Дмитро Ярош — український політик, військовий та громадський діяч, чия доля тісно пов’язана з ключовими подіями новітньої історії України. Для одних він — символ рішучості й боротьби, для інших — суперечлива фігура. Втім, його внесок у розбудову націоналістичного руху та організацію добровольчих військових підрозділів вважається беззаперечним. Далі на dnepryes.
Ранні роки та бойовий шлях Дмитра Яроша
Дмитро Ярош народився 30 вересня 1971 року у Дніпродзержинську. Він зростав у звичайній робітничій родині: його батько працював на Дніпровському металургійному комбінаті, а мати — на вагонобудівному заводі. У 1988 році їхній син завершив навчання у місцевій школі № 24, після чого почав працювати на заводі. З 1989 до 1991 року він проходив строкову службу у Ракетних військах Радянської армії. Спочатку юнак перебував у Білорусі, а пізніше — під Іркутськом у Сибіру.
Повернувшись на батьківщину, Дмитро Ярош активно долучився до націоналістичного руху. У 1994 році він став одним із засновників організації «Тризуб» імені Степана Бандери, де швидко проявив лідерські якості. Спершу ентузіаст керував різними підрозділами на Дніпропетровщині, а вже з 1996 року увійшов до центрального керівництва організації. Упродовж кількох років він очолював спільноту, після чого виконував обов’язки голови Центрального Проводу. У 2007 році чоловік був офіційно обраний керівником організації, але у 2010 році добровільно склав повноваження.
Справжня політична активність Дмитра Яроша проявилася під час подій Євромайдану. Наприкінці листопада 2013 року він став одним з ініціаторів створення громадського руху «Правий сектор» — об’єднання різних націоналістичних середовищ. Воно позиціювало себе як третя сила, незалежна від влади та парламентської опозиції. У січні 2014 року учасники вже висували власні вимоги до уряду та заявляли про готовність брати участь у переговорах на рівних.
Після початку російської агресії проти України у 2014 році Дмитро Ярош став одним з ініціаторів створення добровольчих підрозділів. Саме на базі «Правого сектору» виник Добровольчий український корпус, який відіграв важливу роль у перших боях на Донбасі. У грудні 2015 року було засновано Українську добровольчу армію, що сформувалася з кількох батальйонів корпусу. На початку 2015 року її активіст отримав поранення та був змушений пройти лікування. Саме після цього він передав керівництво «Правим сектором» своїм соратникам.
Водночас після перемоги Революції Гідності ім’я Дмитра Яроша дедалі частіше звучало серед можливих кандидатів на високі державні посади. На хвилі популярності він вирішив випробувати свої сили на позачергових президентських виборах 2014 року. Проте результат виявився скромним — приблизно 127 тисяч голосів або лише 0,7% від загальної кількості виборців. Значно успішнішими для чоловіка стали позачергові парламентські вибори того ж року. Балотуючись у 39-му мажоритарному окрузі на Дніпропетровщині, він здобув перемогу, здобувши понад 21 тисячу голосів (30,27%). У Верховній Раді VIII скликання політик залишався позафракційним депутатом, але працював заступником голови комітету з питань національної безпеки та оборони.
У листопаді 2021 року Дмитро Ярош обійняв посаду радника Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року він повернувся до командування Українською добровольчою армією, але публічних коментарів майже не давав. У травні 2024 року чоловік перебував на Харківщині, де російські війська намагалися розгорнути новий наступ. Він особисто інспектував підрозділи УДА та наголошував, що багато його побратимів залишаються поруч з ним ще з 2014 року.
Визнання та військові досягнення Дмитра Яроша
Дмитро Ярош залишається однією з найпомітніших постатей українського націоналістичного руху кінця 20 — початку 21 століття. Протягом десятиліть він формував та очолював «Тризуб» імені Степана Бандери, а пізніше — громадський рух «Правий сектор», які стали знаковими для українського правого середовища. Вийшовши на Майдан у листопаді 2013 року, активіст став уособленням рішучого опору режиму Віктора Януковича. З 2014 року він продовжує перебувати на фронті разом зі своїми побратимами.
