Солонянська виправна колонія № 21 пройшла шлях від дитячого притулку до промислового центру. Її діяльність охоплює не лише утримання засуджених, але й професійне навчання, виробничу діяльність та реабілітаційні програми. Попри важливу соціальну роль, виправна установа також стикається з низкою викликів, пов’язаних з дотриманням прав людини та забезпеченням належних умов утримання. Далі на dnepryes.
Історія заснування та розвитку Солонянської виправної колонії № 21
До німецько-радянської війни на території Солонянської виправної колонії № 21 була розташована дитяча трудова колонія для неповнолітніх та дітей-сиріт. Однак з початком бойових дій ситуація кардинально змінилася: дітей евакуювали, а приміщення пристосували під військовий шпиталь. Спочатку він слугував місцем лікування поранених радянських солдатів під час відступу, а згодом був зайнятий німецькими військами для власних потреб.
У 1961 році дитячу колонію реорганізували у Солонянську виправно-трудову колонію загального режиму. Основною діяльністю засуджених залишалося сільське господарство, але також почало активно розвиватися промислове виробництво. Вже у 1964 році виправна установа взялася виготовляти сіялки для розкидування добрив, що стало початком промислової трансформації.
Протягом наступного десятиліття Солонянська виправна колонія № 21 демонструвала стрімкий розвиток. До 1972 року було створено розвинену промислову базу, впорядковано територію та зведено житлові будинки для працівників. У 1972 році колонію загального режиму було реорганізовано у колонію суворого режиму з підвищеним лімітом наповнення. З цього моменту виправна установа повністю перейшла на виготовлення промислової продукції.
У 2000-х роках Солонянська виправна колонія № 21 стала колонією середнього рівня безпеки, призначеною для тих, хто вже раніше сидів у в’язниці. З’явилося те, чого не було за радянських часів — освіта для засуджених. Вони могли стати електрогазозварювальниками, токарями, мулярами-штукатурами. Ідея виправлення через працю та навчання повернулася, тільки тепер добровільно, а не примусово. Промислове виробництво теж змінилося. Замість продукції загальнодержавного значення почали випускати обладнання для шахт «Павлоградвугілля».
10 серпня 2022 року монітори Харківської правозахисної групи здійснила візит до Солонянської виправної колонії № 21. Вони виявили, що у ній було організовано санітарно-гігієнічні заходи, такі як кварцування приміщень і дезінфекція. У виправній установі також було забезпечено бездротовий доступ до інтернету, що є прогресивним кроком у контексті пенітенціарної системи. Засуджені мали змогу користуватися електронними планшетами, що полегшувало доступ до інформації та освіти. Під час візиту проводилися ремонти житлових приміщень та тривала модернізація бомбосховищ. Водночас з боку засуджених не надходили скарги на жорстоке поводження чи катування, що є важливим показником дотримання прав людини.
Наступний візит Харківської правозахисної групи та ГО «Захист в’язнів України» до Солонянської виправної колонії № 21 25 грудня 2024 року виявив серйозні проблеми. Хоча виправна установа була призначена для 602 осіб, на той момент у ній утримувалося 637 засуджених. Вони скаржилися на неналежне ставлення з боку адміністрації та персоналу, а обладнання дільниці контролю і режиму не відповідало встановленим стандартам. Деякі відділення мали умови, що не відповідають праву на гідне утримання, а встановлені камери відеоспостереження у спальних приміщеннях викликали питання щодо приватності та порушень прав засуджених. Також моніторинг виявив проблеми в організації побутового обслуговування — лазне-прального режиму, що може негативно впливати на здоров’я та гігієну ув’язнених.
Підсумки та значення діяльності Солонянської виправної колонії № 21
Історія Солонянської виправної колонії № 21 відображає складний баланс між прагненням до реабілітації засуджених та викликами сучасної пенітенціарної системи, серед яких переповненість, незадовільні умови та проблеми в управлінні. Вона має потенціал для позитивних змін, про що свідчать окремі досягнення в освітній та професійній сферах. Водночас системні порушення прав засуджених та опір громадського контролю загрожують будь-якому прогресу. Моніторингові візити свідчать про необхідність подальшого вдосконалення системи контролю, покращення матеріально-технічної бази та уважного ставлення до прав людини.
