У період з 1930-х по 1950-ті роки історія Дніпропетровщини була відзначена активною боротьбою за національну незалежність і політичну вільність. Саме в ці роки на території нашої держави сформувалася і діяла підпільна мережа Організації українських націоналістів (ОУН), яка була опорою для багатьох українців у боротьбі проти нацистського та радянського тоталітарного режиму. Також важливо зазначити, що в нашому регіоні діяла як ОУН(б), так і ОУН(м), проте інформація про останню залишається фрагментарною та обмеженою. Далі на dnepryes.com.ua.
Отже, у цій статті ми детально розглянемо історію створення підпілля ОУН на Дніпропетровщині, їх структуру, а також ставлення радянської влади до підпільних організацій. Вивчення цих аспектів допоможе нам глибше зрозуміти складну і важливу роль підпілля у формуванні національної ідентичності та боротьбі за свободу в умовах тоталітарного режиму того періоду.
Історія становлення оунівського підпілля: життя і боротьба в роки війни
Під час Другої світової війни місто Дніпро стало ключовим центром опору для українського повстанського руху ОУН. Оунівці активно взаємодіяли з усіма сторонами конфлікту, борючись проти комуністичного режиму та нацистської окупації. Їхньою метою було об’єднання українського народу навколо ідеї незалежності, а також відновлення національного державного суверенітету. Це був час важких випробувань, але він залишився важливим етапом в історії боротьби за незалежну Україну.
Починаючи з 1921 року Українська військова організація та Організація українських націоналістів намагалися поширити свою діяльність на УРСР. Проте репресивна система НКВС, що діяла на сході, не дала можливості створити більш-менш потужне підпілля.
10 травня 1938 року УНКВС Дніпропетровської області засудив до розстрілу шістьох мешканців Дніпродзержинська (сучасне місто — Кам’янське): вантажника комунального відділу коксохімічного заводу Онисима Авраменка, двірника Арсентія Вовка, столяра Івана Дзюна, слюсаря Костянтина Захарченка, робітника заводу Петра Котенка та начальника відділу кадрів міського управління “Водобуд” Якова Щербаківського. Через велику кількість сфальсифікованих справ того часу важко визначити, чи зазначені особи справді були членами ОУН чи просто стали жертвами репресивного механізму Великого терору.
Великий терор — масові репресії в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи Сталіна з метою ліквідації опонентів і зміни соціальної структури.
Під час початку німецько-радянської війни, похідні групи обох фракцій ОУН вирушили на Дніпро. До міста вирушила південна похідна група під керівництвом Тимоша Семчишина, відомого як “Річка”. У складі групи були й такі особистості, як: Зіновій Матла, Василь Регей, відомий як “Кіт”, його сестра А. Регей, зв’язкові О. Венгринович, П. Стадник, Т. Плаксій, відомий як “Змійка”, Г. Бійовська, П. Рожко та К. Ніємса.
Частини похідної групи з’явилися на території області в серпні 1941 року, а саме підгрупа П. Рішка, яка увійшла до Кривого Рогу, де було створено великий бандерівський осередок, до складу якого входили Я. Потічний, Д. Горбачов, І. Саляк, І. Тарнавський, Г. Максимець, а також перекладачі, що служили у вермахті, Т. Найдич, М. Войнович, Т. Сендзик та інші.
25 серпня підгрупа Матли чисельністю 20-30 осіб увійшла до Дніпропетровська. Було створено крайовий провід Південної України, який очолив Зиновій Матла, крайовий провідник ОУН південно-східних українських земель у Дніпропетровську (1941-1942 років). Брат Омеляна Матли.
І вже 3 вересня 1941 року відбулася перша прощальна зустріч. На нараді було вирішено припинити діяльність похідних груп на Південній Україні та перейти до створення підпілля, яке мало привернути увагу широких українських мас до боротьби за Українську Державу. Це рішення було відзначено як важливий крок у напрямку підтримки національного руху та підготовки до подальшої боротьби за незалежність.
Структура підпілля
Крайовий Провід ОУН(б) перебував на конспіративній квартирі на вулиці Короленка і координував підпілля в Кам’янець-Подільській, Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Сталінській, Ворошиловградській областях, а також у Криму, на Дону і Кубані.
З 3 вересня 1941 року по червень 1942 року групу очолював Зиновій Матла (“Дніпро” і “Святослав Вовк”), а після нього аж до листопада 1943 року — Василь Кук.
Крайова управа підпорядковувалася обласній управі, керівником якої восени 1941 року був Василь Регей, заступник голови Дніпропетровської обласної управи, що була очолювана ОУН(б) Панасом Олійниченком. Пізніше, лідерство в обласній управі перейшло до Лемка, відомого як “Дудка”.
Область була розділена на 5 округів:
1) Криворізький. Головами були: Сергій Шерстюк, Михайло Кривошапка, Василь Гадада (“Юрко”), Григорій Ільченко (“Ворона”), Костянтин Федоряк (“Мороз”).
2) Кам’янський. Головами були: Степан Держко, Василь Гадада (“Юрко”), Іван Полянський (“Кобзар”), Леонід Воловик (“Андрій”), Олександр Чорнояренко.
3) Нікопольський. Головами були: М. Лук’янів, П. Микитенко, “Тиміш”, Федір Вовк (“Іван Вовчук”).
4) Новомосковський (пізніше Павлоградський). Головами були: Степан Держко, “Мороз”.
5) Синельниківський: координував підпілля в Синельниківському, Межівському та Васильківському районах. Імена провідників невідомі.
Радянські репресії проти підпілля: утиски опозиції та боротьба за свободу
Під час радянської окупації радянське підпілля надсилало до ОУН своїх агентів, які надавали інформацію про діяльність організації. Наприклад, агент під псевдонімом “Якорь” до жовтня 1942 року перебував у тилу німецьких військ і збирав інформацію про націоналістичне підпілля в кількох областях України. У місті Кам’янське місцевий комітет КП(б)У залучив до бандерівського осередку агента під псевдонімом Григорій Хистний, який збирав інформацію про діяльність організації до січня 1943 року. Провідник із Криворіжжя, пізніше відомий як політичний референт Донбасу М. Кривошапка під псевдонімом “Козик”, працював на радянські спецслужби в обласному управлінні Південної України.
Через їхню агентуру радянські органи безпеки отримували первинну інформацію про оунівське підпілля та його активістів. Зусиллями агентури було виявлено 57 націоналістичних організацій різного рівня, а під час наступу Червоної армії було виявлено та репресовано 153 членів ОУН(б). Це значно полегшило роботу радянських органів державної безпеки з ліквідації націоналістичного підпілля після визволення території Дніпропетровської області від німецьких окупантів.
Також, згідно з документами НКВС, у ІІ кварталі 1944 року було заарештовано 97 членів ОУН, а в ІІІ кварталі – 123. З цих 123 заарештованих: з Синельниківського району — 19, Дніпродзержинського — 17, Верхньодніпровського — 23, Нікопольського — 10, Широківського — 15, Криворізького — 21.
Кілька тисяч оунівців із Дніпропетровщини – міф чи правда?
У сучасному світі існують різні оцінки щодо кількості членства місцевого населення в Організації українських націоналістів (ОУН). Відомий історик Юрій Щур упевнений, що мова може йти про кілька тисяч підпільників. Щобільше, вдалося встановити імена та біографії понад 700 із них. Попри це, існують списки симпатиків організації, які також відображають різноманітність учасників. Історики активно спілкуються з родичами та останніми живими підпільниками, щоб отримати додаткову інформацію з перших вуст.
Цікаво, що деякі колишні учасники, які в минулому були тільки школярами або молодими людьми, ще живі. Багатьом дослідникам вдалося встановити з ними контакт, що дозволило отримати унікальне уявлення про події минулих десятиліть. Є навіть зв’язок із родиною голови оунівського крила Мельника в Самотовці Дніпропетровської області, що відкриває нові можливості для розуміння історичного контексту та мотивації учасників.
У ході дослідження вчені також виявили багато цікавих фактів. Зокрема, про те, як оунівці з Галичини розгорнули підпілля у Дніпрі, цілком зросійщеному на той час. За спогадами очевидців, навіть українська мова з галицькими словами тоді в місті сприймалася з великим подивом і нерозумінням, дехто вважав її польською.
Таким чином, враховуючи інформацію, надану істориком Юрієм Щуром та іншими дослідниками, твердження про кілька тисяч оунівців з Дніпропетровщини є слушним і може вважатися правдивим.