Чимало фактів минулого приховувала та викривлювала радянська цензура. Тільки за часів незалежності українські дослідники змогли заповнити білі плями в історії, хоча й залишилося їх чимало. До таких плям належать події грудня 1917 року, коли на вулицях Катеринослава тривали бої між більшовиками та військами УНР, яких тоді називали гайдамаками. На той час у місті не було єдиної влади, райони поділилися на протиборчі анклави. В офіційних джерелах радянських часів значилося, що 29 грудня почалося збройне повстання проти військ Центральної Ради. В реальності ситуація склалася інакше. Далі на dnepryes.com.ua.
Протистояння у Катеринославі
Зиму 1917 року дослідники називають часом визвольних змагань, протягом року Катеринослав 14 разів переходив з одних рук до інших. Головні події припали на Різдво 1917 року, яке відзначали у царській Росії 25 грудня. Така ситуація склалася не випадково. Катеринослав на той час був промисловим центром, він настільки стрімко розвивався, що у 1910 році газети називали його російським Чикаго. Щоправда, не за велику кількість бандитів на вулицях, а за стрімкий розвиток. Саме 1910 році стала популярною традиція прикрашати на Різдво живі ялинки, першими це зробили місцеві поміщики Родзянко. А вже через 5 років прикрашені деревця стояли у багатьох заможних будинках.
У 1917 році у Катеринославі мешкало понад 200 000 людей і ще майже 30 000 біженців з інших міст та селищ. І люди попри всі страшні події намагалися відзначити Різдво хоча б заради дітей. Побутує версія, ніби обидві сторони, що воювали, намагалися не форсувати події саме через Різдвяні свята. Але втрутився випадок. Варто відзначити, що найвагомішу роль тоді у місті відігравали єврейська, російська, українська та польська громади. Проросійські настрої були потужними, але й українські не відставали. Восени 1917 року у Катеринославі створили гайдамацький курінь. До нього входили досвідчені вояки й добровольці. Вони не були на утриманні місцевого гарнізону військ УНР, але мали необхідну підтримку від волонтерів. Командував гайдамаками відомий на той час політичний лідер Сергій Єфремов.
Майже шпигунські пристрасті
Українські історики з’ясували, що приводом до сутички, яка переросла у кривавий бій на Різдво, став саме броньовик. Простенька конструкція – основа легкової машини “Рено” з гарматою. У грудні 1917 року у Катеринославі зібралося майже 1500 вояк військ УНР, близько 5 000 бійців Червоної гвардії. Ще було кілька резервних полків, зокрема, Сердюцький полк імені Пилипа Орлика, але він згодом оголосив нейтралітет. Так от, той броньовичок із грізною назвою “Гуркіт” гайдамаки привезли напередодні Різдва з Олександрівська і не могли втриматися, аби не проїхатися на ньому по всіх вулицях міста. І обов’язково – повз будівлю, де засідали більшовики та анархісти. Для польових боїв ця техніка була непридатною, бо грузла у багнюці, але для вулиць – цілком зручною. На Різдво українські війська захопили без боїв кілька будівель і контролювали центральний проспект. Планували просуватися далі й на “Гуркіт” дуже розраховували.
Панцерник поставили в гараж, подбали про охорону. Але, як розповів журналістам інтернет-видання “Radiosvoboda.org” дніпровський історик, дослідник Української революції 1917–1921 років Юрій Пахоменков, один із прибічників більшовиків у лавах гайдамаків запропонував відсвяткувати Різдво і добряче напоїв охоронців. Шпигуну Ільченко з позивним “Дідусь” було лише 25 років, але він зметикував привести більшовиків, щоб ті забрали броньовик. Червоногвардійці не розгубилися і вивезли техніку до Брянського заводу, де гуртувалися червоні загони.
Сутичка через броньовик
Але радіти довго не довелося. Техніка, як виявилося, і до бою була не придатна. Про це згадував сам перебіжчик Ільченко. Коли намагалися в’їхати у ворота Брянського заводу, зламали гармату, а до кулемета не знайшлося патронів. Ситуація була скоріше комічною, ніж загрозливою, але потім всім вже було не до сміху. Вранці 26 грудня представники українських військ похопилися, розпитали зв’язаних охоронців і пішли на Брянський завод. Вимагати назад свою техніку. А заразом і запропонували скласти зброю, інакше будуть сумні наслідки. Червоногвардійці відмовилися по всіх пунктах. Тоді артилерія УНР почала обстрілювати завод.
Можливо, якби не такі непродумані дії, якби українське командування мало час обміркувати подальші плани, все б склалося інакше. А подумати було, над чим. Адже Сердюцький полк імені Пилипа Орлика відмовився підтримувати сили УНР, і виникла необхідність перерозподілити військові частини по вулицях. Але часу на це не залишилося. Так, до раптових боїв не були готові обидві сторони, але швидко оговталися і билися завзято. Найважчі бої точилися за пошту, гайдамаки тричі атакували, але тричі їх відкидали назад. Історик Юрій Пахоменков розповів, що українські вояки навіть підігнали бомбомет (так тоді називали міномети). Але не змогли його налаштувати, міни вибухали на проспекті, обривали трамвайні дроти. Врешті решт пошту вдалося захопити, але ціною значних втрат.
Несподіваний удар
Власне, у військ УНР були шанси утримати позиції й просунутися вперед. Але вони втратили час, доки визволяли броньовик, потім повелися на умовляння міської думи. У Катеринославській думі велику вагу мали соціалістичні фракції, які спробували вирішити конфлікт та примирити обидві сторони. Доки йшли перемовини, уранці 28 грудня на залізничну станцію Синельникове прибули надіслані з Москви загони червоноармійців. Бійці з підкріплення швидко здолали відстань у 50 кілометрів, і вдень червоногвардійський загін Павла Єгорова вже увійшов до Катеринослава.
Вони миттю полагодили та озброїли броньовик, отримали перевагу і стали з малими боями просуватися центральним проспектом. Війська УНР після тяжких боїв і без панцерника не могли довго опиратися. Криваві сутички у місті тривали протягом дня, найдовше опиралися оборонці пошти. Але червоні війська поставили кулемети на сусідніх будинках і взяли солдатів у вогняне кільце. Тому у ніч на 29 грудня гайдамакам довелося скласти зброю. Залишки військ Центральної Ради відійшли до Олександрівська, один із загонів дістався до Києва, де обороняв від більшовиків столицю.
Уроки минулого
На думку дослідника Української революції 1917–1921 років Юрія Пахоменкова, війська УНР мали всі шанси перемогти, але підкріплення з Москви позбавило цього шансу. Хоча не можна відкидати й те, що втрата броньовика й метушня навколо його повернення теж зіграли свою роль. Якби гайдамаки використали ті два дні на захоплення міста та його оборону, то опинилися б у більш виграшній ситуації. На жаль, історія не знає умовного способу. Втім, пан Пахоменков відзначив, що різдвяні бої 1917 року ще не повністю дослідили українські історики, чимало інформації не встигли обробити та верифікувати. Тож не виключно, що з’являться й інші версії тих подій, підкріплені вагомими документами.
Однак історик Юрій Пахоменков наголошує, що варто таки робити висновки й з тих фактів, що вже відомі. У 21 столітті українці, як і тоді, протистоять озброєним військам. Як і тоді, бракує місцевих сил в обороні та наступі. Але у 2022 році Україну почав підтримувати весь світ, чого тоді не було. Втім, Росія тоді була розрізнена на угрупування білих, червоних, зелених та чорних, а у 2022 році суне єдиним фронтом. Тож є схоже та відмінне. Та головне – не повторювати історичних помилок. Бо у ролі броньовика “Гуркіт” може з’явитися щось інше.