Сторінки історії України нараховують чимало сумнозвісних дат і подій, найвідоміші з яких – нацистська окупація та створення таборів смерті для євреїв та радянських військовополонених. Тільки на Дніпропетровщині таких нараховувалося кілька сотень, майже в кожному великому населеному пункті розміщували табори. Серед найвідоміших у Дніпрі – на території коксохімічного заводу та в районі Тихвінского жіночого монастиря. На початку 21 століття знайшли відомості ще й про табір, що розташовувався на житловому масиві “Ігрень”. Його називали “Дніпропетровською ямою”. А ще був великий Дніпродзержинський пересильний табір для авіаторів, де тримали особливо цінних полоняників. Далі на на dnepryes.com.ua.
Загальна інформація про табори смерті від українських дослідників
За радянських часів інформація про табори військовополонених ретельно приховувалася. Вказівкою був вислів Сталіна, що в країні полонених немає, є тільки зрадники Батьківщини. Але реальність виявилася іншою. Про неї знали тисячі українців, котрі залишилися в окупації. Знали, але мовчали навіть багато років після завершення Другої світової війни.
Відомо, що у жовтні 1941 року тільки на території України існувало 10 таборів для солдатів і 1 – для командирів радянської армії. Там нараховувалося понад 450 000 полонених. Жили просто неба, гинули від голоду і ран. На початку 1942 року міністр окупованих східних територій Альфред Розенберг скаржився фельдмаршалу Кейтелю, що ці полонені настільки слабкі, що не здатні працювати на Німеччину. Лише за місяць через нелюдські умови померло 30 000 полоняників, ще 30 000 розстріляли. А понад 200 000 відправили до таборів смерті до окупованих країн Європи.
Відтак наприкінці 1941 року в Україні залишилося тільки 180 000 тисяч військовополонених, але їх кількість швидко збільшувалася. Радянські солдати продовжували здавалися в полон. Місць у таборах, котрі залишилися, не вистачало, тому гітлерівці почали створювати нові на захоплених територіях. За останніми даними кількість таких таборів смерті складала 230 по всій території України.
Табір на території коксохімічного заводу
Дніпропетровськ нацисти окупували 29 серпня 1941 року, всі мешканці одразу ж відчули на собі особливості “нового порядку”. Комендантська година, арешти комуністів, гетто для євреїв і табори смерті для радянських солдатів та офіцерів. Табір при коксохімічному заводі було створено за наказом командування: польового коменданта полковника фон Альберті, начальника поліції майора фон Мульде та коменданта міста майора фон Гедельмана. Там утримували євреїв, умови були жахливими. Люди жили просто неба, голодували, не мали жодних засобів до існування. Вартові слідкували за ними вдень і вночі, аби ті не могли втекти, щодня поповнювали табір новими жертвами. Чимало євреїв навіть не дожили до розстрілу, загинули від жахливих умов. За останніми даними дослідників, у цьому таборі смерті знищили 5000 дніпровців єврейської національності.
Табір при Тихвінському монастирі
Військовополонених тримали окремо, чимало мешканців міста на все життя запам’ятали це місце: вулиця Надії Алексєєнко, 171. До революції там був Тихвинський жіночий монастир. Чимало черниць після закриття обителі влаштувалися жити неподалік від монастиря, і коли побачили полонених, намагалися хоч чимось їм допомогти. Але нацисти не пускали нікого. Померлих від голоду, хвороб, ран і розстріляних ховали в ямах, за даними судово-медичної комісії в роки окупації там загинуло 30 000-35 000 солдатів та офіцерів.
Без права на життя: Шталаг № 348
Це був найбільший табір для військовополонених на Дніпропетровщині, з філіями в інших містах і селах. Варто пояснити, що Шталагів на території України значилося в німецьких документах чимало, різнилися тільки номери. Шталагами називали табори вермахту, у люфтваффе були “Шталаг Люфт”, для рядових – “Марлаг”. Наприклад, у Кривому Розі існував Шталаг-338, куди привозили полонених севастопольських моряків. Тільки у Шталазі № 348 Дніпра утримували від 27 000 до 28 000 людей, а якщо брати з філіями – до 80 000. Німці чітко розподіляли полонених по блоках: “А” – ті, хто погодився служити у добровольчих формуваннях при вермахті, охорона табору. Блок “Б” – військові спеціалісти, котрі пройшли перевірку. Блок “Д” призначався для офіцерів, а “Є” – для інвалідів. Ті, кому пощастило вижити, розповідали, що найстрашнішим місцем був блок “С”, де тримали рядових.
До кожного барака втискали по 50 осіб, годували трупами коней, майже не давали води. Супроводжували на примусові роботи: розбирати завали, розміновувати поля, будувати залізничні колії. Щодня помирало 50-80 полоняників, а тих, хто вже не міг працювати, одразу ж розстрілювали. Очевидці згадували: розстріли проводили біля жіночого монастиря. Трупи кидали по декілька прошарків, засипали вапном. Рови з жертвами нараховували 100 метрів завдовжки і 25 метрів завширшки. За 2 роки окупації нацисти знищили понад 30 000 полонених у Шталазі № 348 біля Тихвинського монастиря.
Сліди “Дніпропетровської ями” на Ігрені
Табір з такою назвою розташовувався на території психіатричної лікарні на Ігрені, сучасна вулиця Сімферопольська. Збереглася інформація, що над людьми там ставили досліди, вводили отрути, заморожували. Українські історики знали про існування такого табору, але тільки у 2012 році вдалося відшукати місця масових страт. В “Дніпропетровській ямі” тримали і військовополонених, і мешканців міста, яких підозрювали у допомозі партизанам. Перша сучасна експедиція, яка обстежила територію психіатричної лікарні, результату не отримала. Допомога прийшла, звідки не чекали. Після резонансу у пресі, відшукалася очевидиця, нею виявилася дніпрянка Раїса Кубара, якій у 2012 виповнилося 89 років. Жінка вказала місце страт, виявилося, що нацисти вивозили жертви за кілометр від лікарні, щоб розстріляти.
Результати другої експедиції вчених шокували громадськість. Загальна кількість тільки лікарів і загиблих пацієнтів нараховувала 1,5 тисячі. А ще ж були полонені з табору, яких теж тримали в “Дніпропетровській ямі”. Коли радянські війська пішли у наступ, всіх в’язнів, які вижили, у вересні 1943 року нацисти вивезли до концтабору “Маутхаузен”.
Дніпродзержинський пересильний табір для авіаторів
Бої за Дніпродзержинськ у 1941 році тривали недовго: розпочалися 19 серпня, а 23 серпня до міста вже увійшли гітлерівці. Новий порядок нічим не відрізнявся від встановленого в інших містах. А от табір смерті – відрізнявся. Тут створили спеціальний окремий Дніпродзержинський пересильний табір для авіаторів, що знаходився при штабі 6-го німецького повітряного флоту генерал-полковника Роберта фон Грейма. Льотчиків постійно допитували, намагаючись дізнатися особливості радянської техніки.
Старожили згадували великий двоповерховий будинок, три ряди колючого дроту, великий двір із брамою. Попри цінність полоняників, їх так само як і інших, водили на примусові роботи для розчищення територій, будівництва металургійного заводу, який підірвали при відступі радянські війська. Годували дуже погано, люди вмирали від голоду й ран. Тільки після поразки гітлерівців під Сталінградом режим трохи послабили, з льотчиками змогли зв’язатися місцеві підпільники. Навіть розробили план втечі, але – не пощастило. Коли війська Вермахту почали відступати, полонених одразу ж вивезли до інших таборів смерті.
Жахливі виправдання нацистів
Як не страшно це визнавати, але чимало медичних відкриттів, котрі з’явилися після Другої світової війни, базувалися на матеріалах нацистських медиків, які проводили медичні досліди над в’язнями концтаборів. Заговорили про нові антибіотики, ліки для швидкого загоєння ран, протизаплідні засоби… Але табори смерті для військовополонених потрібні були не для дослідів. А для знищення. Це було головним звинуваченням на Нюрнберзькому процесі.
Попри це Геббельс назвав масові розстріли полонених радянських солдатів та офіцерів вимушеними заходами, бо місця в таборах не вистачало для великої кількості людей. Однак навіть це “виправдання” було брехливим. Ще навесні 1941 року гітлерівці сформували айнзацгрупи, які нараховували близько 1000 осіб кожна, котрі мали ліквідовувати полонених у таборах смерті. Вони позначилися в багатьох країнах, але найбільше – в Україні. Тільки в жовтні 1941 року група “С” розстріляла 75 000 полонених, значна частина з цієї кількості припадає на Дніпропетровщину. На жаль, з’ясувати весь перелік таборів смерті для євреїв та військовополонених у Дніпропетровській області так і не вдалося. Як і місць поховань, котрі й у 21 столітті продовжують знаходити дослідники та пошуковці.
Джерела:
- https://dneprnews.com.ua/society/2019/12/13/213228.html
- https://d1.ua/natsistskie-lagerya-v-dnepre-i-kamenskom
- https://nashemisto.dp.ua/ru/2018/11/09/unichtozhili-1300-chelovek-v-dnepropetrovskoj-jame-zhutkie-tajny-bolnicy-na-igreni-v-dnepre/
- https://www.sgvavia.ru/forum/79-566-1
- https://cripo.com.ua/stories/14-fabrik-smerti-kak-eto-proishodilo-v-ukraine-vo-vremya-vtoroj-mirovoj/