Мешканці Катеринослава знали цю жінку, як Лею Заславську, вона була донькою одного з найшанованіших городян – власника першого в Катеринославі чавуноливарного заводу Фроїма Абрамовича Заславського. Але революція початку 20 століття змінила багато доль, без чого дівчині, скоріше за все, судилося вийти заміж за того, кого вибрав би батько для вигідного шлюбу. Доля склалася інакше, донька власника заводу увійшла в історію, як Людмила Сталь – одна з перших політикинь 20 століття. Далі на dnepryes.com.ua.
Юнацькі ігри “в революцію” та їхні наслідки
Як багато юнаків і дівчат із пристойних родин, на початку 20 століття Лея захопилася новими ідеями, які розповсюджували у нелегальних гуртках. Народилася вона у 1872 році, з юності відрізнялася емансипованими поглядами. Батько дав дівчині належну освіту: володіння кількома мовами, вміння грати на різних музичних інструментах. Але замість того, щоб шукати гідного нареченого, Лея у 18 років поринула у нове життя.
У 1887 році разом із сестрами організувала в гімназії таємний гурток з вивчення марксистської літератури, за що її виключили з навчального закладу. Тоді Лея почала збирати революційно налаштовану молодь вдома, у своїх спогадах писала, що часто вели революційні суперечки, роздавали книжки. Необхідну літературу видавала група “Визволення праці”. Вочевидь, батькові така ситуація вкрай не подобалася, бо незабаром після виключення з гімназії Лея порвала з родиною. Закінчила фельдшерські курси, за допомогою товаришів по боротьбі перебралася до Києва.
Випробування на революційному шляху
Лея обрала й нове ім’я та по батькові – Людмила Миколаївна Сталь, швидко здобула популярність, як одна з найзапекліших феміністок того часу. Завзята прихильниця жіночої емансипації в тодішній Російській імперії пропагувала права жінок, бралася до видавничої діяльності. Інтерес до революційної боротьби не втратила, вела роботу в Омську, Твері, Нижньому Новгороді, Санкт-Петербурзі, Одесі, Курську, Москві. Навідувалась і до рідного міста. Діяла під різними іменами, частіше, як Олена та Раїса Павлівна. Її діяльність не залишилася непоміченою, революціонерку неодноразово заарештовували. Була на засланні у Сибіру, довелося провести 17 місяців у казематі Петропавлівської фортеці.
У 1907 році вдалося емігрувати до Франції, у справах партії подорожувала до Англії, Швеції. Долучалася до роботи РСДРП(б) французької соцпартії, працювала в редакціях газети “Правда”, журналу “Робітниця”. Людмилі вдалося увійти до кола близьких друзів Леніна, навіть виконувала його доручення. Саме цю Люду згадував вождь пролетаріату у своїх листах однопартійцям.
Після подій у лютому 1917 року Сталь поквапилася на батьківщину. Дійсно, там для неї знайшлося чимало роботи. Людмила була агітатором комітету Петроградського РСДРП(б), згодом її обрали до президії більшовицького комітету в Кронштадті. Ця незвичайна жінка виступала на мітингах перед матросами, на що були здатні далеко не всі революціонерки.
Революційна кар’єра і визнання
Жінку з такою біографією й ораторським талантом ніяк не могли загубити товариші по партії. Восени 1918 року Людмилу Сталь ЦК відрядив її до В’ятки на партійну роботу, де політикиня працювала у місцевому губкомі РКП(б), редагувала газети “Вісті В’ятського губвиконкому”, “Сільський комуніст”, “В’ятська правда”. Попри велику зайнятість, знаходила час на агітацію серед жінок щодо нового побуту та свободи у сімейних стосунках. Це була на той час найпопулярніша тема у молодіжних колах, тому ораторку охоче слухали не лише дівчата, а й юнаки. У 1920 році навіть випустила невелику книгу “Когда освободится женщина”. Приділяла увагу ще й антирелігійній пропаганді.
Настільки діяльну натуру товариші по партії вирішили використати більш плідно, тому перевели на роботу до Москви. Там Людмилі було, де заявити про себе, у 1921 році вона стала однією з найвідоміших активісток Міжнародного жіночого секретаріату виконкому Комінтерну та – відділу робітниць ЦК РКП(б), завідувала відділом масової літератури для робітниць та селянок у Держвидавництві. У 1924 році стала ще й редактором журналу “Комуністка”. У 1928 році їй запропонували наукову роботу в музеї Революції, на що революціонерка охоче погодилася.
Стосунки зі Сталіним: коханка чи товариш по партії?
Відповіді на це питання дослідники дають різні, але близьке знайомство цих політичних діячів – підтверджений у багатьох мемуарах партійців факт. Навіть висували версію, нібито свій псевдонім Джугашвілі взяв на згадку про цю незвичайну жінку. Письменник Успенський у книзі “Тайный советник вождя” висловлював думку, що їх роман припав на часи першої російської революції, Йосип і Людмила неодноразово відвідували інкогніто вистави у Малому театрі.
Сталь була старшою за Джугашвілі на 6 років, але це на ті часи аж ніяк не могло бути перепоною для близьких стосунків. Про те, що роман у цих революціонерів був у період між Лютневою та Жовтневою революціями, відзначали й інші автори мемуарів. Згадували й про те, що Людмилі Сталін довіряв більше, ніж іншим соратникам, тільки їй доручав укладати й редагувати всі свої твори. Були й натяки, що орден Леніна у 1939 році отримала Людмила Сталь за особливі заслуги, однак тут все ж таки варто згадати напружену працю Людмили Миколаївни за багато років. Так що нагороду справедливо вважати заслуженою.
У своєму творі “Діалог с тайным советником Сталина” авторка Маріам Ібрагімова пише, що Сталін познайомився з Людмилою на засланні, і вона зачарувала майбутнього лідера країни привабливістю й темпераментом. Підтвердженням цього можна вважати те, що іменем Сталіна Джугашвілі вперше підписав папери у 1904 році. А от у книзі Фелікса Чуєва “140 бесед с Молотовым” Лазар Каганович близьких стосунків між Сталь і Джугашвілі не підтвердив. Хоча й визнав, що коли б такі й були, не бачить у тому нічого поганого. Зустрічається у мемуарах й інша версія, чому вождь народів обрав такий псевдонім. Андрій Колєсніков у своєму історико-бібліографічному довіднику “Маршалы России” висловив думку, що це було своєрідне визнання редакторської праці Людмили Сталь. Джугашвілі пропонував їй ставити два імені під виданими книгами, але жінка відмовилася. Але це слабкий аргумент, бо нове ім’я вождь народів узяв набагато раніше, ніж взявся за свої письменницькі спроби. А функції особистого секретаря Сталіна Людмила почала виконувати вже після переїзду до Москви.
Загубилася у невідомості
Так що певної відповіді на питання “Чи була Людмила Сталь коханкою Сталіна?” відшукати вже не вдасться. Однак той факт, що незвичайна жінка з Катеринослава змогла привернути увагу такого діяча, як Джугашвілі – безперечний і доведений. А повагу вождя можна вважати особливою відзнакою, бо Сталін не вибачав нікому й нічого. Навіть родичів дружини Світлани Алілуєвої, не вагаючись, відправив у сибірські табори. Та попри великі заслуги, ім’я Людмили Сталь загубилося у вихорі радянських часів, чому так сталося, можна робити різні припущення.
Можливо, сам Сталін не бажав привертати увагу до цієї постаті, адже заслуг у Людмили було набагато більше перед партією, ніж у нього. Чи не хотів визнавати чужі старання у власних працях. Або вирішив повністю відмовитися від минулого. Людмила Сталь пішла з життя у квітні 1939 року, цікаво, що у цей період Сталін безжально розправлявся з більшістю товаришів по партії. Але Людмилу не чіпав. Могила цієї яскравої політикині початку 20 століття – на Новодівочому цвинтарі у Москві, скромна плита в колумбарії. Навіть на пам’ятний знак не розщедрились товариші по партії, хоча і партії, і товаришам ця жінка присвятила все своє життя. І пожертвувала особистим.