у НКВС 1937 року не було жодного слова про катування чи звірства, які він чинив особисто. А тоді восени 1920 року представники радянської влади уклали Старобільську угоду з махновцями, щоб використати їх проти барона Врангеля у Криму. Але після героїзму при штурмі Перекопа й розгромі Врангеля командувач Фрунзе очолив війну проти Махна. Тоді Лев Зіньковський-Задов із залишками Кримського корпусу пробився до махновців, які залишалися в Україні.
Зрада й амністія
У липні 1921 року вони з Махном очолили останній рейд Україною. Прорвалися до Румунії, де їхні шляхи розійшлися назавжди. Очевидці розповідали, що на прощання Зіньковський віддав дружині Махна, Галині Кузьменко, свою каблучку – єдине, що залишалося, щоб ті могли вижити у складні часи. Сам Зіньковський працював, де доводилося, цікавився політикою. У 1923 році брав участь у конференції емігрантських сил УНР, а у червні 1924 року разом із групоюдиверсантів перетнув кордон. Дивно, але факт: саме затятий махновець раптом вирішив переконати всіх здатися радянській владі. Перебіжчиків заарештували та відправили до Харкова.
Слідство тривало 6 місяців. Лев розкаявся і був звільнений від кримінальної відповідальності, бо на нього вже поширювалася амністія 1922 року для колишніх махновців. Наприкінці 1924 року Зіньковському навіть запропонували роботу у ДПУ НКВС як секретному уповноваженому закордонного відділу Одеської області. Він керував закордонною розвідкою, викривав терористичні групи, налагодив агентурні зв’язки у Румунії. Лева неодноразово відзначали за бездоганну службу й двічі – у 1929 та 1932 роках – нагородили іменною бойовою зброєю.
Жорна сталінської машини
Але вірне служіння не врятувало від репресій. Згадали “сумнівне” минуле, і у 1937 році Зіньковського-Задова заарештували та звинуватили у зраді та провалі радянських агентів у Румунії. Хоча доказів не було, особлива нарада НКВС не змогла підтвердити обвинувачення й відправила справу на додаткове розслідування. Однак страшні допити змусили Зіньковського-Задова визнати себе румунським та англійським шпигуном.
У вересні 1938 року, після “суду” за 15 хвилин, Зіньковського-Задова розстріляли у підвалі київського НКВС, його могила залишилася десь у Биківнянському лісі. Репресії не оминули й родину: дружину Віру теж заарештували, але їй пощастило: випустили через рік. На дітях доля батька не позначилася, донька Алла залишилася комсомолкою, воювала у роки Другої світової війни, загинула під час оборони Севастополя у 1942 році. Син Валерій теж воював, обрав професію офіцера.
Між героєм та антигероєм
Лев Зіньковський залишився однією з найсуперечливіших постатей української історії. Одні бачать у ньому відважного борця за свободу, який стояв пліч-о-пліч із махновцями й кидав виклик як денікінцям, так і більшовикам. Інші ж наголошують на його роботі в органах НКВС, на ролі у закордонній розвідці та переслідуванні ворогів радянської влади. Дослідники сходяться на думці, що однозначно оцінити цього діяча неможливо, бо вчинки та рішення дії Зіньковського-Задова були складним переплетінням ідеалізму, прагматизму та виживання в умовах буремної доби.
Вшановувати чи ні – теж питання дискусійне: частина істориків вважає, що Зіньковського-Задова слід пам’ятати як видатного розвідника та організатора, не ідеалізуючи. Інші науковці переконані: чекістське минуле не дозволяє назвати національним героєм. Але у будь-якому разі ця постать лишається викликом для історичної свідомості, нагадуванням, що герої та антигерої часто живуть у тіні одних і тих же подій. Тільки оцінювати їх можна по-різному.
Джерела:
- https://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=1444
- https://jew-observer.com/stranicy-istorii/kto-on-leva-zadov/
- http://odessa-memory.info/ru/index.php?id=391
- https://libcom.org/article/kontrrazvedka-story-makhnovist-intelligence-service-vyacheslav-azarov
- https://sputnikipogrom.com/history/74066/volnitsya-2/