Воєнна цензура на Катеринославщині у роки Першої світової війни

Воєнна цензура – особлива тема, яку рідко висвітлюють у пресі. Побутує думка, ніби це явище з радянських часів, але насправді такий режим здавна впроваджували всі країни під час воєнних дій. Існувала воєнна цензура і в роки Першої світової війни у Російській імперії, у Катеринославі теж працювала воєнно-цензурна комісія. А функції виконувала Катеринославська поштова контора та її регіональні відділення на місцях. Звісно, роботи у них було значно менше, ніж у роки Другої світової війни, бо більшість солдатів до революції були неписьменними. Але функції полягали не лише у перевірці листування. Далі на dnepryes.com.ua. 

Що пильнувала військова цензура?

Всі українці знають, що важливим складником війни є інформаційна війна, цей принцип залишався дієвим в усі часи. Моральний тиск на військових та мирне населення давав не гірший ефект, ніж перевага на полі бою. Головним було посіяти паніку та зневіру, а в цій роботі всі засоби гарні – це було основним принципом протидіючих сторін. У царській Росії ще у 1912 році уряд прийняв закон, який затверджував порядок діяльності цензури та межі її правочинності, критерії інформації, яку мали зберігати у таємниці. Насамперед це публікації у газетах оборонної чи воєнної документації: планів, креслень укріплень, зброї, об’єктів.  

У липні 1914 року після проголошення Німеччиною війни Російській імперії цар Микола ІІ підписав законопроєкти “Тимчасове Положення про воєнну цензуру” та “Перелік свідчень і зображень, які стосуються зовнішньої безпеки Росії та її воєнно-морської та сухопутної оборони, оголошення та поширення яких у промовах, доповідях, що проголошуються на публічних зборах, забороняється”. Головним було перекрити супротивнику доступ до важливої інформації про обороноздатність країни та армії. Проходити цензуру мали всі поштові відправлення без винятку. В армії за цензуру відповідало військове командування, а в тилу – Головна воєнно-цензурна комісія.

Хто контролював виконання завдань?

Закон передбачав, що обов’язки воєнних цензорів мали виконувати досвідчені жандарми та поліцейські, залучали також вчителів, чиновників місцевих поштово-телеграфних відділень. Будь-яке згадування у листі військової частини чи місця знаходження солдата чи офіцера безжально викреслювали. Щоб не було недбалості під час роботи, перевірку проводили декілька осіб: воєнний цензор і двоє представників поштово-телеграфної служби. Перевірялися листи не лише з фронту, а на фронт, тому у листуванні люди намагалися бути обережними, щоб не отримати неприємності.

Контроль у Катеринославі

Катеринославська губернія входила до складу Одеського військового округу, воєнну цензуру запровадив спеціальний наказ командувача від 28 липня 1914 року. Згідно з наказом, функції було покладено не лише на Катеринославську поштову контору, а й її на регіональні відділення на місцях. Зокрема і на селищні осередки. На початку Першої світової війни на Катеринославщині існувало 15 таких відділень, а керував ними очільник воєнно-цензурної комісії. На цю посаду призначили начальника Катеринославського жандармського управління полковника Терентьєва. 

До складу комісій входили не лише жандарми, залучали також представників поліції, філологів, які добре знали європейські та східні мови. Здебільшого перекладали листи викладачі іноземних мов Катеринославських навчальних закладів. У 1915 році російська розвідка з’ясувала, що супротивник почав використовувати шифрування у вигляді рисок і крапок, які розташовували у спеціально відведеній частині аркуша. Про це йшлося у таємних циркулярах від Головного управління Генерального штабу, які надійшли до катеринославського осередку воєнної цензури. Рисками позначали військові підрозділи, їхню кількість, напрямок руху.

Випадки шпіонажу у Катеринославі

Катеринослав був великим промисловим центром, де розташовувалося чимало підприємств, які працювали на оборону. А ще – десятки нашвидку створених шпиталів для поранених. Все це було цінною інформацією для супротивника. Завдяки збереженим документам, вдалося з’ясувати деякі випадки шпіонажу. У липні 1916 році у Катеринославській губернії з приватних бандеролей вилучили кілька примірників газети “Вперед”, яку випускав Петербурзький міжрайонний комітет об’єднаних соціал-демократів. У статтях радикально критикували характер і мету військового конфлікту, наводили приклади масштабних фінансових зловживань чиновників у столиці та на місцях. Причому йшлося про зловживання на продажі державі зброї, військової техніки, нарядів та медикаментів.

Другий випадок зафіксували у Катеринославі у лютому 1916 року – про вилучення нелегальної літератури, яку передавав регіональним осередкам анархістів відомий у країні революціонер-анархіст Микола Петров. Майже водночас вилучили у Катеринославі та деяких містах губернії брошури Олександри Колонтай “Кому потрібна війна”, в яких були заклики до повалення самодержавства. Але найгіршим було те, що брошури містили ще й прізвища високопосадовців, які відповідали за військові поразки на фронтах у 1915 році. І на “десерт” – дані про стан забезпечення армії та флоту.

Контроль за іноземцями

Коли у 1915 році частину території Російської імперії окупували війська країн Троїстої угоди, катеринославські цензори отримали новий наказ. Фахівці мали особливу увагу приділяти листам і посилкам, які відправляли до цих країн. Катеринослав виділявся у переліку міст тим, що в центрі та в губернії мешкало багато німців та менонітів, що суттєво ускладнювало роботу місцевим працівникам. Адже ці німці були першими колоністами, більшість прибула до Катеринослава ще у 18-19 століттях, їхні нащадки були корінними катеринославцями. Тому підозрювати їх було досить складно. Тим більше представників досить заможних і шанованих родин.

Але уряд звинувачував цих людей у нелояльності й заперечень бути не могло. Варто згадати, що мешканці німецьких громад Катеринослава і губернії передплачували й отримували німецькомовну пресу та літературу, які виходили у Німеччині. Тому доводилося всю кореспонденцію вивчати особливо ретельно, залучаючи перекладачів. Результати перевірок відправляли до Особливого відділу генерал-квартирмейстера Головного управління Генерального штабу імперії. Однак до кінця війни були виявлені лише поодинокі випадки співпраці мешканців німецьких громад із ворогом. Тому звинувачення колоністів у колаборації були безпідставними.   

Звісно, таке додаткове навантаження на працівників поштово-телеграфних відділень не могло не позначитися на їхній роботі. Всі відправлення: від листів до переказів йшли до адресатів дуже довго, що викликало чимало нарікань від мешканців міста. Особливо від юридичних і торгових представників, які несли збитки через затримку важливої для діяльності інформації.

Цінність проведеної роботи

Може здатися, що великої користі з таких дій воєнної цензури не було, але це не так. Наведені приклади – з тих, що дозволялося оприлюднювати, більша частина інформації була утаємниченою. І зникла  після бурхливих революційних подій, коли масово палили документи та будинки жандармерії й поліції по всіх містах країни. Проведені дослідження свідчать, що втілені воєнною цензурою заходи суттєво посилили інформаційну безпеку держави, сприяли зміцненню обороноздатності. А головне – допомогли виявити та ліквідувати ворожу агентуру в Катеринославській губернії (як і в інших), нейтралізувати шкідливу пропаганду, яка велася для населення.

Щобільше набутий під час Першої світової війни досвід органів воєнної цензури успішно використовували більшовики у роки громадянської війни та перші роки становлення радянської влади. Тим більше, що чимало спеціалістів з працівників пошти та викладачів, які були залучені у системі, допомагали представникам нової влади освоювати нюанси роботи безпосередньо на практиці. Ще й готували нові кадри, які приходили їм на зміну. Тож висновки тут однозначні.