Юхим Пушкін – командир танкових військ, командував солдатами під час битви за визволення Дніпра (на той час Дніпропетровська), отримав звання генерал-лейтенанта та кілька орденів і медалей, командував різними військами і неодноразово виявляв мужність і стійкість під час боїв. Після війни у місті встановили танк на згадку про ветерана. Іменем героя назвали одну з вулиць міста, а пізніше – школу. Про життєвий шлях командира розповімо докладніше. Далі на dnepryes.com.ua.
Дитинство та юність майбутнього генерала
Народився майбутній генерал у селі в Росії, жив хлопчик у Саратовській області у родині селян, а вже у 1914 році пішов на роботу – ловив рибу в Астрахані, де працював упродовж чотирьох років, мріяв надалі стати моряком і пов’язати своє життя з морем.
У 1918 році пішов на фронт, спочатку працював писарем, а з травня того ж року став квартирмейстером у стрілецькому полку, який проходив службу на Кавказі. Брав активну участь у боях у південних регіонах країни.
Наприкінці 1919 року молодого чоловіка відправили на курси для кавалеристів, а після їхнього закінчення він став командувати взводом партизанів в одному із західних регіонів.
У грудні того ж року отримав звання командира взводу, а в травні наступного року вже командував ескадроном стрільців у складі дивізії.
Пушкін брав участь і у війні з Польщею, він командував військами під час боїв у районах Гомеля, Мінська, Барановичів і міста Орша. У січні 1921 року його знову відправили на курси до Могильова.
За три місяці видатний командир повернувся у свій полк, а вже у 1922 році солдатів направили на фронт у Туркестані. У 1923 році Пушкіна призначили командиром ескадрону кавалеристів.
У 1925 році працював начальником полкової школи. Під час боїв отримав три поранення і контузію, його хотіли нагородити орденом, але отримати нагороду чоловік тоді не зміг.
Робота в Україні
У 1920 році вступив до лав компартії, а вже за п’ять років перейшов служити у Кримську кавалерійську дивізію в Україні.
У 1930 році йому запропонували керувати школою для кавалеристів, а з грудня 1931 року – штабом полку.
Наприкінці 1932 року Пушкін закінчив спеціальні курси, де здобув нові навички, щоб керувати солдатами, і пішов на службу в бронетанкових військах, працював начальником у штабі.
У 1938 році почав працювати при Військовій раді у Києві, виконував особливі доручення, а з вересня 1940 року виконував обов’язки старшого помічника інспектора цього ж регіону.
У 1940 році отримав звання командира танкової дивізії, працював разом зі своїми бійцями у Львові на кордоні.
Саме Пушкін збирав важливі дані про пересування ворогів і обстановку на кордоні, тому попередив про напад Німеччини.
Друга світова війна
20 червня 1941 року майбутній генерал дав розпорядження підготувати дивізію до майбутнього нападу, хоча такого розпорядження від вищого керівництва він не отримав.
22 червня того ж року німецька авіація напала на кордон і практично повністю знищила військові містечка, де мешкали бійці дивізії, за допомогою авіації, але завдяки зусиллям Пушкіна бойові частини майже не постраждали, солдати одразу ж встали на захист батьківщини та вступили в бій із ворогом.
У червні 1941 року Пушкін вирушив захищати Україну, воював у боях у південно-західних і південних регіонах і брав участь в оборонному бою біля кордонів на заході України, а потім у Тираспольсько-Мелітопольській наступальній операції.
Влітку 1941 року майбутній генерал почав командувати танковою дивізією на півдні країни, яка змогла успішно вийти з оточення ворога і продовжувати тримати оборону.
Бої за Дніпропетровськ
У серпні 1941 року Пушкін, уже отримавши звання генерала, продовжував командувати 8-ою танковою дивізією. Завдяки його діям і вказівкам бійці змогли захопити і знищити близько 80 ворожих танків, живу силу і техніку ворога. Танкісти забезпечували захист і оборону плацдарму, завдяки чому наші війська змогли відійти за Дніпро і зайняти вигідні позиції, побудувавши оборону на лівому березі.
Крім того, під командуванням генерала танкісти провели штурм і взяли під контроль частину міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині, пізніше передавши цей регіон під контроль радянської армії. Оскільки бійці через безперервні бої і перебої з поставками були змушені ненадовго залишитися в місті, Пушкін тимчасово виконував обов’язки коменданта і контролював обстановку.
За сумлінне виконання бойових завдань на фронті та виявлені при цьому відвагу і геройство у листопаді 1941 року генерал Пушкін був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, отримав орден Леніна і медаль “Золота Зірка”.
Після боїв за Дніпро танкові дивізії було перетворено, ту, якою командував Пушкін, – на танкову бригаду, генерал залишився її командиром.
На початку 1942 року Пушкін обійняв посаду командувача танковими військами в південних регіонах, а пізніше його призначили командиром танкового корпусу, який почали формувати у квітні того ж року.
З червня 1942 року Пушкін працював заступником командувача з танкових військ, а вже у серпні став заступником командувача армії танкістів на двох фронтах – біля Сталінграда і річки Дон.
Того ж року восени Пушкіна призначили заступником командувача армії з танкових військ, які брали участь у боях за визволення міста Сталінград.
Наприкінці 1942 року генерала знову повернули на посаду командира танкового корпусу, яким він командував до цих боїв, там він працював до останніх днів життя.
Уже на початку 1943 року бійці разом із командиром брали участь у Міллерово-Ворошиловградській битві, влітку того самого року – в Ізюм-Барвінківській, а у вересні – у битві за Донбас і Запоріжжя, Мелітополь. З кінця 1943 року до березня 1944 року корпус під командуванням Пушкіна допоміг виграти Дніпровсько-Карпатську битву.
Нагороди генерала
За роки війни подвиги генерала Пушкіна були визнані вищим керівництвом більш ніж десять разів, а у 1942 році він отримав орден за визволення міста Барвінкове.
У березні 1944 року на самому початку наступальної операції під Ворошиловградом герой війни загинув через осколкове поранення під час нальоту авіації на селище під Миколаєвом. На той час у місті розташовувався командний пункт танкової дивізії.
Спочатку генерала планували поховати у місті Кривий Ріг, керівництво міста навіть направляло делегацію на місце його загибелі.
Крім того, героя припускали поховати і у Києві, але колону з його тілом неодноразово обстріляла ворожа авіація. Після чергового нальоту дружина командира наполягла, щоб героя поховали у Дніпрі, адже він мужньо боровся за визволення міста. Прах його вирішили залишити на Жовтневому меморіальному кладовищі.
Прощання з героєм пройшло в залі тодішньої міськради, сім’я загиблого теж залишилися у місті. Його вдова до кінця життя збирала речі і факти, пов’язані з чоловіком.
Крім звання Героя Радянського Союзу та ордена Леніна, Пушкін отримав два ордени Суворова 2-го ступеня, орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, кілька медалей.
У жовтні 1980 року у Дніпрі біля Крутецького будинку культури з’явився пам’ятник генералу, але у травні 2003 року його вирішили перенести до будівлі Крутецької неповної середньої школи.
У Севастополі ім’ям героя назвали прогулянковий теплохід і порт. Крім того, на судні навіть розмістили фотографію генерала, який допоміг звільнити Дніпропетровськ і брав безпосередню участь у боях, захищаючи нашу країну.