У зв’язку з посиленням прагнень нашого народу до свободи, на початку ХХ століття виникла гостра потреба у зміцненні збройних формувань для протистояння загарбанню. До визначних борців з імперським поневоленням належить Микола Капустянський – військовий політик та провідник визвольного руху. Неодноразово перебуваючи у центрі запеклих боїв з більшовиками, активний діяч української еміграції згуртував історичні та воєнні спільноти завдяки стратегічному та ідеологічному піднесенню української армії. Далі на dnepryes.com.ua.
Шлях та військове становлення Миколи Капустянського
Інформація про точну дату народження Миколи Капустянського варіюється від 1 лютого 1879 року до 30 березня 1881 року. Він походив зі священицької родини з села Чумаки Катеринославської губернії. Християнський дух батьківського виховання дозволив хлопцю здобути освіту у Катеринославській духовній семінарії у 1899 році. Збройну справу він почав опановувати в Одеському піхотному юнкерському училищі та Миколаївській військовій академії за 1-м розрядом. Під час навчання юнак продемонстрував великий потенціал на службі у 134-му Феодосійському піхотному полку у 1900 році. Вже через 4 роки Микола Капустянський добровільно взяв участь у російсько-японській війні у ранзі підпоручика. Після завершення збройного конфлікту у 1906 році військовослужбовець згодом був прийнятий до Імператорської Миколаївської військової академії в Петербурзі. За успішне закінчення навчання з дипломною роботою «Авіаційна військова розвідка» у 1912 році був ушанований орденом Святої Анни III ступеня. Під час Першої світової війни дослужився до полковника російської армії, за що був нагороджений Георгіївською зброєю. Улітку 1917 року він став одним з організаторів українських військових частин, обійнявши згодом посаду начальника штабу 1-ї Української піхотної дивізії. На чолі з генеральним секретарем з військових питань Симоном Петлюрою, Микола Капустянський був призначений керівником штабу 11-ї армії. На початку наступного року комісар Центральної Ради Аполон Певний запросив провідного військовослужбовця очолити штаб Північно-Західного та Південно-Західного фронтів. За часів Гетьманату він посів місце начальника Військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу. Не встигши висловити активну підтримку Директорії, громадський діяч за замовленням Військового міністерства УНР критично проаналізував політику УЦР, Гетьманату та лідерів ЗУНР. Попри втрату зв’язку з колишніми друзями, він став членом Української Військової Організації на чолі з Євгеном Коновальцем у 1920 році. Переїхавши у Польщу, Микола Капустянський став одним із засновників Українського воєнно-історичного товариства. Згодом почав брати активну участь у справах української еміграції, представивши УВО у Франції. У Парижі він також заснував Українську громаду, у результаті чого виник Український Народний Союз, який посприяв створенню Організації Українських Націоналістів у 1929 році. Під час усього існування ОУН розробляв основні програмні засади військового будівництва, очолював військову референтуру ПУН та долучався до спеціалізованих місій у США. Після розколу організації у 1940 році залишався її членом під проводом Андрія Мельника, беручи участь у Великих зборах. Помер Микола Капустянський 19 лютого 1969 року у Мюнхені у ранзі полковника від уряду УНР в екзилі.
Спадщина та вплив Миколи Капустянського на сучасність
Військова діяльність Миколи Капустянського відіграла важливу роль у становлення Армії УНР. Окрім активної участі у бойових діях, він брав участь у просвітницькій діяльності в нашій країні та еміграції, написавши працю «Українська збройна сила й українська національна революція», «Історія українського війська» та інші. За самовіддану працю громадський діяч був нагороджений Хрестом Симона Петлюри та Галицьким Хрестом. Його пам’ять вшановують найменуванням вулиць на його честь у Дніпрі, Житомирі та Покровську.
