Військова присутність Н. І. Махна та його повстанських формувань у Катеринославі є важливим аспектом у дослідженні історії Української революції 1917-1921 років. Цей епізод розкриває дослідникам історичні виклики та динаміку взаємодії місцевого населення з повстанцями, а також роль махновців у політичному контексті того часу. Далі на dnepryes.com.ua.
Отже, у цій статті ми детально розглянемо послідовність подій, пов’язаних із перебуванням махновських військових формувань у Катеринославі. Висвітлимо також такі важливі аспекти, як обставини їх виникнення та перебування в місті, стосунки повстанців із місцевим населенням, взаємодія з різними політичними організаціями тощо.
Боротьба за Катеринослав: махновці, більшовики та українська влада
Загалом є кілька окремих епізодів, коли махновці поодинці або спільно з деякими ситуативними союзниками на короткий чи тривалий час захоплювали Катеринослав і знову його втрачали.
Перший відомий епізод датується кінцем 1918 — початком 1919 років. Напередодні падіння уряду гетьмана П. П. Скоропадського в Києві на Катеринославщині була досить заплутана ситуація, коли відразу кілька політичних сил претендували на статус вищої влади. Якщо на Правобережжі Катеринославщини була головним чином під контролем Директорії УНР, то лівобережні повстанські формування, включно з махновцями, не поспішали визнавати владу УНР.
У самому Катеринославі на владу претендували три сили: більшовики, які контролювали міську раду робітничих депутатів; 8-й корпус гетьманської армії; війська Директорії УНР. Також у Катеринославі залишалися деякі німецько-австрійські частини, які зберігали нейтралітет, прагнучи безперешкодно покинути батьківщину. Після відставки гетьмана місцеві більшовики спробували перехопити ініціативу у прихильників Директорії й скликали 21 грудня в “Зимовому театрі” засідання ради депутатів. Українська влада заборонила це зібрання, більшовики відповіли закликами до страйку. Розцінивши це як спробу повстання, українці розгромили всі комуністичні осередки та штаби, арештовуючи або виганяючи їхніх активістів з міста.
До 26 грудня владі УНР також вдалося роззброїти залишки німецько-австрійського контингенту. У контрольованій ними зоні більшовики нараховували максимум 500 бійців, хоча в самому Катеринославі залишили організоване підпілля. У провінційному містечку перебувало близько 3-4 тисяч українських вояків. Бажаючи встановити свою владу в Катеринославі та не маючи для цього достатніх сил, більшовики вирішили піти на угоду з махновцями.
Саме тоді в Нижньодніпровську зібралася союзна армія, до складу якої входило понад 400 більшовиків, 200 есерів-повстанців і близько тисячі махновців. За іншими даними, перед наступом на місто союзники махновців налічували 800 повстанців з прокомуністичних загонів Лівобережної Катеринославщини, 400 робітників-більшовиків Катеринослава та 200 бійців групи місцевих лівих есерів та анархістів.
Більшовицький губернський революційний комітет запропонував Н. І. Махну загальне військове керівництво, а сам він претендував на роль вищої політичної інстанції.
Немає жодних підстав думати, що Н. І. Махно спокусився на посаду або що його штаб не мав власних розроблених планів. Махновці не були сліпим знаряддям політики місцевих більшовиків.
Махновці в ореолі перемоги над більшовиками
Ще в середині грудня під час переговорів у Катеринославі з головою УНР Г. Ю. Горобцем переконалися в наявності в місті значних арсеналів, складів, великої кількості гармат тощо. Жадібні до зброї махновці завжди розраховували на володіння цими скарбами, бо селянам-повстанцям влада над містом була ні до чого. Представник Н. І. Махна в більшовицькому губкомі О. С. Марченко вважав, що, захопивши за кілька днів Катеринослав, повстанці встигнуть здійснити свій план і переправити всю наявну в місті зброю на лівий берег Дніпра.
Махновці поспішали через приблизний наступ залізничних військ з боку Кременчука.
Рано вранці 27 грудня махновський авангард захопив вокзал і річкову пристань, отримавши значний трофей зброї. Більшовицькі сили були здивовані й роззброєні на мосту. Згодом точилися бої за центр міста, в яких брали участь і більшовицькі роти.
Історія бою в районі Клубної вулиці: махновці та більшовики на передовій
Ще один важливий бій відбувся того ж дня в районі Клубної вулиці, до якої під час другого наступу дійшли махновці та більшовики. Нападникам вдалося захопити приміщення Англійського клубу та встановити автомати на дахах сусідніх будівель. Під час контратаки республіканців на чолі з отаманом А. О. Гулим-Гуленком махновці та більшовики відступили від Клубної вулиці, не допомогли навіть кулемети. Проте згодом махновці пішли в наступ, змусивши ворога відступити в гірську частину міста. Загалом бій тривав двадцять годин, тобто до пізньої ночі 28 грудня.
Після нетривалої паніки українські вояки організували серйозніший опір. Протягом 27 грудня вони поступово відходили від центру Катеринослава до гірської частини, піддаючись нападам махновців, які просувалися вперед.
Увечері місто розділили: союзники контролювали центральну частину передгір’я, українські воїни – гірську частину. Тоді Н. І. Махно розділив свою армію: гуляйпільський загін був направлений у західну частину міста на допомогу ротам більшовиків (можливо, він не хотів, щоб більшовики контролювали хоча б один район міста), бійці Каретникова контролювали центр з вокзалом.
Визволення, грабежі та сутички за контроль над Катеринославом
Протягом того дня у місті відбувалися досить цікаві події. Усіх ув’язнених, у тому числі кримінальних злочинців, махновці випустили з в’язниць як жертви режимів. Відразу почалися грабунки, які в народній пам’яті довгий час асоціювалися з махновцями, хоча Н. І. Махно офіційно забороняв своїм солдатам грабувати катеринославців і навіть розстрілював спійманих злодіїв.
30 грудня союзники видали “Бюлетень № 1 Катеринославського губернського Військово-революційного комітету”, в якому Н. І. Махно особисто звернувся до населення і солдатів з категоричним проханням не брати участі в “контрреволюційній вакханалії”.
Головнокомандувач союзними військам вимагав припинити безлад і беззаконня, що вчиняють недоброчесні особи, що ганьблять чесних революціонерів усіх військових підрозділів. Він заявив, що будь-які грабежі, розбої та насильства не будуть терпіти жодних виправдань. Кожен злочинець, у тому числі й той, хто виступає під прапором махновців чи інших революційних груп, буде жорстоко покараний розстрілом.
У відповідь на це підпалили торгові ряди “Озерного базару”, що, звісно, ще більше дестабілізувало ситуацію. Решту крамниці Н. І. Махно, недовго думаючи, конфіскував, зробивши базар своєю “продовольчою базою”. Здобиччю махновців стали також міські банки, державні установи, склади, арсенали. Поки тривав бій, вони не могли організувати правильний і безперервний вивіз трофеїв, але вірогідно, що перші вантажні операції почалися 27 грудня.
Внутрішні конфлікти та катастрофа на березі Дніпра
Згодом українські військові знову спробували контратаку, обстрілявши центр міста. Махновці приєдналися до вогню, а також атакували гарматні позиції ворога. На їхній бік самовільно перейшла група дирекційних артилеристів, які вели вогонь по товаришах по службі. Українські снайпери відступили на західну околицю міста, залишивши під контролем лише станцію “Діївка”.
На початку ночі 28 грудня бойові дії остаточно припинилися. Наступного дня обидві сторони займалися своїми справами. Махновці виставляли заслони в західному напрямку і продовжували збирати трофеї, завантажуючи потяг на станції. Тоді як більшовики зміцнювали губревком, щоб дистанціюватися від махновців і есерів.
Увечері 30 грудня напруга між союзниками зростала. Есери закликали Н. І. Махна вимагати реорганізації губревкому на більш справедливих засадах, але більшовики відмовилися, продовжуючи озброювати дружин робітників. Незгода негативно позначилася на моральному стані військових. 1 січня 1919 року сталася катастрофа, коли Січові Стрільці під командою Самокишина обстріляли місто з гармат з Діївки.
Махновські та більшовицькі заслони швидко відступили, і Н. І. Махно спробував організувати відступ через міст, але робітничі дружини вдарили його в спину, намагаючись перешкодити відступу.
У самому місті та на березі Дніпра загинуло близько 600 махновців, вижили лише 200 повстанців, яким вдалося втекти з Катеринослава.
Джерела:
- Верстюк В.Ф. МАХНО (Міхненко) Нестор Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2009. – 790 с.: іл.. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Makhno_N_I (останній перегляд: 11.07.2024).