Місто Дніпро має дуже багату та насичену історію. Тут народилося і виросло багато видатних українських лідерів. Але таких особистостей, які виступали за українську державу та зневажали політику радянського союзу, більшовики просто знищували. Серед жертв політичного терору був Іван Матюшенко – активний член катеринославської “Просвіти” та член церковної ради Благовіщенської церкви міста. До кінця своїх днів він боровся та просував українську культуру в Катеринославі та за його межами. Далі на dnepryes.
Історія Івана Матюшенко
Іван Матюшенко народився у 1889 році у невеликому українському селі на Полтавщині. Він прожив там до 16 років. Саме тут він закінчив школу. Цьому періоду життя характерний розвиток великої любові Матюшенко до української культури, мови та звичаїв.
У 1904 році Матюшенко вирішив знайти себе в житті, здобути хорошу освіту та роботу, тому переїхав у велике місто Катеринослав. Там вступив до Січеславського залізничного училища, в якому навчався два роки. Паралельно з навчанням він прислухався до свого покликання і приєднався до “рідних душ” справжніх українців, борців за честь і свободу. Вони організовували цілі групи, завдяки яким відокремлювались від москалів і “малоросів”.
Після закінчення залізничного училища Матюшенко пішов працювати на Катерининську залізницю. Пройшов трудовий шлях від рахівника до завідувача контори. Працюючи на залізниці, Матюшенко також знайшов однодумців – справжніх патріотів-українців.
Просування української культури та мови
Матюшенко разом з однодумцями всіляко просували українську культуру та мову в Катеринославі. Зокрема, Матюшенко був одним із найактивніших членів “Просвіти” міста Катеринослав, а також членом церковної ради Благовіщенської церкви. Крім цього, у вільний від роботи час він брав участь у виставах українського театру Олексія Суходольського. На початку 20 століття в Катеринославі саме через український театр здійснювалося поширення української культури.
Окрім того, що Матюшенко брав активну участь у виставах українського театру та був активним членом українських організацій, він також у період 1917-1920-х років виконував різноманітні доручення українського суспільства. Він виконував навіть військові доручення, хоча не числився в жодній воєнізованій частині. Матюшенко був із головою відданий українському національному руху. Він неодноразово відвідував різноманітних релігійних українських діячів у Києві, Одесі та інших містах України.
Арешти, концтабір, Друга Світова війна та життя після…
Звичайно ж, у Радянському Союзі така діяльність не могла залишитися безкарною. Незабаром діяльність Матюшенко була розкрита і у 1923 році його звільнили з Катерининської залізниці. Після цього Матюшенко якийсь час працював бухгалтером у фінансовому відділі Управління залізниці. Але вже у 1930 році його було заарештовано. Матюшенко схопили та кинули до льоху залізничного політичного управління при НКВС. Там він був три місяця. Зокрема, Матюшенко було заарештовано радянською владою через підозру у зв’язку із засновником Української Автокефальної Православної Церкви України – Володимиром Чеховським. Матюшенко справді мав зв’язки з Чеховським. Він його не раз відвідував під час своїх візитів до українських релігійних діячів.
Але радянська влада після довгих допитів так і не змогла розколоти Матюшенко, тому після трьох місяців ув’язнення його відпустили.
Черговий арешт Матюшенко стався у 1931 році. Його знову посадили у льох, де він пробув півтора місяці, після чого його перевели до харківської в’язниці. Також він відбував термін у концтаборі у Журавлівці. У 1932 році його та інших ув’язнених концтабору було переведено на лісорозробки в Архангельську область.
Коли Матюшенко було звільнено, йому не дозволили повернутися до рідного міста Дніпро та будь-якого іншого великого міста. Тому йому довелося осісти у Запоріжжі. Там він деякий час працював залізничником на паровозоремонтному заводі.
Загалом до початку Другої Світової війни Матюшенко перебував двічі у льохах державного політичного управління, був у трьох концтаборах та п’яти в’язницях.
Але все ж таки Матюшенко вдалося повернутися в Дніпро. Зокрема, в період фашистської окупації Дніпра він обіймав посаду завідувача відділу соціального забезпечення в одному з районів міста. Але, як і більшість мешканців Дніпропетровщини, був засланий гітлерівцями на примусові роботи до Німеччини. Там він тяжко працював аж до 1945 року. Після чого залишився жити у Німеччині, де активно брав участь у житті та діяльності Української Автокефальної Православної Церкви на чужині. Також у період 1950-х років видав багато автобіографічних книг, в яких він описував важливі спогади зі свого життя: про увʼязнення, про відродження української культури та інше.
Серце видатного українського діяча перестало битися у 1960 році, на 71 році життя. Він прожив довге та насичене життя, сповнене любові до української культури, історії та мови.