Коли згадуєш про часи громадянської війни в Україні, неможливо обійти увагою постать Нестора Махна. Цей чоловік став справжньою легендою – хтось його боготворив, хтось проклинав, але байдужим не залишався ніхто. А чи чули ви коли-небудь про анархіста, який воював одночасно проти білих, червоних і всіх інших, хто намагався встановити свою владу над простим народом? Далі на dnepryes.
Нестор Іванович Махно народився 26 жовтня 1888 року в Гуляйполі, що на Катеринославщині, в багатодітній селянській родині Івана Родіоновича та Явдохи Матвіївни. П’ятий син у сім’ї – подумати тільки, яке це було навантаження на батьків! Та доля не була ласкавою до майбутнього “батька”: рано втратив рідного батька, а злидні стали постійними супутниками дитинства.
Від сироти до революціонера: тернистий шлях до визнання
Уявіть собі семирічного хлопчика, який замість ігор змушений працювати наймитом у німецьких колоністів. Треба ж мати таку стійкість духу, щоб не зламатися під тягарем такого життя! Освіту Нестор отримав лише початкову – бідність не дозволяла більшого. У п’ятнадцять років він влаштувався на чавуноливарний завод Кернера, і саме тут почалося його справжнє політичне життя.
Цікаво, що у 1906 році молодий робітник стає членом Гуляйпільської “Спілки бідних хліборобів” – анархістської організації, яка не обмежувалася словами, а переходила до дій. Ці анархісти-комуністи здійснювали збройні напади на банки, поштові відділення, місцевих поміщиків і торговців. А ви уявляєте, наскільки сміливою була молодь того часу?
Не зайвим буде нагадати, що життя революціонера було вкрай небезпечним. У 1908 році Махна втретє заарештували, і спроби втечі під час перевезення з Олександрівської в’язниці до Катеринослава зазнали невдачі. З 22 по 26 березня 1910 року відбувся судовий процес над тринадцятьма анархістами-комуністами. Махно разом із чотирма іншими товаришами був засуджений Одеським Військово-окружним судом до смертної кари через повішення за терористичну діяльність.
Та хіба доля могла так просто розпорядитися з майбутнім легендарним полководцем? Вирок замінили довічною каторгою, і з 4 серпня 1911 по 2 березня 1917 року Махно відбував покарання в московській Бутирці. Ось де загартувався характер майбутнього “батька”!
Революційний вибух: від земельних реформ до збройної боротьби
Лютнева революція 1917 року звільнила Махна з в’язниці, і в березні він повертається до рідного села. Найцікавіше, що він не втрачав часу даремно – одразу ж об’єднав навколо себе однодумців, колишніх “експропріаторів”, і розпочав радикальні революційні перетворення.
Його обирають головою “Крестьянского союза”, делегатом губернського з’їзду в Катеринославі. А як вам такий факт: за його участі оновлюється земство, вводиться робітничий контроль за розподіленням, створюються комітети батраків і порятунку революції під його головуванням. Ще й бойова дружина з’являється – так звана “чорна гвардія”.
25 вересня, бувши головою повітової ради робітничих і селянських депутатів, Махно першим у Катеринославській губернії здійснює конфіскацію земельних володінь і безоплатний перерозподіл їх за порівняльною трудовою нормою. Це ж треба було таку сміливість мати – навіть поміщики не уникли цієї долі!
Перемогу більшовиків у 1917 році він сприйняв схвально, але згодом виступив проти політики Центральної ради, звинувачуючи її в зраді інтересів революції. У березні-квітні 1918 року гуляйпільське формування Махна героїчно обороняло станцію Чаплине і Царекостянтинівку від австро-угорських і німецьких військ.
Погодьтеся, доля іронічно розпорядилася подальшими подіями. Дізнавшись, що 22 квітня ворожі війська зайняли Гуляйполе, Махно розпускає загін і вирушає до Таганрогу. Там він бере участь у конференціях анархістів, а в Москві зустрічається з видатними російськими анархістами П. Кропоткіним, І. Гросман-Рощиним, Л. Чорним, П. Аршиновим, а також із керівниками радянського уряду — В. Леніним, Г. Зінов’євим, Я. Свердловим, Л. Троцьким.
Народження махновського руху: від дев’яти бійців до легендарної армії
29 червня 1918 року Махно повертається в Гуляйполе з документами на ім’я І. Я. Шепеля – колишнього вчителя, офіцера державної варти, члена Всеукраїнського бюро з керівництва повстанським рухом проти окупантів та гетьмана Скоропадського. А ви колись задумувались, як із дев’яти осіб може народитися армія?
Спочатку Махно створює групу з дев’яти осіб, потім невеликий загін на тридцять осіб, який 5 жовтня об’єднався з загоном Ф. Щуся. Вони переходять від індивідуального терору та знищення чинів гетьманської варти й австро-німецьких військ до масштабної боротьби. За різними даними, повстанці здійснили від 100 до 118 нападів!
На реквізованих у німецьких колоніях ресорних возах із чотирма кіньми та екіпажем із трьох осіб, із важким кулеметом “Максим” та ручними “Люїсами” махновці здійснювали рейди по Олександрівському, Павлоградському, Маріупольському, Бердянському повітах. Аж дух перехоплює від такої ефективності махновських тактик!
Завдяки кмітливості Махна з’явився новий вид озброєння – “кулеметна тачанка”. Це було справжнє ноу-хау того часу: маневровий, всюдихідний, високоефективний у ближньому бою засіб, який підсилював вогневу міць війська, рухаючись зі швидкістю 100 кілометрів на добу!
19 жовтня після бою в Дібрівському лісі та виходу з оточення повстанці стали величати Махна “батьком”. Саме в цьому бою вперше виявився його військовий талант – він зумів переконати Ф. Щуся завдати удару з обох боків. У відповідь на спалення Дібрівок, за наказом отамана, махновці спалили німецькі колонії Красний Кут і Фесунові Хутори — їхні жителі раніше виставили проти повстанців каральні загони.
Наприкінці грудня 1918 року Махно погодився на пропозицію Катеринославського Губревкому спільними зусиллями звільнити місто від петлюрівських військ. Його призначили Головнокомандувачем армією катеринославського району, і махновсько-більшовицькі війська утримували місто дві доби.
Однак 1 січня 1919 року неорганізований панічний відступ махновців під раптовим натиском полку січових стрільців “Вільного козацтва” Р. Самокиша ледь не підірвав авторитет батька як військового керівника. Разом із Ф. Щусем він змушений був залишити частину своїх військ, які полягли в боях за місто.
Велика гра: між червоними, білими та власними принципами
Після рейдів по губернії Махно запропонував об’єднати сили повстанців, що діяли на суміжних територіях. Було створено п’ять полків загальною кількістю 6200 повстанців. З 20-х чисел січня 1919 року після втрати Гуляйполя взаємним стало бажання об’єднатися і в Махна, і в командування Червоної армії.
Після укладання попередньої угоди махновці стали третьою Задніпровською бригадою імені батька Махна у складі 1-ї Української Задніпровської дивізії під командуванням П. Ю. Дибенка. Політичні інспектори відзначали популярність, скромність, сміливість, майстерність Нестора Івановича, володіння різними видами озброєння.
15 березня махновці взяли Бердянськ, 17-го – Волноваху. Бій за Маріуполь призупинив наступ денікінців. Саме за взяття цього міста Махно був представлений до нагородження орденом Червоного Прапора під номером 4!
Та хіба могли тривати довго такі відносини? У ході безперервних боїв з денікінцями махновці опинилися в самому епіцентрі бойових дій. 19 травня денікінці розпочали наступ, а 22 травня прорвалися у стик махновської бригади та 13-ї армії. Рада оборони УСРР запропонувала “ліквідувати Махна в найкоротший строк”.
В останні роки стан здоров’я значно погіршився – дванадцять поранень, туберкульоз… 25 липня 1934 року після складної операції Нестор Махно помер. На його похорон 28 липня прибули анархісти з багатьох країн світу, щоб віддати належну шану великому анархістові, який, воюючи з усіма проти всіх, залишався вірним принципам анархо-комунізму.
Урну з прахом було замуровано в стіні Комунарів на кладовищі Пер-Лашез за номером 6685. У 1984 році це поховання підлягало ліквідації через закінчення терміну оплати, але невідомий добродій оплатив наступні півстоліття збереження могили.
Така ось доля випала людині, яка всіма силами боролася за свободу простого народу. Чи був він правий у своїх діях – судити історії, але те, що Нестор Махно був непересічною особистістю і залишив глибокий слід в історії нашого краю, заперечувати неможливо.