Катеринославський центр Добровольчої армії відіграв велику роль під час громадянської війни на території Російської імперії 1917-1923 років. Заснований 26 грудня 1918 року в місті Катеринославі (сучасний Дніпро) у складі Збройних сил Півдня Росії, цей центр став символом самовідданості та військової майстерності у важкі часи конфлікту. Його історія та діяльність є важливим аспектом дослідження цього періоду. Далі на dnepryes.com.ua.
Отже, у цій статті ми розглянемо командування центру, його битви та внесок у загальну долю розв’язання конфлікту, який неодноразово привертав увагу дослідників. Також ми розберемо детальний огляд історії Катеринославського центру Добровольчої армії, який дозволить краще зрозуміти динаміку подій та стратегічні рішення тогочасного військового керівництва.
Історія Катеринославського центру Добровольчої армії
1918 рік
Катеринославський центр Добровольчої армії був одним з опорних центрів Добровольчої армії під час громадянської війни в Росії 1917-1922 роках, про що вже говорилося вище. Стратегічно важливим пунктом у розгортанні бойових дій був Катеринослав, місто, відоме нам у сучасному світі як Дніпро. У цьому регіоні діяли військові частини під керівництвом отамана Симона Петлюри та інших воєначальників. Багато документів і свідчень про цей період можна знайти в архівах та історичних дослідженнях.
16 жовтня за старим стилем був утворений Катеринославський центр Добровольчої армії для роботи з формуванням армійських частин у губернському місті Катеринославі та Катеринославській губернії. Він координував дії добровольчих підрозділів на південному сході України.
До середини листопада центром була створена Добровольча офіцерська дружина.
У губернському місті Катеринославі дислокувався 8-й корпус Збройних сил Української Держави. Командиром корпусу був генерал-майор російської імператорської армії І. Васильченко та офіцерська дружина Добровольчої армії.
14 листопада гетьман Павло Скоропадський проголосив Акт федерації з майбутньою (не більшовицькою) Російською державою.
Згодом, 16 листопада, в губернії почалося повстання під проводом Директорії УНР проти гетьмана Скоропадського силами селянського повстанського руху та повстанських військ Української Держави під командуванням Симона Петлюри.
Під час внутрішньополітичної боротьби в Україні 8-й український корпус, більшість старшин якого були проросійськи налаштовані, прийняв орієнтацію російських добровольців на “Єдину і неподільну Росію”.
23 листопада 8-й корпус чинив опір військам Директорії УНР, відбиваючи їхній наступ на місто Катеринослав. Після цієї події був скликаний мітинг, на якому було прийнято рішення про з’єднання з Російською добровольчою армією. Чималу роль у прийнятті такого рішення зіграв командир 7-го кавалерійського Новоросійського полку полковник Гусєв.
А вже в ніч на 27 листопада загін з частин 8-го корпусу, які зберегли свої корпусні найменування, під командуванням командира корпусу генерала І. Васильченка виступив на південь. До його складу входили 43-й і 44-й піхотні полки та Добровольча офіцерська рота чисельністю 250 осіб (разом 500-650 піхотинців на чолі з генерал-лейтенантом М. Баташевим, генерал-майором А. Діденком та полковником Долженком), 7-й Новоросійський кавалерійський полк (150-170 кінноти; полковник Гусєв), артилерія (4 зброї; генерал-майори Володимир Дмитрович Жуков і Бенескул, полковники Лебедєв, Рагоза і Немира), бронедивізіон (5 або 4 бронемашини, 4 вантажівки; 60 осіб), радіостанція (полковник Краснописцев), інженерний взвод, лазарет (2-3 лікарі, 3-4 сестри милосердя) та більшість чинів Катеринославського центру Добровольчої армії.
Загальна чисельність загону становила близько 1050 осіб, більшість з них були офіцери.
Тоді через натиск військ УНР загін не зміг форсувати Дніпро, тому вирішили обрати шлях до Криму через Перекоп.
По дорозі “Катеринославський загін” вів безперервні бої. Він пройшов через село Малишівки (до 1886 року німецька колонія Нейєнбург), між волосним центром Мар’їнська та волосним центром містечка Ново-Воронцівка Херсонського повіту Херсонської губернії на Дутчині, біля міста Берислав.
А вже 22 грудня “Катеринославський загін” дійшов до міста Перекоп. У Криму, в Таврійській губернії, на той час завершився Катеринославський похід. Він тривав 34 дні, протягом яких було пройдено близько 500 верст від Катеринослава до Кримського півострова в основну частину Таврійської губернії для з’єднання з російською Добровольчою армією. З’єднання пройшло в тилу українських військ Директорії УНР, радянських військ, партизанських загонів анархістського отамана Нестора Махна (уродженця Катеринославської губернії) та інших місцевих частин. Загін вів безперервні битви з ворогом і під час цих бойових дій зазнавав значних втрат.
1919 рік
6 квітня Катеринославський центр Добровольчої армії, заснований у 1918 році, було розформовано.
1920 рік
6 червня 1920 року для учасників походу була заснована особлива нагорода: срібний хрест, розміром і формою близький до Георгіївського, виготовлений із чорної емалі з білою емалевою облямівкою по краях. Хрест був накладений на срібний терновий вінець. У середині хреста щит із гербом міста Катеринослава — на блакитному полі золотий вензель Катерини II, оточений дев’ятьма золотими зірками. Понад щитом розташовувалася золота імператорська корона. На зворотному боці хреста вказували номер. Ця відзнака стала не лише символом визнання та шани, а й пам’яттю про важливі події та внесок учасників походу у військову історію.
Як вплинув Катеринославський центр Добровольчої армії на український народ: позитивно чи негативно?
Катеринославський центр Добровольчої армії характеризується цікавими особливостями та численними суперечностями у своїй діяльності. Він виник з місцевої ініціативи та під патронатом тодішньої влади як пункт реєстрації добровольців, яких потім перевели до Добровольчої армії. Згодом до Катеринослава прибув представник Добровольчої армії, що дало змогу посилити взаємодію та розширити роботу. Звичайно, підпільним його можна назвати умовно, оскільки справжньої секретності не дотримувалося.
Через зв’язки з владою, а також через низьку популярність ідей українського націоналізму в катеринославському суспільстві організація та її ініціативи користувалися підтримкою місцевої освіченої громадськості, зокрема офіцерів, які повернулися до міста з фронтів Першої світової війни.
Співпраця з громадськими організаціями міста принесла певні досягнення. Центру вдалося стати організаційним ядром легально сформованого за підтримки місцевої влади Катеринославської добровольчої дружини та залучити в орбіту своєї діяльності відносно широке коло прихильників.
Помітну роль у подіях, що відбулися, відіграло й офіцерство. Розраховуючи на популярність своїх колишніх підрозділів старої армії серед місцевого офіцерства, центр сприяв відновленню полків 34-ї стрілецької дивізії в Катеринославі. Були сформовані бойові частини, які згодом разом з українськими частинами увійшли до складу Добровольчої армії.
Наприкінці 1918 року, як відомо, Катеринославський центр Добровольчої армії відіграв важливу роль у підготовці та здійсненні Катеринославської кампанії виселення з Катеринослава до Криму колишніх українських частин і добровольців під загальним керівництвом генерала Васильченка. Усе це мало негативні наслідки для нашого народу, адже вимушене переселення частин української армії та добровольців призвело до людських страждань, розриву з рідними місцями та культурою, а також погіршення соціально-економічного становища військовослужбовців та їх сімей.
Отже, діяльність Катеринославського центру Добровольчої армії виявилася складною, з важливими наслідками для різних верств українського суспільства. З одного боку, співпраця з місцевою владою та громадськими організаціями дозволила організації стати важливим гравцем у регіоні та заручитися підтримкою. З іншого боку, участь у різних заходах призвела до людських страждань. Таким чином, наслідки діяльності Катеринославського центру Добровольчої армії були неоднозначними й відображали всю складність тогочасної ситуації в Україні.