У самому пеклі російсько-української війни, серед вибухів і болю, є ті, чия присутність дарує пораненим воякам другий шанс на життя. Це парамедики – люди, які першими приходять на допомогу, коли кожна секунда на вагу золота. Вони витягують з-під обстрілів, стабілізують стан, вивозять крізь хаос і смерть до лікарень, без них не обходиться жоден бій. І серед тих, хто рятує життя на лінії вогню, чимало жінок. Багато бійців із теплом згадують подружжя Маргариту та Олексія Турчак, які з перших днів повномасштабної війни обрали пекло фронту – не з примусу, а за покликом серця. Далі на dnepryes.
Життя у бронежилеті
У мирному Дніпрі Маргариту Турчак знали як журналістку інформаційної платформи “Інформатор”, але все змінилося у лютому 2022 року. У перші дні російського вторгнення вона разом із подругами Кристиною Лях і Марією Чалою створила благодійний фонд “Патронус”, дівчата збирали для військових одяг, спорядження, амуніцію – усе, що могло бодай на крок наблизити перемогу. Маргарита розповідала своїм колишнім колегам, що з 13 років мріяла бути журналісткою, обрала факультет систем і масових комунікацій ДНУ, працювала кореспонденткою, згодом – редакторкою. Поєднувала фах із волонтерством, об’їжджала країну у пошуках речей, які рятували бійців.
За плечима були тисячі годин у пошуках і сотні врятованих доль. Але поступово Маргарита помітила, що волонтерство почало втрачати динаміку: люди виїжджали, кошти закінчувались, запал згасав. І тоді вона зробила вибір, який не кожному під силу: залишила журналістику і вступила до лав ЗСУ. Мужня жінка стала парамедиком на фронті, щоб рятувати життя там, де кулі ближчі, ніж слова, де все вирішують не новини, а вчасно надана допомога.
Тихі герої війни
Олексій Турчак був одним із тих, хто ще у 2014 році став на захист України. Молодий дніпрянин здобув освіту у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури. Але після нападу РФ, не вагаючись, вирушив на фронт добровольцем. Спочатку був стрільцем, потім – снайпером, хоча його роль дещо відрізнялася від класичної. Після загибелі медика у підрозділі без вагань взяв на себе цей обов’язок. Обрав українські навчальні курси, потім – тренінги від інструкторів НАТО. Вже наприкінці 2015 року регулярно виїжджав на передову як медик-доброволець, допомагаючи евакуювати поранених побратимів із найгарячіших точок.
До повномасштабного вторгнення Олексій працював у редакції інформаційного видання разом із дружиною Маргаритою. Був заступником редактора. Але паралельно опікувався ще однією важливою справою: у 2017 році разом із друзями заснував громадську організацію “MedCorp”, яка проводила тренінги з домедичної допомоги для всіх охочих: цивільних, поліціянтів, військових, медиків. Працювали навіть на передовій. За роки своєї діяльності “MedCorp” навчила як зберігати життя до приїзду лікарів понад 10 000 людей. А 24 лютого 2022 року цей ретельно збудований світ зруйнувався після дзвінка побратима, який повідомив, що почалася повномасштабна війна. І Олексій із Маргаритою зібрали документи, домашніх улюбленців, зброю і вже через кілька годин знову почали проводити тренінги, тільки вже у новій, кривавій реальності.
Біль, кров і порятунок
Потім Олексій і Маргарита сформували екіпаж на евакуації, де чоловік був ще й за водія. Їхня взаємодія вже не потребувала слів, у найкритичніші хвилини вони розуміли одне одного з пів погляду. Маргарита зізнавалася, що присутність Олексія у стресових ситуаціях завжди відчувала як броню, тил, який не підведе. Від колишніх колег жінка не приховувала складнощів своєї роботи. Розповідала, що коли вирушаєш на евакуацію, кожна деталь може стати вирішальною, тому завжди чимало часу приділяла підготовці. Правильно зібране спорядження дозволяє уникнути зайвих ризиків там, де йдеться про життя. У бойових точках, де проводиться евакуація, є обладнані автомобілі з дефібриляторами, апаратами для вимірювання тиску, портативними ЕКГ. Але готовність – це ще й рюкзаки з усім необхідним, бо часто доводиться виходити з машини й працювати просто у полі, бо кожна секунда, проведена біля пораненого, може стати тією, що розділяє життя та смерть.
Парамедики здебільшого живуть на передовій. І їхній побут – це історія про витривалість. Іноді щастить – випадає ніч у будівлі з ліжками та водопостачанням. Але частіше – польові умови: душ із пляшки, вологі серветки замість ранкової ванни. Якщо пощастить, то можна підігріти воду. Найбільша підтримка часто надходить від місцевих: вони пускають до хати, щоб захисники могли помитися та поїсти гарячого. Маргарита зазначала, що ця війна давно стерла гендерні кордони, в її підрозділі жінки – не виняток, а рівноправні побратими. Хтось працює у штабі, інші – беруть участь у бойових завданнях. Є серед них і снайперки, і парамедикині. Там немає місця упередженням – тільки повага, підтримка та спільна мета.
Фронтове серце тилу
Хто такі парамедики, добре знають навіть українські діти. Але й дорослі у тилу не уявляють собі, з якими випробуваннями доводиться стикатися цим людям. Їхня історія – не про героїку, а про людяність, бо кожна евакуація для подружжя Турчак – це новий виклик. Але разом вони продовжують стояти пліч-о-пліч у щоденній боротьбі за чуже життя. Вони ніколи не шукали слави, а просто рятували. Випадки, які траплялися на війні, обидва добре пам’ятають. Одного разу Маргарита з Олексієм вивозили бійця з травматичною ампутацією ноги. Він тримався з гідністю, але єдине, за що переймався – це втрата улюблених, дуже якісних берців. Згодом отримав протез і навіть повернувся до служби. А нову пару берців для нього знайшли та придбали саме Маргарита та Олексій.
Мрії про “після війни”
В усі часи на війні солдати завжди мріяли про те, як житимуть у мирний час. Не стали виключенням і Турчаки. Так, вони розуміють, що ця подія не має дати, але обидва вірять, що вона буде. Маргарита та Олексій певні: перший мирний день настане без святкового феєрверка, гучних маршів і пафосу, він буде тихим, виснаженим, але справжнім. Днем, коли вони зможуть повернутися додому. А ще Олексій переконаний: перш ніж відбудовувати країну, потрібно відновити себе. Їм обом вистачить навіть одного тижня тиші. Без фронту та сирен, лише спокій і стіни рідного дому. Вони навіть не прагнуть реабілітуватися на природі, бо після пережитого ліс і поле вже не сприймаються як відпочинок. Вони мріють про просту, людську звичку – нічого не робити, хоча б кілька днів.
Але ще подружжя знає, що спокій не буде тривалим. Бо за ним прийде новий фронт – відновлення зруйнованого. І ще один – політичний. Олексій не хоче бачити країну, за яку вони воюють, у руках тих, хто її зраджував. Тому боротися готовий і далі – вже за майбутнє, за справедливість, за здоровий глузд і пам’ять. Адже свобода – це не подарунок, а відповідальність. А Маргарита зберігає мрію повернутися до життя, яке колись було простим і щасливим. Вона згадує про дім, де чекають два коти й собака. Про маму, друзів, журналістику і волонтерство, які раніше були сенсом, а потім стали частиною спільного болю. Вона не мріє про нове життя, лише про повернення до свого. І це, мабуть, найсильніше бажання для тих, хто пережив війну у реальності.
Герої на лінії життя
Їхня важка робота – це щоденна боротьба за інших, коли кожна секунда вирішує, чи буде у бійця шанс вижити. Українські парамедики Маргарита й Олексій Турчаки та їхні колеги вже давно стали тилом на передовій, підтримкою у найкритичніший момент, людьми, які витягують з-під вогню не лише тіла, а й віру. Так, без таких, як подружжя Турчаків та інші парамедики армія не могла б тримати позиції, а втрати стали катастрофічними. Бо саме ці професіонали не чекають спокою, а самі йдуть під вогонь, щоб повертати поранених з лінії смерті назад до життя.
Так, вони формують невидимий, але міцний хребет українського спротиву – той, що тримає фронт і не дозволяє розсипатися тилу. Їхня місія не завершиться з останнім вибухом. Вона триватиме у шпиталях, відновленні, пам’яті й у новому майбутньому, яке Маргарита, Олексій та їхні медики-побратими допомагають зберегти під час війни. Заради життя в Україні. Заради миру та справедливості, у які хочеться вірити.
Джерела:
- https://www.gorod.dp.ua/news/210598
- https://dp.informator.ua/ru/podruzhzhya-paramedikiv-z-dnipra-rozpovilo-yak-razom-ryatuyut-poranenih
- https://dp.informator.ua/uk/paramedikinya-z-dnipra-rozkazala-pro-pobut-na-viyni-ta-pokazala-evakuaciyniy-transport-z-seredini
- https://dp.informator.ua/ru/shcho-bisit-viyskoviy-medik-z-dnipra-oleksiy-turchak-podilivsya-istoriyami-z-frontu
- https://dp.informator.ua/uk/z-dnem-zahisnikiv-ta-zahisnic-ukrajini-istoriji-spivrobitnikiv-informatora-yaki-zminili-noutbuki-ta-fototehniku-na-zbroyu