На початку XX століття Катеринослав кипів, мов розпечена лава. У диму й гуркоті металургійних заводів тоді формувалася нова сила – робітники, які стали головними учасниками страйків і барикад у країні. Майбутнє місто Дніпро тоді було серцем промислової України та четвертим за масштабами центром після Києва, Харкова та Одеси. До подій 1905 року катеринославці залучилися активно, численні збройні сутички стали сторінками історії на десятки років уперед. Далі на dnepryes.
Промисловий вулкан Катеринослава
Губернський центр наприкінці XIX століття стрімко зростав: якщо у 1897 році там налічувалося 120 000 мешканців, а вже через 6 років – майже 160 000. Райони Кайдаки, Чечелівка, Фабрика формувалися як робітничі поселення навколо підприємств, там не було гарних маєтків та брукованих вулиць із газовими ліхтарями. Тісні хатини, відсутність навіть елементарних побутових зручностей, куди рідко навідувалися представники влади. Так що околиці жили власним життям: злиденним, але неспокійним.
Саме у цих кварталах ще у 1870–1890-х роках зароджувалися перші таємні гуртки. Люди збиралися, крадькома читали заборонені листівки, говорили про новий лад і мріяли про те, як змінять старий світ. У 1897 році сформувалася Спілка боротьби за визволення робітничого класу – перша революційна організація Катеринослава, що згодом увійшла до складу РСДРП.
Вогонь, що спалахнув на берегах Дніпра, роздмухували події у столиці. “Кривава неділя” у Петербурзі, коли мирна хода до Зимового палацу завершилася розстрілом, докотилася відлунням і до Катеринослава. 22 січня 1905 року міністр внутрішніх справ звітував царю, що у Катеринославі страйкують вже 7 000 робітників Брянського заводу. Тривожний спокій балансував лише кілька днів, потім місто вибухнуло страйками.
Коли місто прокинулося у революції
Влітку робітничі збори на пустирі у Чечелівці ухвалили рішення підтримати матросів броненосця “Потьомкін”. 20 червня понад 10 000 катеринославців – залізничники, трамвайники, пекарі – припинили роботу. Хліб одразу ж подорожчав, фунт чорного коштував аж 6 копійок – чималі на ті часи гроші. На перехресті Катеринославського проспекту та Провіантської вулиці (сучасна Пастера) зібралася демонстрація. Згодом організатори писали, що страйк був вдалим, і визначили, що саме час готуватися до збройного повстання, закликали відкладати гроші на бомби та зброю. У Катеринославі з’явилася підпільна лабораторія, якою керував петербурзький робітник Іван Михайлов. У заводських цехах формувалися бойові дружини, які вже не боялися чорносотенців.
Восени 1905 року Катеринослав опинився у вирі загального страйку. Спочатку зупинилася робота Катеринославської залізниці, потім – всі великі підприємства, міський транспорт, зачинилися крамниці. Не виходили газети, обірвався телеграфний зв’язок. Півтора мільйона робітників по всій імперії виходили на протести проти самодержавства, а 10 жовтня вулиці сколихнули революційні події. Поштовхом став розстріл учнів реального училища. Вранці вони оголосили страйк і вийшли на проспект. Їх почали розганяти козаки та кінна поліція, тоді молодь згуртувалася у дворі свого училища, де стали виголошували політичні промови.
Коли козаки знову спробували їх розігнати, юнаки почали зводити барикади, зібрався величезний натовп містян. Тоді солдати почали стріляти, охоплені панікою катеринославці кинулися врозтіч. Загинуло 10 учнів, ще 8 було поранено. На згадку про ту подію за радянських часів Кудашівська вулиця отримала назву Барикадної (сучасний проспект Науки). А наступного дня залізничники та службовці вийшли на протест, знову відбулася сутичка з козаками. Загинуло вже 11 осіб, ще 20 були поранені.
Катеринослав у полум’ї барикад
Але містяни не злякалися, а почали будувати нові барикади. Каміння вибивали з бруківки голіруч, дружини робітників тягли з дворів дошки, дріт, копали траншеї. Найвища з шести барикад виросла на розі вулиці Орловської та Першої Чечелівки, де сучасний проспект Нігояна. А на Брянській площі розгорнулася справжня війна: “вовчі ями”, фугаси, дротяні загородження. З окопів летіли бомби, робітники, відрізані від центру, тримали оборону не гірше за солдатів.
Спротив дав понад 20 загиблих і десятки поранених, але барикади утрималися. Місто перебувало на військовому становищі аж до 18 жовтня, коли цар Микола II оприлюднив Маніфест, в якому обіцяв свободу слова та зібрань, декларував намір створити Державну Думу та інші органи влади. Але це вже не могло зупинити хвилю народного обурення. Страйки тривали до 25 жовтня, тоді ж у Катеринославі сформувалася Рада робітничих депутатів – одна з перших в Україні. Те, що у січні виглядало як обрання делегатів на заводах для перемовин, перетворилося на орган влади.
Чечелівська республіка
Грудень вибухнув революційними настроями з новою силою. Брянський завод дав гудок – і весь заводський район завмер. За кілька годин вже не працювали друкарні, майстерні, зупинилися трамваї, до вечора страйк охопив усе місто. 9 грудня припинили роботу навіть урядові установи, працювали лише банк і ломбард. Райони Чечелівка, Кайдаки, Фабрика та вокзал перейшли під контроль робітників. Так народилася Чечелівська республіка, яка аж 2 тижні існувала як справжня автономія. Там працювали пекарні, лікарні, аптеки, водогін, залізницю тримали під охороною. Власників крамниць попередили: за спробу підвищити ціни – суворе покарання. У місті відкрили їдальні для робітників, а квартирну плату скасували до завершення страйку.
Припинили роботу всі друкарні, крім тих, що працювали на революцію. Єдиним друкованим голосом міста став “Бюлетень БСК”: 8 номерів, 20 000 примірників, надрукованих підпільно у старій друкарні Яковлєва. Листівки та газети швидко розходилися містом. Губернатор не міг впоратися з повстанцями, тому звернувся до центру, щоб надіслали війська. 17 грудня до Катеринослава прибули гармати – 34-та артилерійська бригада. А вже наступного ранку до міста ввійшов 133-й піхотний Сімферопольський полк. Повстанцям запропонували скласти зброю.
Військове залізо проти робітничого каміння
19 грудня звістка з Москви стала ударом по всій імперії: там придушено повстання. У Катеринославі ще жеврів вогонь опору – Чечелівська республіка трималася до останнього. Барикади стояли, робітники не відступали, але проти солдатських гармат і багнетів шанси були мізерні. Оборонцями Чечелівської республіки стали брянські робітники, чиє життя було тісно переплетене із заводськими цехами. Брянський завод перетворився на справжню фортецю: там зберігався увесь арсенал повсталих, а в їдальні сортовальцювального цеху засідав їхній революційний парламент – Рада робітничих депутатів, що ухвалювала рішення про страйки та барикади.
Не випадково саме Брянська площа стала центром подій. Вона виникла як жива межа непримиренної класової ворожнечі. Там проходив невидимий, але відчутний фронт: з одного боку – робітнича Чечелівка, тісні хатини з вікнами у пил і кіптяву заводських труб, з іншого – Брянська колонія: доглянуте поселення заводської адміністрації, іноземних інженерів та старших службовців контори. Тіснота і злидні проти добротних будинків та впорядкованих вулиць.
Історія, написана барикадами
Межа між цими двома світами не була випадковою. Її визначили міські чиновники, відмірявши “нічийну смугу” й поклавши західний кордон Чечелівки на вузьку Орловську вулицю. Вона стала вододілом не лише географічним, а й соціальним – рубежем, де у 1905 році зійшлися різні уявлення про справедливість і владу. Повстання стислося до маленького острівця опору, Чечелівка й Брянська площа, Колонія та Брянський завод стали останнім рубежем. Вони протрималися до 28 грудня. Потім Чечелівська республіка припинила існування. І все ж таки вона залишила слід – не лише у пам’яті очевидців, а й у самій логіці історії.
Бо з тієї іскри 1905 року спалахнуло полум’я 1917 року, потім – громадянська війна, яка змінила долю всієї країни та Катеринослава зокрема. Історія дала жорстокий урок: щирі наміри повстанців, жертовність робітників і студентів, їхня віра у майбутнє призвели не до свободи, а до нової диктатури – більшовицької. Революція відкрила двері владі, яка зрештою знищила мільйони таких самих простих людей, тоді як царський режим забрав тисячі. Ціна мрії про щастя виявилася трагічною, але українці зрозуміли це занадто пізно. Але події знову повторилися: від страйку й побиття молоді до повстання з боку дорослих громадян. На Майдані 2014 року.
Джерела:
- https://gorod.dp.ua/news/180467
- https://49000.com.ua/chto-proiskhodilo-na-territorii-dnepra/
- https://nashemisto.dp.ua/ru/2020/07/04/centr-dnepra-v-proshlom-veke-unikalnye-kadry-ulicy-barrikadnoj/
- https://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=188
- https://www.056.ua/news/1106706/ekaterinoslav-revolucionnyj-cecelevka-fabrika-i-slahovka