Четвер, 18 Серпня, 2022

Дніпропетровськ під час німецької окупації

Друга світова війна є однією з найбільших і найтрагічніших битв в історії людства. Як жило наше місто під час німецької окупації ви дізнаєтесь у нашому матеріалі на dnepryes.com.ua.

Захоплення міста німецькими військами

Після того, як 22 червня 1941 року на українські землі вторглися фашистські війська, їх стримати було досить складно, вони швидко захоплювали території і в серпні вже дійшли й до нашого регіону.

19 серпня німецькі війська за допомогою підтримки з повітря та наземної артилерії почали захоплювати на наше місто. Радянські війни дали гідну відповідь ракетами та мінометами, німці не чекали такого опору, і їм довелося відступити. Але 22 серпня 1941 року відбувся найзапекліший бій, коли німцям таки вдалося підкорити важливі висоти у місті на Дніпрі, і через 3 дні вони повністю захопили обласний центр. 29 вересня 1941 року вермахт остаточно відрізав радянські війська від міста.

Було практично знищено мости через річку Дніпро та Самару, сильні руйнування отримали підприємства нашого міста. Лівий берег перебував у руїнах, на правобережжі зруйнували під час боїв залізничний вокзал та найближчі райони.

Також дуже постраждав центр нашого міста. Зруйновано житлові та громадські будівлі. У місто припинилося подання електроенергії з ДніпроГЕСу, також не подавалася вода з насосної станції. Населення міста 1941 року сильно скоротилося і налічувалося близько 200 000 чоловік.

Які були зміни під час правління німецьких загарбників?

На початку вересня 41-го німці створили свою міську управу. Нею керував Соколовський П.Т., а підкорялася штадткомісар Рудольф Клостерману. Будівля управи була розташована на розі вул. Короленка та Шевченка. В Історичному музеї Дмитра Яворницького була канцелярія Штадскомісаріату. До будівлі філармонії тимчасово переїхав театр ім. Шевченка, а в облраді та Будинку Профспілок розміщувався військовий німецький шпиталь. Дивно, але в окупованому місті працювали навіть перукарні, щоправда, вибір їх був зовсім невеликий. Відремонтували два головні собори того часу – Троїцький та Преображенський, було відновлено міські переправи, основні дороги, але залізничний вокзал окупантам відновити не вдалося. Деякі виробництва спромоглися частково відновити свою роботу, але до окупаційного обсягу було ще дуже далеко.

Незважаючи на те, що продукти намагалися виробляти у місті, ціни на захоплених територіях були набагато вищими. З Дніпропетровська неможливо було виїхати, городяни ходили працювати на заводи, а безробітні працювали безкоштовно на громадських роботах чи вивозились до Німеччини.

Перейменування вулиць, ненависть до євреїв та розстріли мирних жителів

Не обійшлося і без перейменувань вулиць. Згідно з наказом Рудольфа Клостермана у місті не мало залишитися вулиць, пов’язаних із радянською владою. Таким чином, сучасний центральний проспект Яворницького став називатися проспектом ім. Адольфа Гітлера. Мерефо-Херсонський міст перейменували на ім’я Пауля Клейста.

З метою боротьби проти підпільників було запроваджено комендантську годину. Адже коли радянські війська ще перебували на лівобережжі, то місцеві жителі палили костри біля мостів, чим серйозно допомагали під час авіабомбардувань. Німецькі фашисти такого пробачити не могли, і з кожного будинку брали по одному мешканцю в заручники і жорстко їх розстрілювали, до тих пір поки мешканці будинку не видадуть їм “партизана”. Не варто забувати і про єврейське населення, яке було масово розстріляно у складі 11 000 осіб.

Звільнення міста від німецьких загарбників

В 1943 році перед настанням радянської армії німецькі загарбники оголосили евакуацію як своїх працівників, так і награбованого майна, також вони намагалися вивести місцевих жителів на каторгу до Німеччини. Через загрозу примусової евакуації городяни змушені були ховатися в інших містах і навіть у балках, бо поверхами будинків поліцаї розшукували людей.

Багато хто так і не зміг повернутися до своїх будинків, при відступі німці масово підривали житлові будівлі.

Загалом за час окупації 75 000 людей вивезли до Німеччини.

Звільнення міста відбулося завдяки Битві за Дніпро, одній із найграндіозніших битв у Другій Світовій Війні, коли радянські війська звільняли населені пункти по всьому периметру річки. Завдяки такому плану звільнити лівобережну частину було простіше та швидше. Зайти на протилежний берег було складніше через те, що він був вище.

Перша спроба звільнити правобережний Дніпропетровськ відбулася на початку жовтня 1943 року, коли десантники зі 195-ї стрілецької дивізії висадилися в районі Речпорта, але під час важких боїв майже всі загинули. Далі військовим командуванням прийнято рішення звільняти правий берег з двох протилежних флангів, 152-а стрілецька дивізія наступала в районі Сухачівки та Дієвки, а 39-а зі Старих Кайдак та сел. Чаплі. Останній вдалося зайняти надійний плацдарм у районі Старих Кайдаків та Лоцманської Кам’янки, звідки й розпочали свій визвольний наступ.

25 жовтня 1943 року відбулася вирішальна битва. О 3-й годині ночі десантні загони на човнах підійшли до правого берега, а з лівого берега била радянська артилерія, руйнуючи вогневі німецькі позиції. Будь-які контратаки німецьких загарбників закінчувалися невдачею, а мужність радянських воїнів у ході непростого бою дозволила повністю того ж дня звільнити місто.

Дніпропетровську було завдано величезних збитків. Знищено було 30 000 радянських воїнів та мирних жителів. Правобережна частина міста серйозно постраждала, наприклад, із культурних будівель отримали руйнування Палац Потьомкіна та Український дім.

На честь визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників встановили пам’ятник 152-ї дивізії (в районі Червоного Каміння) та пам’ятник десантникам (біля Річкового порту).

Найвідоміший меморіальний об’єкт – діорама “Битва за Дніпро”, є найбільшою в Україні, знаходиться біля Історичного Музею ім. Д. Яворницького.

Необхідно пам’ятати про такий подвиг та вшановувати пам’ять загиблих під час Другої Світової війни.

Мирного неба над головою та рідної землі під ногами!

.