Микола Михайлович Стасюк за період свого життя відомий як видатний політичний і кооперативний діяч. Він був визнаний за свої знання в галузі економіки, маючи членство у Центральній та Малій Раді, а також перебуваючи на посаді генерального секретаря продовольчих справ в нашому місті. Серед його численних досягнень найголовнішим є те, що Стасюк зміг стати один із членів та засновників УЦР (Української Центральної Ради), паралельно обіймаючи посаду заступника голови при Селянській спілці. Далі на dnepryes.
Але особливе місце протягом всього кар’єрного шляху посідала особиста творчість – Микола Михайлович був відомим письменником, цікавим публіцистом та редактором місцевих газет. Зокрема, він був редактором однієї підпільної газети, яка працювала під час окупації Маріуполю німецькими військами. Про те, як Микола Стасюк досяг успіху у письменстві та чому він, замість більшовицької і пізніше фашистської сторони, займався саме підпільною роботою – читайте далі.
Короткі відомості з раннього життя майбутнього письменника
На жаль, відповідно до діаспорних довідників, які видавалися в ті періоди часу, достеменно невідомі детальні факти щодо раннього життя Миколи Михайловича. Проте деяку інформацію все ж вдалося зберегти до ХХІ століття: так, при запиті до Центрального державного історичного архіву, підрозділ якого знаходиться в Санкт-Петербурзі, приносить відповіді на деякі питання, які стосуються ранньої біографії Стасюка.
Згідно з інформацією архіву Санкт-Петербурзького гірничого інституту, Микола Стасюк значився у звітах та документах того часу саме як Микола Михайлович Стасюков. Талант письменства народився 4 травня 1885-го року (саме за старим стилем датування) у тодішньому Катеринославі в родині дворянина Михайла Стасюкова та православної матері Катерини Наумівни Коноплі. Його батько працював ветеринаром у місцевій клініці. Із раннього дитинства поета відомо, що його охрестили 23 травня 1885-го року у Свято-Троїцькій церкві в рідному місті. Дата його народження підтверджується і міським та обласним державним архівом Дніпра, де продовжують зберігати метричні книги, які датуються 1885-м роком.
Детальні відомості про те, чим саме займались батьки Миколи Стасюка не збереглися, але дещо все ж відомо. Наприклад, рідна матір Миколи, Катерина Конопля була земським лікарем при одному із медичних закладів Катеринославщині, а батько, Михайло Стасюк володів невеликим цегельним заводом у самому Катеринославі. Крім того, рідний дядько Миколи Михайловича працював в управлінні Катерининської залізниці сумісно з такою відомою особистістю, як Адріан Кащенко.
Про освіту Миколи Стасюка також є декілька відомостей. Відомо, що він розпочав навчання при Катеринославському реальному училищі 24 серпня 1894-го року. Повний курс навчання програми основного відділення цього навчального закладу Миколою Михайловичем був здобутий вже через 7 років, 5 червня 1901-го року, а з 18 серпня 1901-го року по 5 червня 1902-го року він продовжував здобувати освіту вже у додатковому класі, отримавши свідоцтво останнього дня навчання.
Перші кроки у кар’єрі: членство у Українській Центральній Раді
Знаходячись у Санкт-Петербурзі, Микола Михайлович Стасюк вирішив стати членом при УСГ (українській студентській громаді), де він увійшов до інформаційного бюро, паралельно працюючи у головній студентській раді українських організацій. Особистості, які працювали разом із Миколою Михайловичем згадують, що той був досить ентузіастичним академіком, який з великим інтересом досліджував роботу економіки, а також брав активну участь у політичній та кооперативній діяльності.
Приблизно в той же період часу він став членом у Центральній та Малій Раді, також обіймав посаду генерального секретаря продовольчих справ. Тоді він і зацікавився письменництвом: він всім серцем захопився написанням власних творів та веденням редакцій і різножанрових газет. Пізніше Микола Стасюк вирішив вступити до РУП, а згодом став активним членом при УПСР. Під час революції у період 1905-1907-х років він відіграв вирішальну роль в організації селянських спілок у своєму рідному місті Січеславі (так називали Катеринослав та всю губернію).
Перші політичні редакції Миколи Стасюка
Того ж 1907-го року, коли почався період революції, у видавництві “Рух” вийшла перша брошура “Автономія і розвиток продуктивних сил на Україні”, автором якої був саме Микола Стасюк. На жаль, власний твір Миколи Михайловича був конфіскований, про що тоді повідомив “Рідний край” у 1907-му році. Книга стала критикуватися, зокрема владою того часу, і це не дивно: книга містила інформацію про продуктивні сили українських територій при автономії, що не сподобалось тодішній владі.
Микола Стасюк також відіграв деяку роль у створенні та публікації статті “Українська громада Петербурзького інституту”, яку було роздруковано в газеті “Южная заря” від 30 квітня 1910-го року. Можна зробити висновок, що він продовжував вести редакторську діяльність саме українського контенту, що було точно не до вподоби ані російській верхівці, ані в майбутньому фашистським військам.
Цікавим фактом є й те, що Стасюк нарешті отримав університетську освіту лише незадовго до революції, а саме до 1917-го року. Відомо, що у 1917-му році почалася українська національна революція, під час якої Стасюк став одним із засновників УЦР (Української Центральної Ради). У березні того ж року Рада затвердила його промовцем на мітингах під час Українського національного конгресу, який відбувся 19-го числа.
Перша світова війна: підпільна “Маріупольська газета”
Після окупації Маріуполя Микола Стасюк, Андрій Авраменко та Яків Жежура організували формування антигітлерівського підпілля ОУН у місті. Ця група була частиною таємного руху опору, який був організований похідною групою ОУН, на чолі якої був Євген Стахів. Центр організації, яка охоплювала всю Донецьку область, знаходився в Горлівці, недалеко від самого Донецька.
Маріупольське самостійницьке підпілля було найбільшим на Донбасі і налічувало близько 300 осіб. Підпільну роботу підтримували “Маріупольська газета”, редактором якої був саме Стасюк, також деяку допомогу у поширенні контенту надавала міська друкарня під керівництвом Жежури та український драматичний театр імені Тараса Шевченка. Відомий факт, що останні два слугували прикриттям або легальним “дахом” для підпільної роботи редакції Миколи Стасюка.
Після початку Другої світової війни був період і окупації Маріуполя німецькими військами, а саме з жовтня 1941-го року. Протягом років окупації Стасюк вирішив вийти з підпілля. Коли під час реєстрації на біржі праці з’ясувалося його надзвичайне походження, йому запропонували посаду редактора україномовної “Маріупольської газети”, пізніше відомої як “Маріупольська газета”, і він погодився. 10 листопада 1941-го року він став відповідальним редактором цієї газети.
Це стало початком дуже складного і небезпечного періоду в житті Стасюка. Він відмовився служити окупантам, так само, як раніше відмовлявся служити більшовикам. Натомість, його дії та думки залишалися відданими Україні. Незважаючи на жорстку нацистську цензуру, “Маріупольська газета” продовжувала свою роботу, послідовно дотримувалася незалежної редакційної політики, та публікувала в кожному номері статті про історію, літературу та культуру України.
Трагічний результат діяльності Миколи Стасюка
Життя Миколи Стасюка було доволі тяжким, особливо із початком Другої світової війни. Наприклад, 1937-го року його дружина була засуджена і спочатку перебувала за гратами, а потім вирок змінено на “розстріл” по сфабрикованій справі через звинувачення, які пов’язані із петлюрівським міністром. Як-не-як, та трагічне сталося. Потім арешт самого Миколи Стасюка, трагічна новина про смерть дружини, заборони від влади…
Та не лише це було трагічним. На жаль, навіть його наукові та публіцистичні праці залишились неопублікованими, а його особисті листи не зібрані… Не виключено, що залишились непоміченими його найкращі праці, які точно заслуговують на перевидання для сучасного українського суспільства.
Крім того, для того, щоб віддати належне одному з видатних діячів визвольної боротьби України, необхідна всебічна біографія. Його історію повинні пам’ятати, адже він робив все, щоб поширювати українське письменство, українську культуру, а разом із цим – і мову. Пам’ятаймо земляка Катеринослава, сучасного Дніпра!