У XXI столітті дніпровські дослідники з’ясували чимало цікавих фактів, які тривалий час перебували під позначкою “цілком таємно”. Серед них – річкові війни на річці Дніпро, які точилися у 1919-1921 роках між повстанцями УНР та більшовиками. Тоді червоні війська намагалися затвердити свою владу по обидва береги Дніпра, але зустріли неабиякий опір українців. Проти них піднялися отамани Зелений і Струк, які розгорнули велике фронтове протистояння на річці. Це була маловідома, але дуже важлива сторінка боротьби за Україну. Далі на dnepryes.
Дніпро як арена повстанської війни
Ще напередодні Першої світової війни Дніпро був артерією життя, судна курсували між Чорнобилем, Києвом, Черніговом, Кременчуком і Катеринославом, забезпечуючи розвиток прибережних міст. Але з початком громадянської війни все змінилося. Після захоплення Києва у лютому 1919 року більшовики вирішили сформувати окрему Дніпровську флотилію – бойове з’єднання, яке мало охороняти мости, переправи та контролювати річкові перевезення. Для цього використали все, що змогли реквізувати: кілька броньованих катерів, захоплені пароплави.
Учасники тих подій описували ці судна як спеціально обладнані. Спереду та на кормі були розташовані 3 польові гармати та кілька кулеметів, пароплави супроводжували броньовані катери. Ця більшовицька Дніпровська флотилія перетворилася на інструмент терору: судна без жалю обстрілювали села, мешканці яких допомагали повстанцям. У більшовицьких звітах ці пункти фігурували як бандитські осередки, котрі заслуговували на знищення. Як, власне, й будь-які інші місця спротиву.
Отамани проти більшовицької флотилії
Але повстанці не збиралися поступатися. До річкової війни долучилися відомі отамани Ілько Струк та Зелений, відомий ще як Данило Терпило. Вони непогано організували оборону та сформували власні імпровізовані флотилії із захоплених у “червоних” пароплавів. Деякі з них переходили від одних рук до інших кілька разів, тому сучасні дослідники так і не змогли точно підрахувати кількість суден, які були у повстанців. Сміливці діяли винахідливо. Вони влаштовували засідки, атакували з води та суші водночас, спостерігаючи за рухом ворожих катерів та пароплавів з високих берегів. А ще вздовж річки розташували брандвахти – спостережні пости. Допомагали з розвідкою й місцеві рибалки. Вони також передавали повстанські листівки, а іноді й човни для переправи або швидкої розвідки. Тому напередодні нових повстанських атак кількість човнів на річці різко зростала, що відзначали у своїх звітах і більшовики.
Броня на суднах повстанців була саморобною, але щільною, місцеві майстри робили якісну дерев’яну обшивку або накладки зі сталевих листів на найбільш вразливих ділянках. Особливо дбали про кермову рубку та машинне відділення. Зі зброї повстанці УНР вирішили обмежитися кулеметами, бо гармати були важким озброєнням, яке довго та складно завантажувати та знімати. А для сміливців важливішою залишалася мобільність.
Перші повстанські флотилії
Саме отаман Ілько Струк першим зробив ставку на річкову війну. На початку квітня 1919 року він захопив Чорнобиль, який на той час був містом із розвиненим портом, що одразу дало вагому перевагу. А ще отаман отримав одразу 7 пароплавів, що вважалося величезною вдачею. Вояки їх миттєво реквізували та переобладнали, започаткувавши свою повстанську флотилію. Для кожного судна сформували окремий загін з отаманом на чолі.
Пароплави мали не лише воювати, а й забезпечувати зв’язок Чорнобиля з довколишніми містечками: Шепеличами, Горностайполем, Іванковом. Майже водночас зі Струком почав формувати свою флотилію й отаман Зелений – Данило Терпило. У квітні його загони захопили два пароплави: “Козак” і “Барон Гінзбург”. А вже у червні та липні 1919 року у розпорядженні Зеленого опинилися буксир “Шарлотта”, пароплави “Зевс”, “Санітарний” та “Дніпровськ”. Їх доповнили рибальські човни, які переправляли розвідників, допомагали влаштовувати засідки та доправляли боєприпаси.
Весна 1919 року у вогні повстань
Сформувавши невеличкий флот, отамани поквапилися на захист свого тилу – селян, які мешкали поблизу річки та як могли підтримували вояків. Відомо, що два катери з сотнею бійців і кулеметами змогли здолати каральну експедицію більшовиків у селі Старі Петрівці. Потім були інші села, і поступово отамани почали замислюватися про те, щоб Дніпром дістатися аж до Києва. І доки один із загонів визволяв від більшовиків Васильківський повіт, сили Струка і Зеленого вирушили до столиці одразу з двох боків.
“Зеленівці” заходили з півдня через Поділ, а Струк наступав з півночі Чорнобильським шляхом – через Пріорку та Куренівку. Найцікавіше те, що спочатку повстанцям все вдалося. Вони змогли відрізати ворогам постачання не лише суходолом, а й Дніпром. Частина загонів рухалася берегом. Потім десант Зеленого висадився на Печерській пристані і, з’єднавшись зі своїми, розпочав вуличні бої. До сміливців приєдналося чимало робітників з околиць, які були раді помститися більшовикам за всі продрозкладки та грабунки.
Пароплави, кулемети і степова тактика
Але вороги швидко оговталися та дали відсіч. Мобілізували червоноармійські частини, інтернаціональні батальйони, фронтові резерви і, попри дуже важкі бої, змогли утримати Київ. Увечері повстанці були змушені відступити, бо вже не вистачало набоїв. Пізніше у радянських підручниках ці події назвали Куренівським повстанням, підкреслюючи скромні масштаби події.
Та насправді масштаби були набагато більші. Наступного дня після нападу повстанців УНР більшовики вирішили кинути на них усі доступні сили та відправили свою флотилію у похід на Трипілля. Перша спроба прорватися водою успіху не мала, і вони сподівалися на удачу вдруге після розгрому супротивника. Однак вийшло інакше. Правобережне Трипілля, укріплене повстанцями Зеленого, стало для “червоних” неприступною фортецею. З крутого берега над річкою Дніпро повстанці вели вогонь із гармат і кулеметів. Кожен метр води прострілювався, спроби червоноармійців висадитися з баржі не увінчалися успіхом. Флотилія не змогла прорватися, і плани ворога вдалося зірвати.
Дніпро у вирі повстанської боротьби
Та не лише зброєю зустрічали дніпряни червоноармійців. Поміркувавши, отамани вирішили спровокувати голод у ворожих лавах і взялися за логістику. Повстанці Зеленого, які діяли на великій території – в Обухівському, Васильківському, Фастівському та Ржищівському повітах – фактично перекрили річку. Дніпро втратив статус вільної артерії постачання. У квітні 1919 року “зеленівці” ще й захопили 30 барж із сіллю, вугіллям та залізом. І це був не єдиний удар по більшовицькому тилу.
На північ від Києва діяв отаман Струк. Поблизу села Сваром’є уздовж Дніпра він розмістив 400 своїх бійців з 8 кулеметами, які мали блокувати рух ворожих суден, контролювати всі пересування Дніпром і не пропускати жодної баржі з зерном чи боєприпасами. Тривалий час йому це вдавалося. Дії повстанців на Дніпрі сильно підірвали безпеку тилів Червоної армії. Більшовикам дедалі важче було вивозити зерно, зброю, амуніцію, утримувати свої війська у бойовій формі. Війна на Дніпрі, хоч і не така гучна, як фронтові бої, стала неабиякою проблемою радянського керівництва.
Війна за течією
Річкові рейди, блокади та засідки змушували більшовиків дедалі більше ресурсів спрямовувати не на наступ, а на боротьбу в тилу. Та хоча повстанці билися відчайдушно, навіть найсміливіші отамани, діючи поодинці, не змогли здолати організовану та централізовану радянську машину. Але це – вже тема зовсім іншої історії. Залишається додати, що урок повстанських флотилій, записаний кров’ю у водах Дніпра, залишається важливим і у XXI столітті. Адже головне у цій історії – навіть не сила, а єдність, без якої навіть найвідчайдушніший спротив не має шансів на перемогу.
Джерела: