Олексій Федоров — радянський партійний і військовий діяч, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор, командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання. Вважається одним із творців партизанської тактики ведення німецько-радянської війни. Про цю історичну постать написано чимало статей. Крім того, щодо цього видатного комуністичного діяча та партизана багато років точаться розбіжності та гострі дискусії. Далі на dnepryes.com.ua.
Тож розберімося, хто ця особа та чи підпадає вона під дію Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”?
Життєпис
Українець Олексій Федорович Федоров народився 30 березня 1901 року в селі Лоцманська Кам’янка (уродженець міста Дніпро). Виріс у сім’ї лоцмана. У 1916 році закінчив двокласне училище в Катеринославі.
До 1941 року
Працював чорноробом у підрядників Чаєва і Лякіна в Катеринославі. У серпні 1920 року пішов добровольцем до Червоної армії, де брав участь у громадянській війні на боці російських більшовиків. У 1920-1921 роках — червоноармієць 9-ї кавалерійської дивізії 34-го полку РСЧА, згодом – червоноармієць 3-ї дивізії 7-го українського полку в Катеринославі.
У 1924-1929 роках Олексій влаштувався будівельником-тесляром на Мерефо-Херсонській залізниці в місті Катеринославі. Член ВКП(б) з липня 1927 року.
У квітні 1930 — лютому 1931 років — чоловік став секретарем партійного осередку КП(б)У в селі Мандриківка. Згодом став заступником начальника з будівництва Дніпровського інституту інженерів залізничного транспорту.
Учасник громадянської війни. Тобто, варто зазначити, що він брав участь у російсько-більшовицькій агресії проти УНР (1917–1921 років), яка завершилася окупацією України радянською Росією.
У квітні 1932 — липні 1933 років — голова Корюківської райради профспілок Чернігівської області. У липні 1933 — травні 1934 років — голова Понорницької районної контрольної комісії КП(б)У та заступник секретаря Чернігівської області. У травні 1934 — січні 1936 років — інструктор Срібнянського і Варвинського райкомів КП(б)У Чернігівської області. У січні 1936 — вересні 1937 років — 2-й секретар Лосинівського райкому КП(б)У. У вересні 1937 — квітні 1938 років — 1-й секретар Лосинівського райкому КП(б)У.
З квітня 1938 року по вересень 1941 року виконував обов’язки 1-го секретаря Чернігівського обкому КП(б)У.
1941-1944 роки — під час німецько-радянської війни
Залишений у підпіллі Олексій Федорович Федоров організовував партизанський загін, який підпорядковувався НКВС СРСР. За даними спецслужб, до березня 1942 року Чернігівське партизанське з’єднання під керівництвом Федорова провело 16 боїв у яких загинуло близько тисячі німецьких військовослужбовців.
Указом Президії Верховної Ради СРСР 18 травня 1942 року “за зразкове виконання бойових завдань” у тилу ворога і виявлені при цьому мужність та героїзм Олексію Федоровичу було надано звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка” (№ 746).
Наприкінці березня 1944 року партизанське з’єднання під керівництвом Федорова налічувало 5257 осіб при зустрічі з передовими частинами Червоної армії.
У березні 1943 — квітні 1944 років, зокрема під час Волинської трагедії (липень 1943 рік), був 1-м секретарем Волинського підпільного обкому КП(б)У. А 9 квітня 1943 року чоловікові було надано військове звання генерал-майора.
Після 1944 року
З 1944 року — 1-й секретар ряду обкомів КП(б)У, у 1957–1979 років — міністр соціального забезпечення УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 1–10 скликань.
Помер Олексій Федоров 9 вересня 1989 року. Похований у Києві, на Байковому кладовищі, де авторами пам’ятника були скульптор О. О. Ковальов та архітектор О. К. Стукалов.
Чим Олексій Федоров заслужив таку високу оцінку комуністичного режиму?
Можна сказати, що режим високо цінував Олексія Федорова як зразкового борця Комуністичної партії, героя, який успішно пережив усі чистки, репресії та конкуренцію у владних колах.
Також з багатьох досліджених документів відомо, що Олексій Федоров брав безпосередню участь у вбивстві 297 людей та ув’язненні 147 осіб у сталінських таборах.
Таким чином, його “праця” була належно оцінена владою, а саме на V обласній партійній конференції 8-10 березня 1940 року, коли Федорова було переобрано першим секретарем, про що вже йшлося вище.
Діяльність партизанського ватажка Олексія Федорова виявляла типову антинародну та імперіалістичну політику СРСР щодо населення та українського національно-визвольного руху на окупованій нацистами території.
Далі розглянемо ще кілька штрихів до портрета “героя-партизана”.
1) Комуністичний партизанський терор
Як відомо на той час, мешканці окупованої території опинилися між нацистським режимом з його правилами та політикою і радянськими партизанами, які закликали до саботажу вимог окупантів. Обидві групи погрожували українському селянству репресіями.
У доповідній записці письменника Миколи Шеремета першому секретарю ЦК КП(б)У Хрущову про стан партизанського руху і населення на окупованій німцями території України від 13 травня 1943 року неодноразово зазначалося, що партизани Федорова відзначилися особливою жорстокістю.
2) Відсутність стратегії захисту мирного населення від нацистських репресій і каральних дій
Підрозділ Федорова на Чернігівщині спочатку розгромив окупаційний гарнізон, а потім, за кілька кілометрів від місця трагедії, лише спостерігав за акцією у відповідь німецько-фашистських карателів – знищенням міста Корюківка разом з усіма його жителями 2 січня 1943 року. Це був найстрашніший злочин нацистів проти мирного населення у Другій світовій війні в Європі. Саме тоді більшість керівників радянських партизанських загонів, у тому числі й Федорова, відзначалися типовими і безжальними діями та підходом, які запам’яталися багатьом.
3) Війна проти українського національно-визвольного руху
Улітку 1943 року, виконуючи завдання Українського штабу партизанського руху, Чернігівсько-Волинське партизанське з’єднання під керівництвом Олексія Федорова проникло у саме серце Волинської області та оточило Ковельський залізничний вузол. Одним з основних завдань сталінського керівництва було придушення українського національно-визвольного руху.
4) Відповідальність Олексія Федорова за голодомор 1946–1947 років
У 1946–1947 роках в Україні стався голод через надмірні обсяги хлібозаготівлі, встановлені сталінським режимом під час посухи. Навіть Микита Хрущов, який був відданим прихильником Сталіна, звертався до кремлівського керівника з проханням послабити цю політику щодо України. За це його перевели до Москви, а на його місце призначили Лазаря Кагановича. Проте очільник Херсонської області Олексій Федоров зумів залишитися на посаді та “вольовими методами” вилучав хліб для виконання запланованих обсягів.
Херсонський дослідник Федір Морозюк вважав, що Олексій Федоров у той час був стурбований лише виконанням планів хлібозаготівель та зростанням невдоволення населення владою. Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що для України наслідки цього голодомору, спричиненого комуністичною політикою за участю Олексія Федорова, були жахливими, забравши життя від 1 до 1,2 млн осіб, які померли страшною смертю – від голоду.
Отже, підсумовуючи сказане в цій статті, можна сказати, що Олексій Федорович несе відповідальність за вчинення тяжких злочинів проти українського народу, в тому числі за участь у різноманітних подіях.
Також відповідно до Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” на прізвище Федорова було перейменовано вулиці та інші об’єкти місцевого значення. Пам’ятники, знаки та інші меморіальні об’єкти, присвячені цій людині, демонтовано. Таким чином, справжню історію Олексія Федорова потрібно показувати в музейних експозиціях, а не вихваляти його як “героя-партизана”.