Перша половина 90-х – це не лише час купонів, черг і нової незалежності. Це ще й доба великого перерозподілу, коли вулиці українських міст рвали не чиновники, а бандити. У Дніпрі кримінальні угруповання воювали за кожен квартал, як за золоту жилу. Справжньою легендою тих років став Олександр Мільченко, більше відомий як “Матрос”. Його ім’я гриміло далеко за межами Дніпра. Колишній перспективний футболіст, який входив до дубля команди “Дніпро”, у роки перебудови раптом змінив м’яча на пістолет. І став першопрохідцем рекету у стилі радянського ноу-хау. Далі на dnepryes.
Дніпро у 1990-ті роки
У перші роки незалежності України стартувала викривлена перебудова соціалізму на капіталізм. Вести бізнес стало небезпечно через рекетирів, які вимагали данину. Всі підприємці й торговці перебували у стані постійного страху, плата за “дах” ставала обов’язковим правилом ринкової гри. Фактично ці виплати перетворилися на щомісячний податок тіньовій державі у державі. Кримінальна навала не тільки лякала, а й вибивала з бізнесу чесних гравців. Журналісти писали, що Дніпро у 1990-ті роки за рівнем кримінальних злочинів обійшов Ростов та Одесу. Люди втрачали віру не лише у закон, а й у саму ідею справедливості. Бо здебільшого ті, хто мав їх захищати, сиділи в одних ресторанах із тими, хто “кришував”.
Це підточило довіру народу до міліції, прокуратури, а згодом – і до політиків. Сучасні дослідники переконані, що саме атмосфера, створена рекетом, стала ґрунтом для глибокої корупції, яка згодом проросла у всіх щаблях влади. Та насправді рекет існував ще за радянських часів, прикладом тому – діяльність короля рекету Мільченка. Його банда була найспритнішою у збиранні данини, ці чоловіки першими у Дніпрі професійно поставили рекет на рейки: системно, без сентиментів, із цінами й тарифами. Платили всі – від власника крамниці до директора ринку.
Від футболу до тіньової імперії
Відомо, що у 1970-х роках молодий, перспективний футболіст Олександр Мільченко значився працівником вагоноремонтного заводу, розташованому на лівому березі Дніпра. Насправді ж – ганяв м’яча за дубль ФК “Дніпро” та мріяв про спортивну кар’єру. Прізвисько “Матрос” отримав ще підлітком, коли заклався з однокласниками, що стрибне у воду з високого берега, хоча плавати не вмів. Хлопцю пощастило – пірнув і виплив, отримавши за хоробрість нове прізвисько та повагу друзів.
Але дуже скоро Олександр у спорті розчарувався і зумів зібрати в Амурському районі метких хлопців, які теж мріяли про легкі гроші та багате життя. Спочатку займалися дрібним шулерством і вибивали карткові борги, полюбляючи обігравати жертв у кафе “Крижинка”. Однак апетити росли, і молоді бандити швидко перейшли на новий рівень.
Амурські війни
Так з’явилася банда Матроса – одна з перших, яка професійно поставила рекет на потік. У СРСР вимагання грошей за “дах” було новим явищем, торговці, фарцівники, власники підпільних цехів платили, щоб вижити. Ті, хто відмовлявся, опинявся на вулиці або на цвинтарі. Банда Матроса славилася жорстокістю: трощили майно, лякали, викрадали. І хоча міліція все знала, Мільченко вдавалося залишатися недоторканим. В італійських мафіозних традиціях він “товаришував” із правоохоронцями, особисто спілкувався з керівництвом міліції, що давало злочинцю неабияку перевагу.
Пік його кар’єри припав на кінець 1970-х – початок 1980-х років. У будинку ватажка на Амурі без черги поставили телефон, що за радянських часів дозволялося тільки еліті. Матрос щодня вечеряв у ресторані “Ювілейний”, катався верхи полями. Після низки гучних вбивств, коли рекетири стали гинути під час “роботи”, Мільченко змінив тактику – почав виступати посередником у перемовинах між злочинцями та їхніми жертвами. А потім вирішив працювати тільки з “цеховиками”: усував конкурентів і “розв’язував питання” з правоохоронцями.
Король рекету Дніпра
Вплив “Матроса” став системним. Наприкінці 1980-х років його банда остаточно монополізувала рекет у Дніпрі. Діяли злагоджено й жорстко, не залишаючи шансів на спротив. А доки містом ходили чутки, правоохоронці відмовчувалися, бо й самі належали до злочинної схеми. Вперше справу проти Мільченка відкрили ще у 1976 році, але тоді процес швидко загальмували. До 1986 року проти Матроса відкривали аж 12 справ, але жодна не дійшла до суду.
Однак це не могло тривати вічно. Особа короля рекету Дніпра зацікавила правоохоронців у радянській столиці, і у перші роки перебудови за Мільченка вже взялася спеціальна бригада МВС СРСР. Там викрутитися не вдалося. У середині 1980-х років на сторінках популярного на той час сатиричного журналу “Крокодил” вийшла серія гучних матеріалів “Амурські війни”. Вся країна дізналася про злочинного “короля” на прізвисько “Матрос”. Отримала своє й дніпровська міліція, яка роками “кришувала” злочинців.
Мафія made in USSR
За свої злочини Мільченко отримав 12 років позбавлення волі, але у в’язниці не розгубився. Щобільше – став визнаним кримінальним авторитетом. У 1995 році Матрос вийшов на волю, хоча відбув термін лише у дві третини визначеного судом. Повернення Олександра до рідного міста стало тріумфальним: братва орендувала ресторан готелю “Дніпропетровськ”. Гостями банкету були не лише “братки”, а й особи з владних кабінетів. Варто згадати, що тоді регіоном фактично керував Павло Лазаренко – політик, який невдовзі потрапив за ґрати у США за корупцію. Та довго насолоджуватись свободою Матросу не судилося.
У 1997-му році Мільченко виїхав до Угорщини, за офіційною версією – на лікування. Але на зворотному шляху прямо на кордоні йому стало зле. До лікарні міста Берегове Олександра доправили живим, але врятувати його не вдалося. Офіційною причиною смерті став цироз печінки і гострий панкреонекроз. Проте Дніпром одразу ж стали гуляти чутки: кримінальному авторитету “допомогли” померти за допомогою смертельної ін’єкції.
Слід Матроса в українській політиці
Ховали Мільченка у Дніпрі. Прощання відбулося у будинку його сестри Тетяни на Амурі. Журналіст Олег Климов згадував, що у дворі безперервно дзвонили мобілки – у ті роки рідкісна річ. Сотовий телефон могли собі дозволити тільки дуже багаті люди, а у дворі кримінального авторитета їх зібралося стільки, що створювали електронний оркестр. Але й після смерті Матрос не знайшов спокою. У травні 2012 року тіло Мільченка ексгумували – без згоди родини. Прокуратура вирішила перевірити: чи справді він помер від цирозу? Причиною повторного зацікавлення стала “справа Щербаня”.
Політична тінь у справі Мільченко
Євген Щербань був одним із найвпливовіших бізнесменів Донбасу, мав мандат народного депутата, але це його не вберегло. Щербаня вбили у 1996 році, за версією слідства, до організації вбивства політика був причетний саме Мільченко. Тільки слідчі не могли визначитися з роллю: посередник між замовниками чи виконавець? Ці підозри “ожили” у 2011 році, коли заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що за вбивство Щербаня Мільченко отримав 20 травня 1997 року 500 000 доларів, а 10 вересня – ще 979 000. І додав, що після смерті авторитета на рахунок його дружини Наталії Снітко перерахували ще 700 000 і 150 000 доларів.
Втім, сама Снітко заперечувала причетність чоловіка до злочину й наполягала: смерть була природною. Журналістам постійно розповідала, що в Угорщину вони їхали удвох, і чоловік помер у неї на руках. Причина смерті жінку не здивувала, бо, за її словами, Мільченко хворів на діабет. А про ексгумацію Наталія взагалі дізналася вже після її проведення. Найцікавішим було те, що результати експертизи, попри широкий резонанс, пізніше так і не оприлюднили. Чи то не знайшли доказів отруєння, чи то просто не захотіли шукати.
Хроніки кримінальної епохи
Змінилися часи, забулося чимало давніх подій, і про короля рекету Мільченка у XXI столітті пам’ятають хіба що дніпряни старшого віку. І все ж таки історія бандита Матроса – хрестоматійний приклад того, як тіньова влада зрощується з офіційною. Його шлях – від футбольного талановитого гравця до короля рекету – віддзеркалює болісне переродження суспільства на зламі епох. Матрос фактично й став символом епохи, в якій кримінальні авторитети вершили долі, а закон був справою домовленостей.
Його вихід із в’язниці став не менш гучною подією у Дніпрі, ніж згодом швидка смерть, хоча справжній масштаб впливу цього рекетира розкрився лише після його загибелі. Але чимало питань так і залишилося без відповідей, хоча на них вже давно ніхто не чекає.
Джерела:
- https://nashemisto.dp.ua/2024/10/11/kryminalni-90-ti-iak-tse-bulo-u-dnipri-u-1994-rotsi/
- https://news.telegraf.com.ua/ukr/ukraina/2025-04-09/5904948-yogo-mogilu-nespodivano-rozkopali-cherez-15-rokiv-vid-chogo-pomer-pershiy-reketir-90-kh-matros-i-de-pokhovaniy
- https://dnepr.express/ru/post/legendarnyj-matros-istoriya-kriminalnogo-korolya-dnepra
- https://daily.rbc.ua/rus/show/prokuratura-eksgumirovala-trup-avtoriteta-milchenko-predpolozhitelno–10052012164000