Грандіозний парад Перемоги 24 червня 1945 року на Червоній площі в Москві поставив крапку в кривавій Другій світовій війні — війні, що назавжди змінила долі мільйонів людей. У парадних колонах марширували й дніпряни — солдати, офіцери, медики, артилеристи й танкісти, які пройшли фронтові дороги від Сталінграда до Берліна. Їхня присутність на параді символізувала особисту мужність та водночас — визнання заслуг цілого міста, яке витримало випробування, боролося й долучилося до здобуття Перемоги. Далі на dnepryes.
Історичний контекст: Дніпро у роки Другої світової війни
На початку Другої світової війни Дніпропетровськ (сучасний Дніпро) являв собою один із найпотужніших індустріальних центрів Української РСР. Місто займало ключове місце в оборонному комплексі СРСР — тут розташовувались великі металургійні заводи, зокрема Дніпропетровський металургійний завод, Південмаш (на той час — завод № 586), численні машинобудівні підприємства.
Червень 1941 року приніс нацистську навалу на Радянський Союз. Дніпряни масово подавались добровольцями на фронт, вступали до лав Червоної армії, створювали загони народного ополчення. Водночас розгорталась грандіозна евакуація промислових об’єктів на схід — в Урал, Сибір, Казахстан. Ті, хто залишався в місті, рятували техніку, підривали мости, готували оборону.
19 серпня 1941 року Дніпропетровськ потрапив під окупацію нацистських військ. Окупаційний режим тривав понад два роки. За цей час місто зазнало колосальних втрат: понад 80% житлового фонду перетворилось на руїни, згоріли бібліотеки, школи, музеї. Найтрагічніше — знищили десятки тисяч мирних мешканців. Особливо моторошними залишаються розстріли у районі гірського парку (тепер — місце меморіалу жертвам Голокосту), де винищили єврейське населення міста.
Жорстока окупація породжувала опір. Діяли підпільні групи, молодіжні організації, партизани, колишні червоноармійці. Зокрема, група під керівництвом Володимира Мисика активно передавала інформацію радянському командуванню.
Жовтень 1943 року приніс звільнення. В ході Битви за Дніпро радянські війська повернули місто. Ця операція увійшла в історію як одна з найбільших у Другій світовій війні — залучили понад 4 мільйони осіб. У боях за Дніпропетровськ відзначились багато солдатів і офіцерів, частина з яких згодом стала учасниками параду Перемоги в Москві.
Після звільнення місто лежало в руїнах. Проте дніпряни негайно взялись за відбудову. Вони лагодили знищене, ставали до верстатів, працювали по 12-14 годин на день, прагнучи якнайшвидше повернути нормальне життя у зранений війною край.
Парад Перемоги в Москві: значення та масштаби
Після завершення бойових дій у Європі 9 травня 1945 року оголосили День Перемоги. Уся країна вибухнула емоціями — радістю, полегшенням, гордістю. Задля вшанування героїв війни та демонстрації могутності Радянського Союзу керівництво ухвалило рішення провести парад Перемоги, який відбувся 24 червня 1945 року в столиці — Москві, на Червоній площі.
Цей парад став однією з найвеличніших військових подій XX століття. У ньому взяли участь близько 35 тисяч військовослужбовців, представили 1850 одиниць бойової техніки. На площі пройшли підрозділи, що воювали на всіх фронтах — від Ленінградського до Далекосхідного. Маршем пройшли представники різних родів військ: піхота, танкісти, артилеристи, авіатори, флот.
Особливе значення мав символічний епізод, коли солдати несли і кидали до підніжжя мавзолею Леніна захоплені в бою нацистські прапори. Цей жест уособлював остаточну поразку фашизму.
Парад очолювали маршали Жуков та Рокоссовський. Особливе місце на трибунах займали Герої Радянського Союзу, вищі офіцери, командири фронтів і представники союзних республік. Участь у параді сприймалась як найвища військова честь, на яку могли розраховувати лише ті підрозділи, що відзначилися найбільше.
Серед маршових колон були й представники України, адже українські солдати становили значну частину особового складу Червоної армії. Саме українські фронти (1-й, 2-й, 3-й і 4-й) визволяли Європу та завершували війну штурмом Берліна і Празькою операцією. У цих фронтах служили й уродженці Дніпра.
Участь дніпрян у параді Перемоги
Офіційні радянські списки учасників параду Перемоги 1945 року зазвичай фіксували лише військові частини, не вказуючи місця походження солдатів. Однак історикам і краєзнавцям вдалося встановити низку імен уродженців Дніпра та області, які взяли участь у цьому знаковому дійстві. Більшість із них служила у складі 1-го, 2-го та 3-го Українських фронтів, входила до гвардійських частин, які пройшли найзапекліші ділянки фронту — від Сталінграда до Берліна.
Одним із таких героїв був Іван Павлович Шаповал — артилерист, який пройшов війну від початку до кінця. Його підрозділ визволяв Дніпропетровськ у 1943 році, згодом він відзначився в боях за Будапешт і Відень. У червні 1945 року Шаповала включили до складу парадного розрахунку артилерійських частин, які крокували по Червоній площі.
Ще одним учасником параду став Олександр Храпач, танкіст, уродженець села поблизу Дніпра. Він служив у складі 3-го гвардійського танкового корпусу, який брав участь у визволенні Польщі та Східної Німеччини. На параді він ішов у колоні танкістів — ця частина видовищно пройшла площу під гуркіт двигунів і оплески тисяч глядачів.
Особливо символічною стала присутність серед учасників параду воїнів, які брали участь у визволенні самого Дніпра у 1943 році. Ці люди повернули рідне місто з полону та завершили війну в самому серці ворожої столиці — Берліні. У їхньому строю було чимало офіцерів і солдатів, що мали високі нагороди — ордени Слави, Червоного Прапора, Золоту Зірку Героя Радянського Союзу.
Окремо варто згадати, що до складу парадного війська включали й представників тилових служб та медиків, зокрема жінок-дніпрянок, які працювали в евакогоспіталях або доставляли боєприпаси. Для них участь у параді Перемоги стала глибоким визнанням внеску у спільну боротьбу.
Сьогодні деякі імена дніпрян-учасників параду можна знайти в архівах місцевих музеїв, у родинних спогадах, на сторінках мемуарної літератури. Кожна така історія — частина великої мозаїки героїзму, що допомагає краще зрозуміти, як глибоко війна вкорінилась у долі окремих людей і цілих міст.
Пам’ять про героїв: роль дніпрян у перемозі
Парад Перемоги 1945 року став актом вшанування мужності, жертовності й єдності багатьох народів, які спільно здобували перемогу над нацизмом. Участь дніпрян у параді — це символ гідності міста, яке втратило тисячі мешканців, але вистояло, вижило, відродилося.
Після завершення війни більшість ветеранів повернулися до Дніпропетровська і стали активними учасниками відбудови. Вони працювали в інженерній, промисловій, освітній, медичній галузях, передавали молодшому поколінню пам’ять про страшні роки війни. Багато хто з них викладав у школах або технікумах, писав спогади, вів пошукову роботу.
У місті створювались ветеранські організації, відзначалися ювілеї Перемоги, проводились зустрічі з учнями. Меморіальні дошки з іменами героїв з’являлися на стінах шкіл, підприємств, військових частин. Особливе місце в історичній пам’яті займає алея героїв на Сурському цвинтарі, музей історії Другої світової війни в Дніпрі, де зберігаються експонати, пов’язані з учасниками параду.
У 2020-х роках, після початку нової війни Росії проти України, переосмислення історії Другої світової війни набуло нового значення. Але, попри це, постать дніпрян як людей, що перемогли нацизм, залишається непохитною — вони стоять поруч із сучасними захисниками України у великому пантеоні гідності.
Вшанування пам’яті про участь дніпрян у параді Перемоги сьогодні — це акт історичної поваги. Це відповідь на виклики часу, намагання зберегти правду, передати її наступним поколінням, аби подвиг людей 1945 року не зник у потоках нових загроз, а залишався джерелом сили, прикладом мужності та любові до рідного краю.
