Кам’янська виправна колонія № 34 є однією з ключових жіночих пенітенціарних установ України, яка має складну та суперечливу історію. Хоча її ім’я стало символом репресивного підходу, він поступово відходить у минуле у сучасному контексті. Далі на dnepryes.
Історія заснування та розвитку Кам’янської виправної колонії № 34
Коли УРСР активно відновлювалася після Другої світової війни, на території поблизу Дніпровського металургійного комбінату імені Дзержинського виникла жіноча виправна установа у 1949 році. Вона отримала офіційну назву — табірне відділення ОІТК УВС Дніпропетровського облвиконкому. Засуджені жінки утримувалися у довгих, невисоких бараках дерев’яної або каркасно-засипної конструкції, які були повністю позбавлені елементарних побутових зручностей. Ці спартанські умови мали витримувати понад дві тисячі ув’язнених, що створювало критичну ситуацію з погляду гуманності утримання.
Таке становище спонукало керівництво Міністерства внутрішніх справ СРСР ухвалити рішення про необхідність будівництва нової жіночої колонії, яка б відповідала бодай мінімальним стандартам. Масштабна розбудова нової виправної установи розпочалася у 1987 році на віддалі від міста поряд з трасою «Дніпропетровськ-Київ». Така локація мала забезпечити необхідну ізоляцію за збереження логістичних можливостей. Через п’ять років активного будівництва нова колонія офіційно розпочала свою діяльність 10 жовтня 1992 року.
Подальша трансформація відбулася у 2005 році, коли заклад отримав нову назву — Дніпродзержинська виправна колонія № 34. Вона була класифікована як колонія мінімального рівня безпеки із загальними умовами утримання. Там відбували покарання жінки, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також за тяжкі та особливо тяжкі злочини. До 2007 року виправну установу очолювала Людмила Міцик, яка здобула сумнівну репутацію через свою особливу жорстокість та ненависть до арештанток.
У 2017 році колонія була перейменована на Кам’янську виправну колонію № 34. Того ж року вона потрапила під пильну увагу правозахисників та громадських моніторів. Під час перевірки у бомбосховищі виявили 50 жінок, які працювали над виготовленням поліетиленових пакетів у повністю непридатних для цього умовах. Аналогічні порушення зафіксували й у підсобному господарстві, де в умовах вогкості було прокладено електропроводку із зіпсованою ізоляцією. Особливу увагу моніторингова група приділила стану медичного обслуговування, зокрема для ВІЛ-позитивних жінок. На момент візиту в установі перебувало 47 таких осіб, з яких 38 отримували високоактивну антиретровірусну терапію, а 9 добровільно від неї відмовилися.
У 2020 році відбувся черговий моніторинговий візит до Кам’янської виправної колонії № 34. На той час там відбували покарання 304 жінки. Монітори зафіксували позитивні зміни: відремонтовано кімнату короткострокових побачень, де засуджені могли спілкуватися з рідними без обмежень. Замість традиційного дисциплінарного ізолятора створено арештний дім. На території колонії також діяв сектор для жінок з дітьми до трьох років, поруч з яким функціонував дитячий садок. Попри позитивні зміни, залишалися й проблеми. Засуджені скаржилися на неякісне медичне обслуговування. Хоча офіційно робочий день мав тривати з 7:00 до 16:00, одна із засуджених повідомила, що фактично працює з 5:00 до 19:00.
Підсумки та значення діяльності Кам’янської виправної колонії № 34
Кам’янська виправна колонія № 34 пройшла складний шлях від примітивного табірного відділення до сучасного спеціалізованого закладу. З одного боку, спостерігається покращення інфраструктури та виконання покарань, з іншого — зберігаються хронічні проблеми. Трансформація від жахливих умов утримання понад двох тисяч жінок у дерев’яних бараках без побутових зручностей до розбудови та розвитку нової колонії продемонструвала поступовий рух у напрямі гуманізації системи.
