Четвер, 22 Жовтня, 2020

Михайло Волинець та його профспілковий бізнес

Проблематика передвиборчої кампанії у Дніпрі

Двадцять п‘ятого жовтня у Дніпрі відбудуться місцеві вибори: буде обраний мер та депутати місцевих органів влади. Як і завжди, виникає не мала...

Революція 1917: що відбувалося у Катеринославі?

Безліч вулиць Дніпра, ще до декомунізації, носили імена людей, які були для середньостатистичного жителя Української Радянської Соціалістичної Республіки всього-на-всього невеликим топонімом, який...

Викрадення у Дніпрі: президент Володимир Зеленський втрутився у розгляд

Україна зовсім недалеко залишилося до вікопомних «чорних воронків», які наводили жах на людей за часів Сталіна. Людей забирали без всяких пояснень, як правило, вночі,...

Непростий період 90-х років минулого століття подарував українській політиці не тільки «червоних директорів», олігархів, а й цілий ряд громадських діячів, які всіляко намагалися збити собі капітал, таємно обслуговуючи владу і бізнес, при цьому прикриваючись красивими гаслами боротьби за права простих українців .

Одним з таких людей був і залишається жадібний і цинічний Михайло Волинець – людина, яка рве на собі сорочку за гірників, активно світиться в українських медіа як експерт по гірничо-металургійному комплексу, профспілкових питань, і діяльність якого сміливо можна назвати ефектною, але не ефективною, пише видання «Коментарі».

Все це, звичайно ж, виключно заради блага трудового народу, але іноді трошки і заради себе. Хоча ні – яке там «трошки»! Ласий до грошей Михайло Якович не знає слова «трошки».

Нещодавно він купив елітну квартиру в Києві за 270 тисяч доларів (це його мінімум четверта квартира), хоча походження грошей він і не зміг пояснити. Їсти він любить в найдорожчих ресторанах (наприклад, в «Петергофі» в урядовому кварталі Києва на перетині вулиць ім. Пилипа Орлика та Липської), вважає за краще червону рибу з овочами і білим вином. Загалом, досить непогано, як для лідера голодуючих шахтарів. І це лише дрібниці, про які зараз стало відомо.

Сьогодні Волинець є народним депутатом від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», і це його четверта ходка в парламент України, причому всі попередні каденції він теж відмотав в свиті Юлії Тимошенко. Кумедно інше: аналіз його біографії показує, що все життя він насправді працював на інших господарів – на тих, кого прийнято називати «донецьким кланом».

Провокатор і стукач КДБ

Профспілкова діяльність майбутнього доларового мультимільйонера Михайла Волинця почалася в середині 1980-х минулого століття. У 1985 році він стає головою радянського профкому шахти ім. Стаханова, яка входила в трест «Красноармійськвугілля». У 1989 році на Донбасі розпочалися виступи шахтарів, які передбачили крах СРСР. Страйковий рух знищив керівництво радянських декоративних профкомів, які не мають ніякого реального впливу на підприємствах. Втратити тепле місце юному профспілковому працівнику Міші не дуже хотілося. Адже до 30 років воно допомогло йому закрити всі головні побутові питання – квартиру, регулярні путівки в престижні санаторії для себе і своїх родичів, увагу дівчат. І Михайлу Волинцю таки вдалося стати одним з небагатьох керівників профкому, що зберегли своє місце.

У 1989 році його переобирають на пост глави профкому тресту «Красноармійськвугілля» – гіганта вугільної галузі. У тих умовах це означало, що шахтарі, які тільки що своїми страйками змусили піти з постів всіх поставлених при СРСР формальних профспілкових лідерів і жадали нових осіб, погодилися на переобрання одного зі своїх недавніх ворогів.

Загадка збереження посту за профспілковим лідером визначила його подальшу кар’єру. Тому зупинимося на цьому більш детально. Виступи шахтарів робили спроби контролювати одну з наймогутніших спецслужб того часу Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР. Якщо бути точним, то проблемами шахтарських страйків займалося П’яте Управління КДБ УРСР (згодом трансформувалося в Управління «Т» СБУ).

Власне, стукачу і провокатору Михайлу Волинцю після співбесіди в КДБ дали важливе завдання: очолити перший шахтарський страйк на шахті ім. Стаханова. Але очолити його потрібно було правильно – контрольовано, і з цим завданням молодий профспілковий агент впорався на «відмінно».

Деякі ЗМІ і раніше звертали увагу на спостереження шахтарів, підозрювали, що їх невдоволення спеціально підстьобували.

«У ніч з 20 на 21 липня 1989 року за заміну третьої зміни шахтарів на четверту біля будівлі облради виникла складна ситуація. Серед прибулих виявилося багато людей у ​​віці, які стали агітувати роз’їхатися по шахтам. Це було небезпечно, так як окремо шахти могли вийти із страйку. І тут я побачив, як на площі перед обкомом два мужика почали «заводити» шахтарів. Причому самі вони були явно не шахтарі. Вони стояли один навпроти одного і перекидалися фразами між собою, і навколо них відразу утворився гурток з людей, які стежили за цим діалогом, а діалог розпалював бажання продовжити страйк. Вони не торкалися шахтарської тематики, але те, як вони заводили шахтарів на темі нелюбові до «начальства», що не залишало сумнівів, що це московські кагебешники – і московський акцент, і акуратність в словах», – розповів в 2009 році в інтерв’ю газеті «Сегодня» один з перших лідерів шахтарських страйків 1980-х Юрій Болдирєв.

Загалом, завдяки тому, що бунтівниками керувала «своя» людина, місцеві чиновники змогли відрапортувати в Кремль, що шахтарі не висувають політичних вимог, а їх претензії мають переважно економічний характер. В оточенні президента СРСР Михайла Горбачова результатом залишилися задоволені.

Герой нашої розповіді швидко влився в наспіх створену на підприємстві мережу кадебешних провокаторів і агентів, і з її допомогою організував успішні перевибори.

«У 1991 році йому як лояльному до влади «бунтарю» дають можливість взяти участь у другому всесоюзному з’їзді шахтарів СРСР. Після приїзду з Москви він організовує на шахті ім. Стаханова незалежну профспілку», – наголошується в журналістському розслідуванні «України кримінальної». – По суті, на офіційній профспілці шахтарів робиться нова вивіска, що відповідає вимогам часу, а всі дії гірників узгоджуються з КДБ. Якщо для СРСР шахтарські виступи стали фатальними, то для глави первинки профкому Михайла Волинця вони дали нову путівку в життя.

В одному з інтерв’ю не позбавлений марнославства Михайло Якович необачно повідомив свій оперативний псевдонім – «Воланд» (як відомо, булгаковський Воланд – це повелитель злих сил, що володіє необмеженими можливостями). Згодом Воланд виправдовувався – мовляв, це в СБУ його так називали позаочі, бо його боявся сам Леонід Кучма. При всій повазі до його сценічного образу не зовсім зрозуміло, як може президент країни боятися нардепа, якому то синяк під оком поставлять, то палець зламають, то табуреткою по голові вдарять (про що читайте нижче).

У 1992 році Михайло Волинець очолив Міжрегіональне об’єднання Незалежної профспілки гірників (НПГ) – вже незалежної України. А в 1995 році він стає головою Незалежної профспілки гірників України – в організацію входили крім донбаських, незалежні профспілки Дніпропетровської та Львівської області та інших областей (їх наплодили агенти СБУ для контролю страйкового руху). Пізніше організація стає кістяком Конфедерації незалежних профспілок України (КНПУ), беззмінним лідером якої Михайло Волинець є з 1998 року.

Як голодні шахтарі привели до влади «донецький клан»

Про Михайла Волинця і його профспілку згадали через пару років, коли на початку 90-х «донецькі» вирішили натиснути на владу в Києві, щоб змістити неугодного прем’єра Леоніда Кучму і призначити замість нього «свого» в.о. прем’єра Юхима Звягільського. Доведеним до відчаю шахтарям, яким на той момент роками не виплачували зарплату, пояснили, що є ворог номер один – київська влада.

Вмираючим від голоду – в буквальному сенсі – гірникам втрачати було нічого, і вони з гуркотом касок, рушили на Київ пішим маршем (в результаті ця подія спровокувала дострокові президентські вибори). Формально шахтарів координував профспілковий лідер Михайло Волинець, але учасники тих подій розповідають, що насправді вся їхня стратегія була розписана кураторами Михайла Яковича в СБУ.

По суті мала місце спланована диверсійна операція в форматі шахтарського страйку, розроблена окремо взятим територіальним органом спецслужби проти власної держави і в інтересах бандитсько-олігархічного «донецького клану». Практично вся вугільна промисловість була зупинена, а керівництву країни було поставлено ультиматум: або прем’єр-міністром стане Юхим Звягільський, або ще кілька днів страйків – і економіка країни повністю розвалиться.

У торгах за прем’єрське крісло «донецькі» перемогли – восени 1993 року Юхим Звягільський був призначений в.о. прем’єр-міністра (він протримався в прем’єрському кріслі до літа наступного року).

Нескладно здогадатися, що Михайло Волинець з його профспілкою був лише фасадом усього цього досить складного процесу. Проте, з того моменту він виявився на досить щедрому постачанні у «донецького клану».

Але з приходом до влади Леоніда Кучми в 1994 році профспілковому лідеру пригадали його участь в акціях проти президента Даниловича, так що Волинцю довелося на деякий час зачаїтися. Та й в цілому чисельність гірницького профспілки впала практично втричі, скоротилися і без того мізерні фінансові надходження від внесків. Про профспілку (НПГ) практично забули, лише іноді використовуючи її в боротьбі донецьких вугільних генералів спочатку з прем’єром Євгеном Марчуком, а потім з набирали силу віце-прем’єром Павлом Лазаренком.

Робота на всіх господарів відразу

Справжню путівку у велику політику спраглому більше грошей Михайлу Волинцю дало оточення Юлії Тимошенко. Політтехнологи БЮТ у 2002 році вирішили використовувати антураж «профспілкового лідера», тому його поставили №14 у партійному списку. Це був чистої води «аванс», адже ніяких значимих досягнень у Волинця не було. Та й взагалі як самостійний організатор – без підтримки могутніх друзів зі спецслужб – він показав себе не з кращого боку вже в 2006 році, коли за той же номер в списку БЮТ довелося попрацювати головою виборчої кампанії блоку в Донецькій області.

Результат був провальний – всього 60 тис. голосів на всю найбільш густонаселену область України, де профспілковий лідер, як помилково вважали його соратники в Києві, був авторитетом.

Ходять чутки, що Михайло Волинець продовжував тоді працювати на своїх донецьких господарів і виконував дуже тривіальне завдання щодо недопущення посилення політичної присутності Юлії Тимошенко в регіоні. І з цих позицій провальний результат для БЮТ взагалі-то був відмінним результатом для «донецького клану», в інтересах якого потай продовжував працювати наш герой, формально прикидаючись істинним бютівцем.

Періодично на адресу Михайла Волинця звучали звинувачення у співпраці з «донецькими», зокрема – з оточенням Ріната Ахметова. Політик завжди всіляко відхрещувався, але йому не вірили.

У підсумку в 2011 році він зробив гучну заяву: мовляв, його сина в далекому 2004 року намагалися вбити люди, наближені до Ріната Ахметова і, можливо, навіть сам олігарх погоджував це питання.

Згодом виявилося, що Андрій Волинець живий-здоровий і успішно працює – де б ви думали – в ДТЕК, при цьому на завидній позиції – за кордоном. Він є співробітником компанії DTEK Trading SA, офіс якої знаходиться в Женеві.

І в профспілковому середовищі як і раніше ходять чутки, ніби Михайло Волинець таємно спілкується з ахметовськими менеджерами і навіть надає їм послуги з блокування окремих страйків. Сам лідер Незалежної профспілки гірників України ці зв’язки заперечує, як і тісні контакти з деякими екс-представниками «Партії регіонів» та «Оппоблока».

Квартирні кривляння

Показово, що перехід в новий статус нардепа не додав Волинцю сміливості в мисленні і поведінці. Він, по суті, продовжив діяти як невеликий радянський клерк.

Так, наприклад, щоб не втратити квартиру в одному з мікрорайонів Красноармійська (Донецька область), він багато років не прописувався в своїй київській депутатській квартирі по вул. Княжий Затон, 12. Свою дружину Волинець прилаштував співробітником Вільної профспілки працівників київського метрополітену (за освітою вона машиніст компресорного устаткування). У квартирі нардепа в Красноармійську проживав молодший брат Микола. Син останнього, між іншим, – теж працює в профспілці.

Ну а своєму синові Михайло Якович майже відразу ж купив житло в Києві – біля метро Шулявська.

Зате в поточному році Волинець вже відкрито задекларував свою нову елітну квартиру в Києві загальною вартістю 7,64 млн грн. – еквівалент 270 тисяч доларів. Цікаво, чи багато страйкуючих шахтарів можуть похвалитися такими квартирами? Згідно з даними на сайті НАПКА, площа житла становить 122 кв м.

Як відзначили журналісти, перед покупкою квартири в столиці Волинець отримав 4,1 млн грн доходу від відчуження нерухомого майна на користь якогось Фоміна Олега Анатолійовича. При цьому, якщо вірити електронній декларації за 2019 рік, сукупний дохід політика склав всього 921 тис. грн. Ще 4 тисячі доларів він тримав готівкою. Виходить, що задекларованих доходів Волинця явно не вистачало для придбання житла, і потрібно було ще щонайменше 2,5 млн грн. Де він узяв такі гроші – логічно пояснити не можна.

Зрозуміло, що нардеп зараз не коментує питання покупки квартири, але ситуація, погодьтеся, цікава. Адже до обрання в парламент в 2019 році Волинець 7 років (з 2012 року) працював виключно на профспілковому терені, іноді мелькаючи на акціях протесту як представник інтересів робітників. Навряд чи накопичити на нове житло вдалося завдяки зарплати профспілкового лідера і шахтарської пенсії. Сам Волинець раніше запевняв, що інших доходів не має, хоча і додавав, що, як і кожна людина, має «якийсь раніше накопичений запас міцності», щоправда, не уточнював, за рахунок чого цей запас накопичений.

Лясни мене!

Михайла Волинця складно назвати політиком з драматичним талантом, він не вміє добре грати на публіку, тому обрав для себе найбільш підходящу роль «вічного страждальця». Напевно, в цьому випадку Станіславський знову і знову виголошував би своє «Не вірю!». Але Волинець намагався, причому найчастіше старання приводили до того, що він опинявся хлопчиком для биття.

У 2002 році політик заявив, що був побитий міліціонерами під час засідання суду у справі членів партії УНА-УНСО. Також він якось мав честь продемонструвати журналістам “Української правди” зламаний при незрозумілих обставинах палець.

Напередодні Помаранчевої революції 2004 року профспілковий лідер вміло представив отриманий в бійці синяк як доказ політичного згвалтування, оголосив себе «жертвою режиму Кучми», і навіть зміг рік прожити в США.

16 грудня 2010 року прямо в сесійній залі парламенту сталася бійка між депутатами-бютівцями і їх ідеологічними противниками. В результаті бійки четверо прихильників Юлії Тимошенко, в тому числі і Волинець, були госпіталізовані. Згодом комісія ВР так і не знайшла того, хто в черговий раз відшмагав потерпілого мандатора.

Злі язики тоді говорили, що перед членами «БЮТ-Батьківщина» просто була поставлена ​​задача зобразити із себе мучеників, з якої вони впоралися на «відмінно». Справа в тому, що після цього (та й інших) побиттів Волинця регіоналами у «БЮТ-Батьківщини» відчутно зріс рейтинг, чому є документальне підтвердження.

У 2012 році політичні соратники Волинця, переконавшись в його неефективності і зв’язках з політичними конкурентами, «закинули» любителя терпіти різні негаразди на свідомо непрохідне 85-е місце в партійному списку. Хоча він дуже старався продемонструвати лояльність і навіть оголосив безстрокове голодування (яке тривало рівно 2 дні) під ґанком Качанівської колонії, де сиділа його патронша Юлія Тимошенко.

На наступних (позачергових) виборах в 2014 році політик знову промахнувся мимо звітного депутатського крісла під куполом на Грушевського.

Провівши роботу над помилками, Волинець почав активно працювати на протестному «фронті»: він почав з’являтися на різних акціях протесту біля Кабміну, Верховної Ради та Офісу Президента.

У 2018 році під час протесту шахтарів під Кабінетом Міністрів Волинець вліз у бійку, яку затіяли нардеп Сергій Шахов і міністр вугільної промисловості Ігор Насалик. Згодом поліція звинуватила Михайла Яковича в нападі на міністра, хоча справа швидко «зам’яли», але зате попіаритися все ж вдалося.

Нудьгуючим без яскравих видовищ шахтарям дуже сподобалося, що хтось сміливий таки штовхнув міністра, з посадою якого за старою холопською традицією ототожнюється все погане. Міністр, до речі, виявився не промах – і вже через секунду невмілий забіяка ретирувався з черговим синцем, який він згодом гордо демонстрував при першій можливості.

Профспілка жартома

У Незалежної профспілки гірників України за багаторічну історію існування результат роботи по суті близький до нуля. Чому так відбувається? Ймовірно, справа в тому що Михайло Волинець завжди вмів домовлятися з власниками підприємств і окремими впливовими людьми за спиною у шахтарів.

Основною метою Михайла Яковича завжди були непрофільні доходи, які профлідери осередків витягували від своєї діяльності. Ці доходи – плата власників і керівників державних шахт за утримання в покорі колективу. Виражалася вона або в другій зарплаті і/або в допуску до пограбування підприємства шляхом поставок продукції (за завищеними цінами), реалізації його майна (за заниженими цінами) і т.д. Частина цих грошей йшла на прокорм мережі провокаторів-дармоїдів.

Найяскравішим прикладом є взаємовідносини НПГУ з держпідприємством «Макіїввугілля». Керівником профкому на підприємстві був Анатолій Акімочкін. Він же – заступник Волинця по Конфедерації та профкому гірників, вважається найбагатшим Профлідер. П’ять років керівником ДП «Макіїввугілля» (Донецька область) був такий собі Станіслав Толчин. Підсумок його господарювання ознаменувався боргом до бюджетів всіх рівнів в розмірі 180 млн. грн. У тому числі до міського бюджету Макіївки – 20 млн. грн., до Пенсійного фонду – 200 млн. грн. А також кримінальними справами щодо розтрати держмайна в особливо великих розмірах, від яких Олексій Толчин ховається в Ізраїлі з 2011 року.

Але в якийсь момент раптово профспілка підприємства горою стає на захист колишнього директора і навіть намагалася організувати страйк у зв’язку з його звільненням. І це незважаючи на те, що керівництво підприємством Толчиним супроводжувалося багатомісячними невиплатами заробітної плати колективу! Про це профспілка ніколи не говорила вголос публічно. Причина проста – Анатолій Акімочкін був наближений до управління підприємством і фінансово обласканий директором-мародером. Він – учасник його сумнівних фінансових схем на підприємстві, постійний гість пиятик і толчіновських вечірок в нічних клубах і фешенебельних ресторанах. А шикарний автопарк директора держпідприємства з «Феррарі», «Ягуарів», «Бентлі» і «Мерседесів» завжди був до послуг профспілкового боса Михайла Волинця.

Останні пару десятиліть між Акімочкіним і Волинцем встановилися міцні ділові відносини. По суті, перший грав роль тіньового гаманця профспілкового лідера. А другий забезпечував своєму підлеглому дах для сумнівних фінансових операцій і при вирішенні особистих питань. Наприклад, завдяки протекції Михайла Волинця, син Акімочкіна двічі уникнув кримінального переслідування за делікатним статтями «грабіж» і «незаконний обіг наркотиків».

Професійний рейдер в обличчі профспілок

Працею на благо діючих роботодавців не вичерпується діяльність профспілок Волинця. Вони переходять на послуги потенційним керівникам і власникам. Іншими словами, втягуються в рейдерську діяльність, яка буйним цвітом розцвіла на початку 2000-х.

Є численні свідчення того, що Михайло Волинець в минулому брав гроші у професійних рейдерів для того, щоб за допомогою шахтарських страйків шантажувати власників шахт і змушувати їх продавати підприємства за безцінь новим господарям.

Для рейдерської діяльності Михайлом Волинцем засновується спеціальний профспілка «Захист справедливості». Назва не випадкова – улюбленим прийомом рейдерів під обличчям профспілок стає відбирання підприємства через «захист прав трудящих».

Захист полягав в розповсюдженні провокаційних чуток серед колективу проти керівництва. Це соціальне невдоволення грало роль димової завіси, під покровом якої проходила рейдерська атака на підприємства і організації. Іноді профспілкові провокатори обмежувалися шантажем існуючого керівництва і власників і за певний прайс прибиралися геть.

«Організація «Захист справедливості» виявилася в епіцентрі рейдерських операцій відносно підприємств і установ. Це завод «Мінетек» (спеціалізується на виробництві продукції для залізниць, шахт, ГЗК), ВАТ «Запорізький кабельний завод», Музей народної архітектури і побуту України, Павлодарське відділення Фонду соціального страхування, ВАТ «Лисичанськвугілля», «Торф України», і ін. Також профспілки нерідко задіювали для імітації народного невдоволення при зміні директора заводу ім. Малишева. Аналогічним чином Волинець співтовариші намагалися діяти на метзавод ім. Ілліча, зображуючи невдоволення мас директором Юрієм Бойком», – пише «Україна кримінальна» в статті «Михайло Волинець: в «підтанцьовці» «вугільних генералів».

Але і це ще не все. У деяких випадках Михайло Якович, отримавши гроші від рейдерів і почавши страйк, йшов вже до власників шахт і вимагав у них грошей, обіцяючи припинити страйки підконтрольних йому шахтарів.

У 2011 році «Українська правда» звинуватила Михайла Волинця в тому, що він таким чином обіцяв Ринату Ахметову припинити страйки, які сам же і почав на його шахтах. Всі звинувачення Михайло Якович звичайно ж заперечує.

Але іноді він був поблажливий до цілком побутового рейдерства – координував захоплення столичних об’єктів нерухомості.

Наприклад, в 2008 році він в супроводі якихось «спортсменів» намагався захопити будівлю в центрі Києва (вул. Велика Васильківська, 65). Народний депутат командував спортивними молодчиками, а ті здійснювали спроби проникнути на територію і навіть пробували розпиляти огорожу. Атаку зупинив приїзд співробітників правоохоронних органів.

У тому ж році Волинець виявився в центрі іншого рейдерського захоплення приміщення, дії проводилися за аналогічною схемою, але при цьому постраждали дільничний міліціонер і співробітник виконавчої служби.

Гра по-крупному

Мандат народного депутата відкрив Михайлу Волинцю небачені раніше можливості. Так, в одному з інтерв’ю він сам прямо повідомив, що йому пропонували хабар під час однієї з його попередніх каденцій у Верховній Раді в розмірі 400 тисяч доларів. Пояснюючи журналістам, чому ж він не взяв ці гроші, Михайло Якович туманно пояснив, що, мовляв, іншій його колезі пропонували хабар в сумі 7 мільйонів доларів. Створюється враження, що цим інтерв’ю Михайло Волинець дає зрозуміти своїм потенційним хабародавця, що його недооцінили – і за велику суму він готовий до співпраці.

«Я розмовляв з одним своїм колегою … йому депутат з Партії регіонів приніс сім мільйонів доларів. Потім виявилося, що людина по дорозі вкрала мільйон. Вісім виділяли для цієї людини», – нарікає Михайло Якович.

І з одного боку, начебто хабара до глибини душі чесний Волинець не бере, з іншого – ось же одноплемінникові з БЮТ пропонували в 17 разів більше грошей, з третьої – одноплемінника фактично обікрали, що не донісши всю хабар. І чи то смуток тут присутній за товариша по партії, у якого вкрали частину хабара (цікаве формулювання, до речі), то чи радість, що цього самого товариша теж трохи обікрали.

Для освоєння хабарів та інших фінансових ресурсів (що надходили зокрема від директорів підприємств і рейдерів) Михайло Волинець засновує ряд офшорів. Зокрема, компанію «Хіллстоу Лімітед» на Віргінських островах. Компанія заснована українським ТОВ «РА Сіті Груп». Співзасновниками виступають дочка і зять Волинця. Частина відмитих грошей з офшорів інвестуються в нерухомість в Сполучених Штатах Америки, де зараз проживає частина родини профспілкового боса.

І знову починається бій!

Бурхлива діяльність профспілкового лідера завжди була на виду у «потрібних» людей – і в 2019 році фортуна знову посміхнулася Михайлу Волинцю, який вчасно надів маску страждальця за права робітників. Політик таки пройшов в Раду за списками ВО «Батьківщина».

Тепер він не знижує градус своєї активності і продовжує з’являтися на вуличних акціях, висвітлює на своїй сторінці в Facebook все шахтарські протести (як на Донбасі, так і на Західній Україні), дає коментарі ЗМІ і всіляко позиціонує себе якщо не як безпосередній лідер робочих, то, в крайньому разі, співчуваючий.

Хоча слід зазначити, що прямим посередником між владою і протестуючими Волинець не поспішає ставати. Показовий приклад – ситуація з останнім страйком в Кривому Розі. На думку нардепа, вимоги протестуючих шахтарів Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК) є обґрунтованими, а сам протест – результат дій менеджменту, керованого одним із власників. Проте, у багатьох склалося враження, що Волинець просто підбурює робітників до продовження страйку, діючи не як профспілковий лідер, який повинен допомогти робітникам правильно організувати акцію відповідно до законодавства, спробувати вирішити питання з керівництвом, уникаючи крайніх заходів. Що до випадку з КЗРК, тобто відомості, що деяким робочим пропонувалося неофіційне фінансову винагороду за участь в акціях протесту.

Якщо ж взяти до уваги, що КЗРК є підприємством, на якому зійшлися інтереси Ріната Ахметова (СКМ) і Ігоря Коломойського (т.зв. «група Приват»), то не варто навіть гадати, на чиєму боці в черговий раз виступає професійний профспілковий агент .

Замість епілогу

Непослідовність і «неохайність» професійного провокатора Михайла Волинця, як стверджують поінформовані джерела, стала причиною відповідного до нього ставлення з боку членів Незалежної профспілки гірників України. В НПГУ зараз сформувалися дві «фракції». Одні підтримують лідера організації, а інші навідріз відмовляються брати участь в аферах депутата, оскільки побоюються бути використаними в політичних цілях, а потім опинитися наодинці зі своїми проблемами.

Всім відомо, що період економічної кризи – це зоряний час для профспілок, адже людей можна легко вивести на соціальні протести, здавши профспілкові маси в оренду зацікавленим особам і партіям, при цьому за відсутність результату бурхливої ​​діяльності ніхто питати не буде.

Важливим є те, що вміння зібрати масовку для протестної акції (хоч студентів, хоч пенсіонерів, хоч скривджених шахтарів) завжди буде в ціні. А тим більше, якщо замовник отримує три в одному: організатора мітингів, експерта для ЗМІ і забіякуватого нардепа-провокатора. Що ж до обов’язків профспілки відстоювати права шахтарів – а хто взагалі сказав, що профспілка комусь щось винна?

І останній нюанс. Михайло Волинець є беззмінним головою Профспілки гірників України вже 25 років. Чи не занадто це довгий термін для обирається посади в неприбутковій громадській організації, в якій за статутом вибори нового голови повинні проходити один раз в 2-3 роки? Немає сумнівів, що Михайло Якович фактично приватизував профспілку, зробивши її своїм особистим бізнес-проектом.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here

У Дніпрі можуть відбутися дебати претендентів на пост мера

Використати хіт минулої президентської виборчої кампанії вирішив місцевий кандидат на пост мера Загід Краснов та запросив діючого мера Бориса Філатова на дебати. ...

Михайло Волинець та його профспілковий бізнес

Непростий період 90-х років минулого століття подарував українській політиці не тільки «червоних директорів», олігархів, а й цілий ряд громадських діячів, які всіляко...

Мера Дніпра Бориса Філатова облили нашатирним спиртом

Як тільки на горизонті починають майоріти місцеві вибори, кандидати, в тому числі й чинні місцеві голови, починають роз'їжджати містом, займаючись агітацією ймовірних...

Революція 1917: що відбувалося у Катеринославі?

Безліч вулиць Дніпра, ще до декомунізації, носили імена людей, які були для середньостатистичного жителя Української Радянської Соціалістичної Республіки всього-на-всього невеликим топонімом, який...

Політичний тиск на партії: як Філатов намагається здихатись інших політичних сил

Протягом останніх тижнів, як тільки почалась політична агітація, підконтрольні державні ЗМІ та адміністративний апарат утворюють спротив діяльності антагоністичних чинному меру Борису Філатову...