Після падіння самодержавства революція 1917 року перетворила Катеринослав на центр політичного експерименту, де владу водночас намагалися захопити різні політичні сили. Поки одні спиралися на земства й Тимчасовий уряд, інші створювали Ради, а український рух будував власні органи управління. Далі на dnepryes.
Протягом 1917–1918 років місто пережило стрімку зміну політичних об’єднань, перевибори, революційні комітети, вуличні бої та кілька змін влади. Саме у Катеринославі особливо чітко проявилося, як Українська революція перетворила боротьбу політичних програм на боротьбу за контроль над містом.
Як революція змінила владу у Катеринославі?
Звістка про повалення самодержавства у Петрограді на початку березня 1917 року швидко долетіла до губернського центру. Вночі з 3 на 4 березня представники громадських організацій створили Тимчасовий губернський виконавчий комітет, який очолив голова земства Костянтин Гесберг. Вже 6 березня його офіційно призначили губернським комісаром Тимчасового уряду з фактичними повноваженнями колишнього губернатора. Імперські чиновники, зокрема губернатор Олександр Чернявський і начальник гарнізону генерал Вигран, підтримали нову адміністрацію.
Навесні 1917 року Катеринослав жив за різними політичними правилами. Земства, Ради та представники Тимчасового уряду ухвалювали власні рішення, і кожна зі сторін вважала саме себе законною владою губернії.
Перші кроки Тимчасового губернського виконавчого комітету:
- сформував президію з 5 осіб;
- призначив комісарів для контролю над урядовими установами губернії;
- налагодив співпрацю з повітовими земськими управами.
Поки земські діячі формували нову адміністрацію, у місті утворився ще один центр політичного впливу – Катеринославська рада робітничих депутатів. Перше засідання відбулося 4 березня, президію очолив меншовик Павло Орлов. А 9 березня заявила про себе Тимчасова рада солдатських депутатів під керівництвом Лосського та Костянтина Грінбаума. У травні обидві ради об’єдналися, після чого Катеринослав фактично жив у режимі двовладдя: земські органи зберігали формальні повноваження, а Ради дедалі активніше втручалися у процес керування містом та губернією.
Чому земства втратили вплив?
На початку революції саме земства залишалися головною підтримкою місцевого керування. Через них Тимчасовий уряд призначав комісарів у повітах, а губернська земська управа координувала роботу адміністрації. Проте вже навесні 1917 року вплив цих органів почав слабшати, адже Ради дедалі частіше ухвалювали власні рішення, ігноруючи позицію земських діячів. Формально повноваження залишалися за комісаром, але реальний політичний центр поступово зміщувався.
Через це місто жило в умовах постійного політичного суперництва, де жодна зі сторін не могла одноосібно диктувати свої правила. Вирішальний момент настав у червні 1917 року, коли Костянтин Гесберг склав повноваження губернського комісара й голови Тимчасового губернського виконавчого комітету. До середини серпня його обов’язки виконував помічник Володимир Осипов, однак це вже не повернуло земствам втрачених позицій.
Про те як політичні сили поділили місто
У серпні 1917 року у Катеринославі відбулися демократичні перевибори міської думи, які показали, наскільки строкатим стало політичне життя губернського центру. Із 120 гласних найбільше місць отримали есери – 24, більшовики здобули 22, меншовики – 14, тоді як українські партії провели лише 6 представників. Міським головою обрали есера Володимира Осипова, а сама дума перебувала тоді в опозиції до більшовиків.
На кого спиралися головні політичні сили Катеринослава:
- есери – на селянство та органи місцевого самоврядування;
- більшовики – на промислових робітників і фабрично-заводські комітети;
- меншовики – на частину робітничих організацій і профспілок;
- українські партії – на губернську Українську раду, Вільне козацтво та національно свідомі громади;
- анархісти – на революційно налаштовані робітничі загони та частину гарнізону.
Попри скромне представництво у думі, більшовики швидко посилювали свої позиції. Якщо на початку березня катеринославська організація налічувала близько 334 членів, то вже в липні – майже 3500. У лідери вирвалися Еммануїл Квірінг, Серафима Гопнер і Василь Аверін. У квітні почала виходити газета “Зірка”, на Брянському заводі фабрично-заводські комітети дедалі активніше підтримували більшовиків.
Водночас український рух розбудовував власні структури. Діяла губернська Українська рада, де працювали Ісаак Мазепа й Панас Феденко, брати Гаврило та Микола Горобці організовували загони Вільного козацтва. Жодна з політичних сил не мала вирішальної переваги. Саме тому Катеринослав перетворився на майданчик, де кожне нове рішення змінювало співвідношення сил між земствами, Радами, міською думою та українським рухом.
Як політична боротьба перейшла у збройне протистояння?
Після жовтневого перевороту у Петрограді політична рівновага у Катеринославі остаточно зникла. Рада робітничих і солдатських депутатів запропонувала передати владу своєму виконкому, а наступного дня у місті створили губернський революційний комітет за участю:
- представників Рад;
- міської думи;
- земств;
- профспілок;
- губернської Української ради.
Але спільна робота тривала недовго. Коли більшість комітету підтримала Центральну Раду, більшовики вийшли з його складу й почали готуватися до відкритого протистояння. Серед них теж не було цілковитої згоди. Керівник місцевої організації Еммануїл Квірінг розраховував, що влада перейде до Ради без відкритого збройного конфлікту. Але більшість була “за” бойові дії.
Та й настрої на Брянському заводі ставали радикальнішими. Керівниця катеринославської більшовицької організації Серафима Гопнер згадувала, що їм доводилося зважати на готовність озброєних робітників виступити самостійно, не чекаючи наказу військово-революційного штабу.
Чому компроміс у Катеринославі не відбувся?
Міська дума, де переважали соціалістичні фракції, ще намагалася уникнути конфлікту й пропонувала представникам різних сил сісти за стіл переговорів. Проте більшовики зволікали з рішенням, щоб виграти час, доки прийде допомога.
Іскру конфлікту запалив броньовик “Гуркіт”. Його викрали червоногвардійці у гайдамаків та перекинули на Брянський завод, де формувалися їхні загони. У відповідь українські підрозділи відкрили артилерійський вогонь по території заводу. Дуже швидко бої охопили центр Катеринослава, одним із головних опорних пунктів стала будівля пошти. Перемога залишилася за більшовиками, які отримали підкріплення – загін Павла Єгорова, який увійшов до міста 28 грудня.
Які рішення змінили систему влади?
29 грудня 1917 року президія Катеринославської Ради робітничих і солдатських депутатів оголосила про встановлення радянської влади у місті. Повстанням керував військово-революційний штаб на чолі з Василем Аверіним, а підготовку до зміни влади ще з кінця листопада координував губернський революційний комітет під керівництвом Еммануїла Квірінга.
Після перемоги більшовики одразу ж взялися створювати власну систему управління:
- скасували посаду губернського комісара;
- припинили роботу губернського правління;
- передали ці повноваження губернському комітету Ради робітничих і солдатських депутатів, який очолив Андрій Татько.
Але протрималася нова влада недовго. Навесні 1918 року більшовики мусили відступити під натиском австро-німецьких військ. Політична ситуація у Катеринославі знову змінилася. У квітні відновили губернську земську управу та створили Українську губернську революційну раду, яка представляла владу Центральної Ради в губернії.
Після боїв: нові правила влади
Остаточно політичне протистояння в Катеринославі завершилося лише наприкінці 1919 року, коли більшовики закріпилися у місті після серії наступів і відступів різних армій. Відтоді Ради стали єдиною системою влади, а земства, міська дума та інші органи, які визначали політичне життя губернії під час революції, остаточно припинили своє існування.
Історія Катеринослава 1917–1918 років – це не хронологія окремих переворотів, а безперервна боротьба за право керувати губернією. Революція 1917 року зробила губернський центр місцем, де земства, Ради, Центральна Рада, міська дума та більшовики по черзі випробовували власне бачення влади, залишаючи слід в історії міста.
Джерела:
- http://jnas.nbuv.gov.ua/j-pdf/Uvr_2014_19_7.pdf
- https://www.radiosvoboda.org/a/biy-u-katerynoslavi-na-rizdvo-1917-roku/32186126.html
- https://web.archive.org/web/20141210120630/http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=80
- https://ukrssr.com.ua/dnipro/dnipropetrovsk-u-period-burzhuazno-demokratichnih-revolyutsiy
- https://history.karazin.ua/themes/history/resources/5ff64cea0543265462ef27f997e1a88c.pdf
- https://enu.org.ua/ure/ure17/ukrayina-1917-1918
- https://gorod.dp.ua/news/145208