Василь Кук був останнім, хто залишився живим із членів Організації Українських Націоналістів (ОУН) у Дніпропетровській області. У період Другої Світової війни та окупації Дніпропетровська він активно вів підпільну діяльність, займався антирадянською пропагандою і був завзятим борцем українського національно-визвольного руху. Але, попри все це, про діяльність Кука в період окупації Дніпропетровська відомо дуже мало. Далі на dnepryes.
Про Василя Кука
Василь Кук народився у 1913 році в селі Красне, у 21 столітті це Львівська область. Ріс і виховувався у звичайній селянській сім’ї.
З наймолодших років його діяльність була нерозривно пов’язана з ОУН. Зокрема, всі діти сім’ї Кук бели членами цієї організації. Сам Василь проходив навчання у Золочівській класичній гімназії. Ще навчаючись у школі, він вступив до місцевої молодіжної організації під назвою “Пласт”, а за кілька років став членом Юнацтва ОУН. Після закінчення гімназії Кук вивчав юриспруденцію у Люблінському католицькому університеті. Під час навчання в університеті очолював студентську групу членів ОУН. Також у цей період він познайомився зі Степаном Бандерою. Йому не було навіть 17 років, коли він розпочав революційну діяльність.
Він також мав багато псевдонімів:
- Василь Коваль;
- Юрко Леміш;
- Ле;
- Ведмідь.
Український національно-визвольний рух
З наймолодших років Кук був активним діячем українського національно-визвольного руху. За що його неодноразово заарештовували. Зокрема, Кук:
- з 1936 року очолював Золочівський повітовий провід ОУН;
- організовував напад на польських поміщиків Ясинських;
- організовував нелегальні переходи кур’єрів та зв’язкових ОУН через радянсько-німецький кордон;
- активно співпрацював із Романом Шухевичем;
- був призначений самим Степаном Бандерою членом Проводу ОУН;
- у 1941 році організовував та очолював Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу до східної України;
- займався організацією та очолював Київську провідну похідну групу членів ОУН;
- у 1942 році очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях;
- у 1943 році очолив УПА-Південь;
- у 1944 році керував найбільшим боєм УПА під Гурбами;
- з 1947 року був заступником Романа Шухевича;
- з 1950 року був Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.
Василь Кук у Дніпропетровську
Про період перебування Василя Кука у Дніпропетровську, який тривав з літа 1942 року по осінь 1943 року, відомо дуже мало. Зокрема, на той період він очолював провід ОУН на південно-східних землях.
Переїзд до Дніпропетровська був ініціативою самого Кука. Він горів бажанням відновити роботу націоналістичного підпілля, яке у період 1941-1943 років було призупинено через окупацію Дніпропетровська та масові репресії гітлерівців.
Після прибуття до Дніпропетровська, головним завданням Кука було відновлення роботи підпільників. Зокрема основною роботою дніпропетровських підпільників під керівництвом Кука була пропагандистська робота. Оунівці всіляко агітували мешканців міста за українську національну державу, а також закликали молодь переховуватись, щоб уникнути примусового вивезення до Німеччини. Також оунівці під керівництвом Кука організовували втечі з Дніпропетровська та інше.
Крім того, що Кук був добрим практиком, він був ще й чудовим теоретиком підпільної роботи. Зокрема, він був автором посібників з навчання, конспірації та іншого. Він був дуже освіченою та грамотною людиною. Добре знав кілька мов – польську, німецьку, англійську, латину та старослов’янську. При спілкуванні з німцями ті навіть не відчували акценту.
Дані деяких істориків свідчать, що Василь Кук залишив Дніпропетровськ останнім з оунівського підпілля – восени 1943 року, коли на місто наступали радянські війська. Після цього Кук продовжив свою діяльність на території західної України, поки у 1954 році не був заарештований радянським урядом. Деякий час Кук перебував у слідчих в’язницях, після чого у 1960 році був звільнений у зв’язку з новим курсом політики Микити Хрущова. Після звільнення він написав “лист зречення” від української національної ідеї та закликав визнати режим СРСР. Найімовірніше це було наслідком тиску КДБ. Але попри це Куку все ж таки вдалося дочекатися незалежності України. Він помер у 2007 році у віці 94 років.
