Четвер, 28 Березня, 2024
Home Blog Page 2

Мери міста Дніпро: ретроспектива

0

Посада мера в різні століття і роки називалась по-різному. В сучасному світі мер — голова міської адміністрації, це виборна посада. Він повинен бути надійним господарем міста, що регулює роботу міської ради й відповідає за життєдіяльність міста й безпеку його мешканців. В цій статті згадаємо імена людей, що керували Катеринославом-Дніпром, починаючи з 1787 року. Далі на dnepryes.com.ua

Перші мери Катеринослава

Перша міська дума Катеринослава, яку обрали 23 лютого 1787 року складала 9 людей, більшість з них були купцями, а деякі були неписемні, що викликало багато конфузів. Перші вибори в Катеринославі відбулися в березні 1787 року й на них переміг Іван Шевельов, який сам же ці вибори й проводив. До посади він володів шинком й був активним діячем. Відомостей про нього дуже мало, але в Дніпровському історичному музеї є його портрети та портрет його дружини Варвари, які передали музею у 1919 році.

Джерело: dnepryes.com.ua

Другим мером у 1791 році став Дмитро Горяїнов. Саме він ініціював будову першого мосту через річку Дніпро, розбудову Троїцької та Успенської церкви. Його навіть відзначив імператор Павло II золотою медаллю за заслуги. Потім Горяїнова обирали ще 2 рази у 1797 та 1811 роках. Він разом з Петром Башмаковим змогли закріпити за містом землі й створили план міста.

У 1794 році мером обрали Петра Башмакова, який ввів ліміт на таксу для харчів й був першим, хто придбав для міської думи будинок у правобережному Катеринославі. Він активно розвивав торгівлю й прохав гроші у центральної влади.

Хто був першим мером Дніпра?

Вважається, що першим мером Незалежної України був Валерій Пустовойтенко, очоливши міську раду ще до 1991 року. В той період у Дніпрі було багато проблем і на цій посаді він розв`язав питання дефіциту продуктів, віддавши 2000 га землі для городів. В період його керівництва побудували 12 шкіл, поліклініки, кінотеатр “Січ”. Він пішов з посади у зв`язку з підвищенням.

Недовго у 1993 році міську раду очолював Віктор Меркушов, який був з досвідом управлінця промислової сфери. Через рік були міські вибори, де вже саме дніпряни вирішували долю мегаполіса. На тих виборах перемогу отримав Микола Швець.

Саме Микола Швець ініціював забудову Південного Моста, внаслідок чого в місті з`явилась нова транспортна розв`язка між житловими масивами Перемога та Придніпровськ. При його керівництві навели лад на головних вулицях міста, забравши торговельні намети. Швеця обрали повторно у 1997 році.

Джерело: google.com

Іван Куліченко прийшов до влади у 1999 році. Він керував містом 15 років, тому його й запам`ятали найбільше. Він працював над відновленням вулиць та площ. При його каденції збудували Катеринославський (Кельнський), Європейський та Театральний бульвари, Алею закоханих, Набережну з фонтанами, формували лівобережний центр міста. Його робота продовжувалась в будівництві нових дитячих садків та в ремонті доріг.

З 2015 року керує Дніпром Борис Альбертович Філатов, правозахисник, громадський діяч, підприємець і журналіст. Він працював над реалізацією обіцянки поліпшення екологічного стану в місті, велися природоохоронні заходи, розвивалась промисловість міста. Влада вела співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями, щоб вчасно залучати ресурси для реалізації проєктів з енергоефективності, розбудови транспортної інфраструктури, безпеки дорожнього руху, модернізації міського освітлення. У листопаді 2020 року мешканці Дніпра чинного мера міста обрали на другий термін. Йшла підготовка до будівництва технопарку, який би став платформою для розвитку високотехнологічного інноваційного виробництва.

Початок російського вторгнення вплинуло на діяльність очільника міста. Робота у прифронтовому мегаполісі потребує максимум уваги, терпіння, бо Дніпро стало військовим, гуманітарним, транзитним та медичним хабом. Місто вже витратило на війну мільярди гривень й сума зростатиме. Під керівництвом Бориса Філатова закуповуються дрони, пікапи, тепловізори, вантажівки, генератори, прожектори для ППО та багато іншого.

Відкривають реабілітаційні центри, усувають наслідки ворожих атак, встановлюють захисні споруди на вулицях, готуються до блекаутів. Звітував Борис Філатов і про оновлення вулиць, внутрішньоквартальних доріг. Він також зазначив, що з початком війни не проводять великих ремонтів у скверах та парках, а в першу чергу виконується доброустрій та аварійні роботи, бо це безпека мешканців.

Поліція давнього міста Дніпра

0

Життя кожного міста не буває без злочинців, тому в давньому Дніпрі, який колись називали Катеринославом необхідні були поліцейські підрозділи, які б боролися зі злочинністю. Звісно, люди закону долучалися не тільки для покарання винних, а й для утиску окремих верств населення. Відомостей про поліцію того часу є не так багато, але вони цікаві. Далі на dnepryes.com.ua

Структура поліції Катеринослава 1980-х років

На початку 1860-х років Катеринослав (Дніпро) потребував реформування поліцейської системи, бо необхідно було посилювати владу. Так після запровадження селянської реформи 19 лютого 1861 року державі треба було структурувати поліцейський апарат, щоб зупиняти будь-які невдоволення селян, що страждали від наслідків реформ.

Джерело: pixabay.com

В структуру міської поліції губернського міста входив поліцмейстер, дільничні пристави та квартальні наглядачі. До управління поліції належала й пожежна команда з брандмейстром. Губернську повітову поліцію утворював колегіальний орган, що називався земський суд. Туди входив справник, неодмінний засідатель, засідатель від корони по корчемним справам та секретар суду. Сільську поліцію утримували мешканці селищ у повітах, а міста проводили фінансування з власних бюджетів. Всі видатки на поліцію, крім корчемних засідателів, фінансувалися земськими зборами.

Поліція міста в 1914-1918 роки

Після Першої світової війни кримінальний стан в Катеринославі загострився. В мегаполісі зросла кількість пограбувань, вбивств з вогнепальної зброї, нальотів на фінансові та торговельні установи, зґвалтування. Довелося розширювати зону поліцейської відповідальності та межі правових компетенцій.

У воєнний час зросли обов`язки поліціянтів, бо додалось багато завдань забезпечення спокою цивільних, військових частин, майна, що працювало на забезпечення фронту. Вони почали займатися охороною військових та стратегічних об`єктів, перевозили військовополонених, інтернували до центру країни іноземців.

З серпня 1914 року в місті поліція цілодобово охороняла пункти приймання біженців, військові шпиталі, потяги. Вони шукали дезертирів, були залучені до паспортного контролю. Оскільки діяльність поліції збільшилась, то зросли й фінансові витрати на їх утримання й забезпечення кінної варти, тому у квітні 1914 року створили Катеринославське товариство взаємної допомоги чинів поліції.

Робота поліціянтів

На початку Першої світової війни губернським інспектором був Герасим Львович Терентьєв. Почав погіршуватись соціально-економічний стан в місті в другій половині 1915 року на початку 1916 року, що значно впливало на пріоритети завдань поліцейського управління. У 1915 році губернією прокотилася хвиля страйків робітників, що вимагали на 20-30% підвищення зарплат. Поліція наглядала й придушувала такі виступи.

Джерело: dnipro.libr.dp.ua

В 1916-1917 роках поліція почала вести боротьбу зі спекуляцією харчових продуктів, дефіцит яких був у місті. Через це зростало невдоволення мешканців й вони виходили на виступи та робили заворушення, посилюючи криміногенну ситуацію. Міські правоохоронці не змогли ефективно протистояти таким масовим бунтам, що теж впливало на місто.

30 жовтня 1916 року було затверджено положення “Про посилення поліції в 50-ти губерніях та покращення матеріального положення поліцейських чинів”. Таким чином влада хотіла купити лояльність поліцейських. У 1916 році поліцмейстером міста був підполковник Олексій Анісімович Білоконь. В попередньому році кадрові перестановки та ротації негативно вплинули на ефективність діяльності поліції Катеринослава.

Під час війни проходили зміни, щоб слідкувати за промисловими об`єктами. Історики вважають. Що саме тоді утворили Амур-Нижньодніпровську поліцейську частину. Її очолив Борис Іванович Красовський. Ця частина реагувала на позаштатні ситуації, опікувалась охороною промислових об`єктів, зупиняла страйки, саботажі, диверсії.

Зміна керівництва

Начальником загону кінної варти цієї частини в 1916 році став Григорій Іванович Сидоренко, що тимчасово був поліцейським наглядачем Катеринославської міської поліції. В цьому ж році відділення розшуку очолив Олександр Федорович Кірста.

Такі перестановки кадрів та розширення особового складу не принесли позитивних змін в роботі міської поліції, що не могла побороти злочинність та протистояти масштабному революційному підйому мешканців, які були спричинені поганим життям, незадовільними соціально-економічними умовами, зростанням деструктивних політичних процесів.

З Лютневою революцією 1917 року органи правопорядку трансформували. В той період змінили їх чисельний та якісний склад, бо багато поліцейських чинів почали звільнятися зі служби. В ході революції поліцію міста роззброїли члени міського революційного комітету, а зброю було передано військовим частинам катеринославського гарнізону. Перед новим складом органів правопорядку поставили нові стратегічні цілі та завдання.

Цікавий факт

Джерело: scontent-ams4-1.xx.fbcdn.net

В документах є відомості, що арештантське відділення в`язниці міста зруйнували в лютому 1917 року в час Лютневої революції. Ходили чутки, що в`язницю міг підірвати Нестор Махно, щоб звільнитися. Дізнатися справжні обставини та момент руйнації арештантського відділення було і є завданням краєзнавців міста.

Кеди – тренд 2024 року: як підібрати та де купити?

0

Кеди є невіддільним атрибутом весняного гардероба 2024 року. І вони – це не просто модний тренд, а й практичний вибір на кожен день. Серед варіантів є guess кеди жіночі, які є ідеальним поєднанням зручності та стилю. Як і де підібрати ідеальний варіант взуття, далі у статті.

Тренди на кеди

Кеди були популярним взуттям ще у 20 столітті. На території Дніпра мода на адідас кеди жіночі з’явилася одночасно і з іншими західними трендами. У 1970-х роках дане взуття було популярним як серед жінок, так і серед чоловіків та дітей, серед спортсменів і туристів, кеди носили щодня на прогулянку, до школи та на роботу. Мати у себе в гардеробі кеди мріяв кожен.

З роками мода на кеди нікуди не пішла, можна навіть сказати, що з роками вона тільки зростала. З’являлися нові моделі, більш різноманітні та яскраві. До того, кеди стали не тільки модним атрибутом гардероба, але й практичним, а також зручним взуттям.

Якщо ви думали купити взуття на весняно-осінній сезон 2024 року, то кеди стануть чудовим варіантом, адже мають такі переваги:

  • підходять під будь-який образ;
  • неймовірно стильні;
  • великий вибір моделей;
  • дуже комфортні.

Але як вибрати саме ту ідеальну пару, яка стане must-have вашого весняного гардероба 2024 року?

Як вибрати ідеальні кеди?

Вибір ідеальних кедів може – це суто індивідуально, адже кожен має свої власні смаки та уподобання, у кожного різний спосіб життя та почуття стилю.

Потрібно почати з того, що ідеальні кеди ви можете знайти в магазині INTERTOP. Тут вас порадують не лише широким асортиментом товарів, а й приємними цінами на преміальні бренди. Тут абсолютно кожен здайне собі взуття на свій смак.

А для того, щоб підібрати ідеальну пару кед в інтернет-магазині INTERTOP, слід враховувати такі критерії:

  • розмір ноги: при виборі взуття на сайті зверніть увагу не тільки на наявність розміру, а й на розмірну сітку, тобто скільки сантиметрів устілка, через те, що у різних моделях та у різних брендів розмірна сітка може відрізнятися;
  • матеріал: при виборі кед в INTERTOP віддавайте перевагу якісним матеріалам (натуральна шкіра або текстильні тканини, що дихають), адже саме таке взуття вам прослужить не один рік і забезпечить вам комфорт протягом всього дня;
  • підошва: важливий елемент кед – це підошва, оскільки вона повинна забезпечувати амортизацію під час ходьби та підтримку вашої стопи, особливо це важливо якщо ви ведете дуже активний спосіб життя, і весь свій день ви проводите на ногах;
  • стиль: тут відштовхуючись виключно від власних уподобань, вибирайте кеди, які будуть відповідати вашому власному стилю;
  • колір та деталі: не менш важлива складова при виборі взуття, тому що вибираючи взуття того чи іншого кольору, ви повинні розуміти з яким одягом його надалі поєднувати. Яскраві кеди можуть додати родзинки у ваш образ, спокійніші кольори, такі як: білий, молочний, сірий, чорний, коричневий, можуть легко доповнювати практично будь-який образ.

Завдяки цим рекомендаціям, ви зможете підібрати ідеальні кеди в інтернет-магазині INTERTOP, які поєднують у собі як комфорт, так стиль та практичність. Вони, безперечно, стануть незамінним елементом вашого гардероба на модний сезон 2024 року.

Політична партія міста – партія “Пропозиція”

0

У Дніпрі працює багато політичних партій, як місцевих, так і тих, що відкривають штаби в багатьох містах та регіонах України. Однією з таких є політсила “Пропозиція”, яка об’єднує у своїх лавах відповідальних, компетентних людей, готових змінювати життя мешканців міста та суспільства на краще. Далі на dnepryes.com.ua

Історія партії 

Спочатку партія називалася “Нова європейська Україна”, її зареєстрували в Деснянському районі Києва ще у 2014 році.

Першим керівником політичної організації став Валентин Нікіфоров, але через чотири роки його замінив Руслан Гошовський. Перший голова працював директором ТОВ “Автобізнесстиль”, а щодо Руслана Гошовського, який очолив політсилу пізніше, то він був зареєстрований у Чернігівській області як ФОП, основним видом діяльності якого було надання послуг таксі, а також перевезення речей (переїзду) і неспеціалізована оптова торгівля. 

Перейменування партії 

У 2020 році партію вирішили перейменувати і зареєструвати за новою адресою вже у Дніпрі. Так з’явилася політична сила “Пропозиція”, а її головними учасниками стали мери шести українських міст: Борис Філатов із Дніпра, Олександр Сєнкевич із Миколаєва, Олексій Каспрук із Чернівців, Сергій Сухомлин із Житомира, Андрій Райкович із Кропивницького та Андрій Дяченко із Каховки, Херсонської області.

Головна ідея партії “Пропозиція” полягала в тому, що сильна Україна має будуватися на фундаменті сильного місцевого самоврядування. Депутати намагалися формувати спільні цілі для багатьох регіонів і домагатися їх, виділяючи фінансування на нові проєкти та ідеї. 

Ще в травні 2020 року представники міст збиралися на зустріч, щоб обговорити ідею про створення так званої “партії мерів”, першу онлайн-конференцію проводили тоді в режимі секретності. 

Пізніше з’ясувалося, що одним з ініціаторів такої зустрічі був мер столиці Віталій Кличко, щоправда, до складу політичної сили він у підсумку не увійшов. 

В одному з інтерв’ю українським виданням мер Дніпра Борис Філатов розповів, що в партію входять не шість представників міст, а більше, але вони вирішили зберігати інтригу і розкривати всі дані не хотіли. 

Відразу після заснування партії “Пропозиція” мер Дніпра почав вести переговори з колегами з інших регіонів, але якими виявилися їхні результати, невідомо. 

Примітно, що “Пропозиція” не мала відомих спонсорів, політики хотіли залучити до фінансування своєї програми та проєктів місцевий бізнес, або продовжувати розвиватися власними силами. 

Якихось чітких посад чи лідера в партії після заснування теж не було, адже мери міст прагнули ухвалювати рішення разом, не виокремлюючи чиюсь думку. 

Водночас за даними політологів більшість політичних партій будуються з огляду на репутацію якогось політичного діяча, відомої особистості, навколо якої і вибудовується певний проєкт. 

Цілі та пропозиції партії

Головним завданням учасники партії вважали для себе побудувати ефективну систему місцевого самоврядування. Серед пріоритетних напрямків роботи мер Дніпра Борис Філатов виокремлював розробку та затвердження муніципального кодексу, з розподіленими повноваженнями центральної влади та місцевої, місцевий контроль за екологією регіону, адміністрування місцевих податків, а також створення муніципальної поліції безпеки.

Учасники партії одразу ж підготували презентацію та оголосили про участь у виборах, спочатку місцевих, а потім – до Верховної ради.

Перший з’їзд партії “Пропозиція”, відомої також як “партія мерів”, відбувся 3 липня 2020 року, а головною темою стали кандидати на виборах. 

Після зустрічі партія “Пропозиція” продовжувала динамічно розвиватися, і до кінця року до неї долучилися понад 20 міських голів та лідерів місцевого самоврядування з різних регіонів України.

Місцеві вибори 2020 року

У вересні 2020 року партія “Пропозиція” представила кандидатів у депутати Дніпровської міськради. Серед них були співробітники установи та досвідчені депутати.

Місцеві вибори проводилися за новими правилами. Дніпро поділили на 8 великих округів – за кількістю районів, у кожному з яких, окрім боротьби між кандидатами від різних політичних сил, тривала ще й внутрішньопартійна боротьба. 

15 вересня 2020 року відбулися збори Дніпровської міської організації політичної партії “Пропозиція” з метою висунення кандидатів у депутати Дніпровської міськради, які проводили секретар Дніпровської міськради, кандидат у депутати від партії “Пропозиція” Олександр Санжара та керівник Дніпровської міської організації політпартії “Пропозиція” Данило Селін. Селін працював на той момент головою комісії з припинення роботи КП “Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю” Дніпровської міської ради.

На зборах спочатку затвердили мера Дніпра Бориса Філатова кандидатом на посаду міського голови, а потім назвали кандидатів на місцевих виборах. 

У першому і третьому територіальних виборчих округах партія “Пропозиція” висунула по десять кандидатів, у другому і четвертому – по сім осіб.

У п’ятому окрузі від політичної сили балотувалися десять депутатів, у шостому – тільки п’ять. 

Список кандидатів у сьомому окрузі від “Пропозиції” складався з восьми осіб, а у восьмому – із семи.

Завдяки сильній програмі, політична сила змогла завоювати довіру місцевих мешканців та отримати значну підтримку. 

Проєкти партії

Партія “Пропозиція” одразу ж після виборів почала вести кілька важливих для регіону проєктів, що стосуються не лише суспільного життя, а й інших питань. 

Приміром, у Дніпрі започаткували курси для кандидатів на посаду представників місцевих рад від партії “Пропозиція”. Під час тригодинного тренінгу претендентів на посади голів та депутатів місцевих рад навчали, як вести агітаційну роботу та забезпечити чесні результати голосування. Отриману інформацію учасники зустрічі мали змогу застосувати для роботи в громадах, познайомитися з колегами із сусідніх громад та вивчити їхній досвід розв’язання проблем на місцях.

На перших зборах учасники ґрунтовно проаналізували політичну ситуацію в регіоні, розглянули політичні принципи “Пропозиції”, вивчили нове виборче законодавство. Під час практичного заняття тренери допомогли розробити алгоритм спілкування з виборцями, опрацьовувати прогнозовані складні ситуації.

Перша хвиля тренінгів охопила 30 міст України.

Наприкінці 2020 року на з’їзді в Києві політична партія “Пропозиція” представила свою концепцію місцевого самоврядування. Політики пояснили, що влада має розглядати місцеве самоврядування як партнера, а не конкурента, а органам місцевого самоврядування потрібні ширші повноваження. Виборними запропонували зробити посади не тільки для мерів і депутатів, а й суддів і керівників муніципальної поліції.

У заході взяли участь лідери місцевого самоврядування з різних регіонів України, громадські активісти, профільні експерти, політологи, журналісти та представники дипломатичного корпусу.

Також учасники партії “Пропозиція” прагнуть привернути увагу до інфраструктурних та інших важливих для регіонів проєктів.

Партія виступає за партнерство між владою та місцевим самоврядуванням на основі чіткого розподілу функцій. Центральна влада вирішує багато важливих функцій, за комфорт життя містян відповідають місцеві представники – зокрема, за проблеми інфраструктури, транспорту, постачання комунальних послуг. Тому органи самоврядування можуть отримати повноваження самостійно розпоряджатися більшою частиною коштів, які акумулюють, вважають у партії.

Історія князя з міста: як Григорій Потьомкін будував Катеринослав

0

У різний час у Дніпрі жили або гостювали різні монархи та князі. Заснувала місто імператриця Катерина ІІ, щоправда, побувала вона в регіоні лише два дні, а потім вирушила далі. Більше на dnepryes.com.ua

У 1784 році її указом місто Катеринослав було перенесено на правий берег Дніпра, а її наближений – князь Григорій Потьомкін – мав облаштувати в місті великий сад і слідкувати за його будівництвом. 

Як саме Потьомкін будував Катеринослав, розповімо детальніше. 

Церемонія заснування міста

У травні 1787 року імператриця Катерина II разом із наближеними провела церемонію закладання Преображенського собору, а разом із ним нового міста на її честь.

Процесія вражала своєю розкішшю і надовго увійшла в історію Російської імперії. Рідко яке місто Європи засновували одразу два монархи – російська імператриця Катерина II та австрійський правитель Габсбург Йосип II.

При цьому для церемонії обрали вершину гори, де Дніпро круто повертає на південь, там на землі відзначили контури фундаменту майбутнього собору, а вівтарна частина храму стала місцем заснування майбутнього міста. 

Спочатку процесія здійснила хресний хід із півдня на схід, дійшовши до соборного престолу, а потім імператриця Катерина II, Йосип II і князь Григорій Потьомкін спустилися сходами донизу, де архієпископ Амвросій вимовив “славослов’я”, прочитав молитву та окропив місце закладення святою водою. Як тільки церемонія закінчилася, Катерина II поклала перший камінь в основу міста. За нею вклад у фундамент собору і міста зробив імператор Йосип II, а потім і князь Потьомкін. 

Після цього імператриця Катерина II поїхала і більше в місто ніколи не поверталася. Нове місто розвивалося, але дуже повільно, а собор побудували тільки у 1835 році. 

Імператор Йосип II одразу після закладання храму побажав, щоб нове місто процвітало і швидко розвивалося, і разом з імператрицею вирушив далі на південь. 

У липні 1835 року монарх їхав через Берислав, Кривий Ріг, Кременчук на Полтаву, подивився на будівництво Катеринослава і відправився додому до Австрії, а Катерина II через Харків попрямувала до Москви і Петербурга.

Планування нового міста

Катеринослав був для Потьомкіна особливим містом. Ще у 1776 році його почали будувати як центр Азовської губернії на лівому березі Дніпра, а через шість років там з’явилося величезне Катеринославське намісництво. 

Пізніше Потьомкін клопотав про перенесення міста на правий берег Дніпра, отримавши схвалення у 1784 році, коли за указом Катерини II його вирішили перемістити ближче до Койдаків. Для міста князь обрав велике узгір’я в закруті річки, де Дніпро повертає майже на 90 градусів на південь.

У жовтні 1786 року Григорій Потьомкін разом із відомим на той час архітектором Клодом Геруа склав записку, що увійшла в історію як документ під назвою “Накреслення міста Катеринослава”. Через тиждень Катерина II затвердила його, і так з’явився перший генеральний план з будівництва міста.

У документі князь перерахував його головні будівлі, серед яких були храм, присвячений Преображенню Господньому, крамниці з архітектурою, схожою на Афіни, біржа, аптека та інші. 

Головною ідеєю “Накреслення” було зведення ідеального міста, південної столиці на Дніпрі, що відповідала б вимогам часу, демонструвала європейські здобутки в царині теорії містобудування та проблем міського розвитку епохи Просвітництва. 

Саме ці ідеї вплинули на вибір території для майбутнього міста й зумовили його архітектуру та планування. 

Виникнення Катеринослава 

Наприкінці XVIII століття Катеринослав мав стати економічним, адміністративним і культурним центром на півдні. Григорій Потьомкін хотів реалізувати усі перспективи проєкту, адже присвятили його імператриці, і там потрібно було збудувати багато визначних будівель із незвичною архітектурою. 

Катеринослав мав вражати гостей і місцевих мешканців, а будинки та інші установи хотіли створити на кшталт афінського Акрополя. Таким чином, він припускав зробити Катеринослав “Новими Афінами” на Дніпрі. Центральна частина міста, за його ідеєю, мала бути схожою на афінський Акрополь, а головною будівлею мав стати собор Преображення Господнього, що символізував перетворення всього краю під керівництвом князя.

Архітектор Клод Геруа виконав перший проєкт собору, а над інтер’єром працював італійський художник Моретті. Храм у проєкті Геруа являв собою грандіозну п’ятикупольну базиліку з масивною банею, а прикрасою будівлі повинні були служити восьмиколонні портики на головному фасаді та шестиколонні – на бічних.

Перший генеральний план міста реалізувати не вдалося, на заваді стала російсько-турецька війна, яка розпочалася у 1878 році. 

Пізніше князь Потьомкін вирішив знайти іншого архітектора, вибір припав на Івана Старова. Фахівець спланував місто в дещо менших масштабах, але зберіг величезний собор, нагірний центр, додав забудову районів у низинній частині. Катеринослав отримав суворе класичне планування, а доповнила його незвичайна архітектура та інноваційні на той час рішення. 

Пізніше стало зрозуміло, що князь Потьомкін переоцінив свої можливості, але загалом нове місто не одразу, але наполегливо довело свою життєздатність, перетворившись наприкінці ХІХ століття на “столицю Наддніпрянщини”.

Князь Григорій Потьомкін припускав заснувати в місті не тільки собор, а й музичну академію або консерваторію, дванадцять фабрик – вовняну, шовкову, суконну та інші, важливі об’єкти інфраструктури міста. 

Першою зведеною будівлею став Потьомкінський палац. Його облаштування разом із парком розпочалося одночасно з проєктуванням Катеринослава і чи не раніше будівництва решти будівель. 

Побувати у своєму палаці Григорій Потьомкін не встиг, бо вирушив по інших містах, виконуючи доручення імператриці Катерини ІІ. 

Споруджувати палац почали у 1787 році, на зведення будинку на горі з незвичною на той час архітектурою пішло понад два роки, і до смерті князя встигли закінчити тільки зовнішні роботи, а ось усередині потрібно було зробити ремонт. 

Поруч із житлом для Потьомкіна було споруджено містечко з тимчасових будівель для прийому імператриці та її свити. Головною кімнатою в палаці мала стати одна величезна зала, де могла б проводити час Катерина ІІ з підданими. Її не раз переплановували та перебудовували, адже результати роботи архітектора Старова власника будівлі не влаштовували. 

Доповнював замок величезний сад, де були незвичайні та рідкісні рослини, що вражали своєю красою. Саме там любив проводити час князь Потьомкін. 

Смерть Потьомкіна

У 1791 році князь Потьомкін вирушив із Дніпра до Ясси, тоді це була столиця Молдавії, на попередні домовленості про мир у війні з Туреччиною. Кілька днів він відчував небезпечне нездужання, розвивалася лихоманка. 

5 жовтня 1791 року князь разом із племінницею Олександрою Браницькою та кількома наближеними вирушив додому, але вже невдовзі йому стало зле. Князь відчув, що помирає і попросив зупинити екіпаж, перенести його на землю. Потьомкіна поклали на килим, під голову додали шкіряну подушку, він поцілував подану ікону, важко зітхнув і помер. 

Раптова смерть князя Потьомкіна вразила все суспільство і викликала масу відгуків у світовій пресі. Катерина ІІ теж важко пережила втрату. 

Таким чином реалізувати грандіозні плани Потьомкіна на будівництво Катеринослава не вдалося.

Візит президента Зеленського на Дніпропетровщину

0

4 лютого 2024 року президент України Володимир Зеленський вирушив із робочими візитами до Запорізької та Дніпропетровської областей. На Дніпропетровщині глава держави провів зустрічі з представниками місцевої влади та українськими військовими, а також здійснив кілька візитів. Далі на. dnepryes.com.ua

Зранку 4 лютого Володимир Зеленський вирушив із Києва до Запорізької області, а вже у другій половині дня глава держави прибув на Дніпропетровщину. Про його візит розповімо докладніше. 

Зустріч із місцевою владою

Під час поїздки до Дніпра Володимир Зеленський зустрівся з представниками місцевої влади. Так, голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Сергій Лисак доповів главі держави про стан укриттів у навчальних закладах у Дніпропетровській області. 

На території регіону станом на 2024 рік функціонувало 806 шкіл, 252 з них – потребували укриття. Ще 55 закладів були розташовані в небезпечних зонах, що унеможливлює створення умов для навчання в очному або змішаному форматі. 

У 2023 році кількість закладів, що працюють в очному або змішаному форматі, збільшилася до 499 (58%), у них продовжували навчання понад 184 тисячі дітей.

4 лютого президент України Володимир Зеленський відвідав Повітряне командування “Схід” на Дніпропетровщині, де обговорив посилення сил ППО регіону, дізнався про проблеми українських воїнів.

Увечері Володимир Зеленський провів нараду з місцевою владою в Кривому Розі. Представники місцевої влади та глава держави обговорювали енерго- та водопостачання міст і сіл області, зокрема, Нікополя, Марганця, Покрова, частини Кривого Рогу та Криворізького району.

Також сторони обговорили захист критичної інфраструктури, посилення мобільних вогневих груп, РЕБ, відновлення енергопотужностей. В окремій доповіді обговорювали захист від диверсантів.

Президент подякував усім, хто оперативно відновлює енергопостачання Криворіжжя після аварій на підстанціях.

Зустріч із ЗСУ

5 лютого 2024 року президент продовжив роботу на Дніпропетровщині. Зранку він відвідав центр підготовки, де тренуються мобільні вогневі групи, побачив, як проходить навчання українських бійців – захисників неба.

Володимиру Зеленському показали, як у спеціалізованих класах за допомогою мультимедійних тренажерів ПТРК “Фагот” і ПЗРК “Голка” навчають бійців, а також воїни продемонстрували виконання вправ із практичних стрільб особовим складом мобільних вогневих груп.

Далі Володимир Зеленський вручив нагороди бійцям повітряних сил і подякував їм за вірну службу на благо України, знищення повітряних цілей ворога, захист держави та родин. Усім бійцям глава держави побажав міцного здоров’я. 

Візит до ліцею “Синергія”

У другій половині дня 5 лютого 2024 року під час свого візиту Володимир Зеленський встиг відвідати інноваційний ліцей “Синергія”. Там він поспілкувався з учнями та подякував вчителям за їхню роботу і внесок в освіту майбутнього покоління. 

Пізніше президент зазначив, що в навчальному закладі хороші умови для учнів і подякував усім, хто попри все забезпечує навчання для українських дітей. 

Під час свого візиту президент України не тільки оглянув класи в ліцеї, а й встиг поплавати разом з учнями, побував на деяких уроках. 

Президенту також показали укриття, розраховане на 385 осіб. Завдяки його облаштуванню освітній процес у ліцеї здійснюється за змішаною формою у дві зміни.

Ліцей “Синергія” з’явився в Дніпрі у 2021 році, коли після реформи освіти місцева влада перепрофілювала санаторну школу-інтернат №3. 

Спочатку, відповідно до закону про повну загальну освіту, на Дніпропетровщині ліквідували 6 спеціалізованих закладів, де навчалися діти, які мають проблеми зі здоров’ям, а потім їх реорганізували у ліцеї. 

У новоствореному ліцеї на базі санаторної школи-інтернату №3 учні здобувають знання за двома основними напрямами – суспільно-гуманітарним та фізкультурним.

На базі ліцею є фітнес-зал і басейн для учнів, усі вчителі – професіонали з великим стажем і досвідом роботи з різними дітьми. 

Крім того, учні ліцею можуть вивчати іноземні мови, до 2021 року в навчальному закладі навіть організовували мовні табори з носіями, а після реорганізації вирішили зробити акцент на вивченні англійської. 

Здебільшого до ліцею нові учні приходять після обстеження за рекомендаціями фахівців. Так діти можуть не тільки продовжувати навчання, а й оздоровлюватися під контролем досвідчених фахівців.

Візит президента у 2023 році

Президент України Володимир Зеленський приїжджав із робочим візитом на Дніпропетровщину і у 2023 році. Тоді глава держави провів першу виїзну ставку Головнокомандувача. На зустрічі були присутні головком Валерій Залужний, командувачі та очільник ГУР Кирило Буданов. Окрім цього, у ставці брали участь заступник міністра оборони Олег Замлинський, командувач силами логістики Олег Гуляк і командувач Повітряних сил Микола Олещук.

Учасники ставки обговорювали забезпечення українських воїнів, зокрема, боєприпасами та системами ППО, інші важливі для регіону питання.

Історія боїв під містом – Битва за Дніпро під час Другої світової війни

0

У серпні 1943 року радянська армія отримала важливе стратегічне завдання – звільнити від ворога Лівобережну Україну та захопити правий берег Дніпра. Тоді почалися бої поблизу міста, які тривали до грудня того ж року. Як це відбувалося, розповімо нижче. Далі на dnepryes.com.ua

Ситуація у регіоні

Перед відходом на Дніпропетровщину війська радянської армії воювали під Курськом. На Ставці Верховного Головнокомандування вирішили змінити завдання і спрямувати сили на захоплення території аж до Азовського моря. Основні сили вирішили залишити в південно-західних регіонах, оскільки це був головний стратегічний напрямок. 

Війська інших фронтів хотіли зосередити ближче до “гарячих точок”, щоб наступати на головні сили ворога в південних регіонах, у такий спосіб звільнивши лівобережжя, наблизитися до Дніпра і в підсумку зруйнувати плацдарми, організовані на правому березі.

Тривала підготовка до розгромних боїв із противником і в західних регіонах. 

Примітно, що у військового керівництва не було чіткого плану або стратегії. Маршал Г. К. Жуков і перший заступник начальника Генерального штабу генерал А. І. Антонов пропонували оточити окремі угруповання ворога, а Й. В. Сталін, Верховний головнокомандувач, не поділяв цю точку зору. Він вважав, що для успіху необхідно багато часу на підготовку солдатів і оснащення, але ворог міг встигнути використати його для організації лінії оборони. 

Замість цього, на його думку, варто було якнайшвидше відкинути противника із зайнятих рубежів раптовими окремими ударами. Розвідка доповіла, що противник почав вибудовувати лінію оборони поблизу річок, зокрема, й на Дніпрі. 

Після обговорення військове керівництво дійшло висновку, що необхідно застосувати одразу два підходи – розсікти угруповання супротивника і влаштувати розгром, знищуючи кожне з них окремо, спрямувати сили на основні напрямки, де тривали бої. 

Плани ворога на Дніпропетровщину

Водночас війська противника отримали наказ утримати зайняті раніше рубежі, водночас зупинивши наступ радянської армії та вибудувавши захист для регіонів, важливих з економічної точки зору. Одночасно військове керівництво хотіло розробити план зі створення лінії оборони, яка тривала б від Балтійського моря до Чорного, під назвою “Східний вал”. 

Для створення оборони хотіли залучити інженерів і наявні на той час засоби. Найважливіше було укріпитися в тих місцях, де була загроза переправи через річки. 

На лівому березі в кількох районах Дніпропетровщини противник встиг створити укріплення на мостах, особливо оснащеними вони були поблизу Запоріжжя, Кременчука та Нікополя.

На південному заході ворожа армія встигла створити кілька угруповань, туди загалом спрямували понад мільйон солдатів, яких постачали зброєю та мінометами, танками, літаками і засобами для штурму. 

У складі радянських військ було майже три мільйони солдатів, удвічі більше зброї і мінометів, танки й артилерійські установки, майже три тисячі літаків.

Армія перевершувала противника в усьому – особовому складі, танках і літаках, знаряддях і мінометах. 

Незважаючи на переваги, підготовка особового складу армії проходила в дуже складних умовах. Бої під Курськом тривали понад два місяці, тому війська встигли відійти на велику відстань від баз постачання, а залізнична мережа ще відновлювалася. Підвозити військам усе необхідне належало автотранспортом, його не вистачало.

Битва на Дніпропетровщині

Коли у 1943 році почалася битва за Дніпро, радянські війська розбилися на угруповання і вели наступ одразу за кількома напрямками. З південного заходу солдати мали завдати раптової атаки, відвоювати плацдарми, вивести суперника з ладу і дійти до основного фронту, не давши йому можливості відновити сили. 

Водночас з інших напрямків угруповання мали повністю звільнити решту територій, що залишилися на Донбасі, і також вийти на опорні точки на Дніпрі, закріпитися на досягнутих рубежах. 

Оскільки вороги вибудували тил на Донбасі ближче до Харкова, саме там хотіли вдарити найбільш інтенсивно, тим самим підірвавши їх зусилля із захоплення нових територій. 

До цих регіонів з решти фронтів перекинули одразу 15 дивізій, з них чотири – танкових. У підсумку операція виявилася успішною, і в радянської армії з’явилася потужна підтримка для звільнення Дніпропетровщини. 

Щойно вдалося зміцнитися на Донбасі, війська пішли далі і змогли відвоювати Павлоград, розгромивши там противника, і вийти до Запоріжжя. 

У вересні 1943 року, завдяки зусиллям військового командування і військам з усіх напрямків, вдалося відкинути противника, ворожа армія була змушена відступати в тил, а радянська – укріпилася на Дніпропетровщині, захопивши повністю мости і річку Дніпро. 

У період із 23 до 30 вересня війська Південно-Західного фронту змогли знищити укріплення ворога в районі Дніпропетровська, потім форсували Дніпро і захопили два невеликих плацдарми на півдні регіону. Війська лівого крила фронту вийшли в район Запоріжжя, де були зупинені ворогом. 

Центральний фронт у цей час продовжував наступ на Чернігів і Гомель. 21 вересня військові зробили прорив, форсувавши Десну, і звільнивши одразу кілька міст – Ніжин, Новгород-Сіверський і Чернігів, за кілька днів радянські війська вийшли і до Дніпра.

Воронезький фронт вирішили переспрямувати на київський напрямок, причому до його складу мала увійти так звана рухома група фронту. 

Війська з лівого боку повинні були допомагати Степовому фронту, завдання якого полягало в розгромі полтавського угруповання противника і розвитку наступу на Кременчук. Завдяки зусиллям солдатів цього угруповання вдалося звільнити одразу кілька міст, серед яких були Ромни, Лохвиця, Гадяч, а також річку Ворскла. 

У ніч на 20 вересня генерал армії М. Ф. Ватутін ввів у битву на Дніпропетровщині рухому групу фронту, а вже 21 вересня вона також дійшла до берегів Дніпра і міста. 

Результати битви за Дніпро

Наступ тривав, і вже наступного дня війська радянської армії просунулися більш ніж на 30 кілометрів, провели операцію з форсування Прип’яті та захопили там плацдарми на правому березі. 

Наприкінці вересня до Дніпра дійшли основні сили армії, допомогли захопити сім плацдармів на території протяжністю 140 кілометрів. 

Ще одне угруповання солдатів вийшло до річки Сож, де захопило одразу два плацдарми на правому березі. 

Щоб допомогти військам посилити плацдарми і давати відсіч наступу ворожих сил, генерал армії М. Ф. Ватутін, який командував Воронезьким фронтом, вирішив використати повітряно-десантні війська. 

У підсумку підготовки трьох повітряно-десантних бригад, що були в його розпорядженні, не вистачало, і вони не встигали допомагати решті солдатів.

Водночас, незважаючи на невдачі, успішна стратегія та наступ на ворожі війська одразу на кількох напрямках дали змогу радянській армії за короткий термін не лише розгромити сильного супротивника, а й захопити територію регіону, в тому числі закріпитися на обох берегах Дніпра, організувати плацдарми для подальшого наступу. 

Далі армія продовжила рух обома берегами Дніпра, звільняючи міста, і зрештою дійшла до Києва, де також тривали запеклі кровопролитні бої.

Жінка на посту мера – Галина Булавка

0

Життя цієї незвичайної жінки схоже на гірську дорогу – круті повороти, “серпантини”, подекуди бездоріжжя, та всі вони йдуть наверх. В інтернеті майже не знайдеш інформації про її близьких чи коханих, немає сімейних фото. Але те, що вдалося дізнатися, вказує на особистість амбітну та неоднозначну. Далі на dnepryes.com.ua

Наша розповідь про єдину в Україні жінку голову обласної ради та єдину в історії Дніпра секретаря міської ради та і.о. мера, лауреатку премії “Жінка третього тисячоліття”, повного кавалера ордена княгині Ольги та володарку ще багатьох нагород Галину Булавку.

Факти з біографії

У Вікіпедії написано, що Галина Булавка народилася 11 серпня 1953 року у тихому селі Кіпешка Распопеньського району тоді Молдавської РСР. Саме туди її батьки, молоді агрономи, були направлені працювати після закінчення вишу. 

У 1956 році сім’я переїхала до міста Первомайськ Миколаївської області. Там Галя закінчила школу. Першим містом роботи майбутнього політика став завод будівельних матеріалів. Але дівчина мріяла стати істориком. Тому у 1971-ому році поїхала до Дніпра вступати на історичний факультет ДГУ. Не вступила. 

Аби не повертатися додому, пішла працювати на харчовий комбінат.

Перспективну та розумну робітницю помітили профспілкові боси і направили її вчитися на хімічний факультет Дніпропетровського державного університету. Тут Булавка теж не пасла задніх. “Комсомолка, активістка і просто гарна дівчина” була членом комітету комсомола ДГУ, у складі ансамблю “Дніпряни” їздила на фестиваль до Німеччини. 

Не дивно, що після закінчення вишу вона на чотири роки залишилася працювати на кафедри неорганічної хімії. За цей час встигла вийти заміж та народити сина Віктора.

Далі був наступний стрибок, вже до виконкому тоді Дніпропетровської міської ради. У будівлі на проспекті Яворницького Галина Іллівна 18 років терпляче, сходинка за сходинкою підіймалася від скромної посади завідувача канцелярії до начальника організаційного відділу. 

Звідти, у 1995 році, вона зробила впевнений крок до кабінету керуючої справами виконкому Дніпропетровської міської ради, а вже у квітні 1999 року була переведена в апарат Дніпропетровської ОДА на посаду заступника голови – керівника апарату. 

Маючи неабиякий досвід роботи, амбітна жінка отримала другу вищу освіту, закінчив Дніпропетровський регіональний інститут державного управління. 

Посада голови Дніпропетровської ОДА, яку Галина Булавка займала протягом 2002 – 2004 років стала верхівкою її службової кар’єри. Далі просування припинилося. З 2004 року по 2006 рік Булавка була вже заступником голови Дніпропетровської ОДА. З 2008 року по 2010 рік очолювала Пенсійний фонд.  

Як Галина Булавка стала виконуючою обов’язки мера Дніпра

У 2010 році Галина Булавка була обрана депутатом Дніпровської міської ради, головувала у постійній комісії у справах соціального захисту, материнства та дитинства. 

А 4 березня 2015 року сталося те, що схвилювало все величезне місто і про що потім писали не тільки місцеві ЗМІ. 

Це відбулося під час засідання Дніпровської міської ради. У залі зібралися депутати. На сцені чомусь стояли кабінки для голосування. В.о. мера та одночасно секретаря міської ради Максима Романенко не було. Коли стало ясно, що його взагалі немає на робочому місці, депутати вирішили шляхом таємного голосування звільнити Романенка та обрати нову людину. Кандидатури висунули дві – заступника голови постійної комісії з питань транспорту, дорожнього господарства та зв’язку Дмитра Грищєва та Галину Булавку. За неї проголосувала більшість. Так Булавка стала виконуючою обов’язки голови Дніпра. 

Тоді ж, у 2015 році, депутатка вирішила змінити невпевнене в.о. на законно обрану містянами посаду мера. Не судилося. Програла Борису Філатову. 

Яким було її коротке правління? Хтось згадує його, як період, коли Дніпро позбулося тавра корупційної столиці України. Хтось докоряє за відсутність прозорості у роботи та керівництво у дусі “як би чогось не вийшло”. А хтось взагалі лає за політичну безпринципність. І це теж не дивно, адже за своє життя політикиня встигла побувати у ВО “Батьківщина”, “Блоці Юлії Тимошенко”, “Опозиційному Блоці” та у “Нашому краї”. 

Приймання веде Галина Булавка

Так чи інакше, але Галина Іллівна підкорилася долі. Її останніми місцями роботи стали ТРК “НОВА” та ТРК “ІРТ”. Щаслива мама та бабуся чудової онуки живе активним життям, радіючи кожному дню, наскільки це можливо під час війни.

Галина Булавка з Юлією Тимошенко

Галина Булавка не народилася “із золотою ложкою у роті”. Всього у житті довелося добиватися самій. І вона домоглася успіху. Правда, чого їй успіх коштував, жінка навряд чи кому розповість.

Засновники міста – Олександр Поль

0

Коли мова заходить про засновників міста Дніпро, важко назвати когось одного. Люди у цих місцях живуть з часів незапам’ятних. Були козаки Лазарь Глоба, Микита Корж та інші, яки мали тут зимовища. Був князь Григорій Потьомкін, який визначив місце розташування нового міста, мріяв розвивати промисловість, торгівлю, створити університет. Але все це залишилося лише у проєктах. Тихий, провінційний Катеринослав з двома десятками навчальних закладів, переважно духовного напрямку, сукняною фабрикою та сільгосппідприємствами, напевно, таким би й залишився, як би не з’явився той, хто своєю наполегливістю, цілеспрямованістю, знаннями та натхненністю перевернув життя не тільки самого Катеринослава, а й всій губернії. Місто перетворилося на промислову столицю імперії, культурний, освітній та торговий центр півдня. Дивовижно, але все це зробила скромна людина без великих грошей та гучних титулів. Далі на dnepryes.com.ua

Наша розповідь про Олександра Поля, титулярного радника, поміщика, реформатора, промисловця, археолога, дослідника, мистецтвознавця, мецената, громадського діяча, Почесного громадянина міста Катеринослава.

Олександр Поль – “Маніяк з Дубової балки”

Олександр Поль народився 1 вересня 1832 року у родинному маєтку Малоолександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Як водилося у дворянських сім’ях тих часів, хлопчик спочатку здобув  домашню освіту, потім навчався у Полтавській гімназії.

Чому не у Катеринославський? А тому, що на той час Катеринослав був тихою, глухою провінцією з відповідним рівнем викладання. У Полтаві ж кипіло життя, а гімназія на всю Україну була відома якістю навчання й педагогічним складом. 

Вищу юридичну освіту Поль здобув у найкращому у російській імперії Дерптському університеті. У 18 років юнак вже вільно розмовляв шістьма мовами, захоплювався археологією, збирав рідкісні книги, займався дослідницькою діяльністю.

Але перейдемо до події, яка перевернула життя і самого Поля, і всієї Катеринославської губернії. Одного разу, у пошуках археологічних експонатів, Олександр Миколайович потрапив до Кривого Рогу. У печерах Дубової балки він знайшов старовинні печі, на яких козаки виплавляли чавун з місцевої руди. Поль взяв зразки і власним коштом відправив їх одразу до декількох лабораторії. Виявилося, що вміст заліза там перевищує найсміливіші очікування. 

Але грошей на втілення масштабного проєкту не було. Треба була підтримка держави. П’ятнадцять років Поль витратив на те, щоби переконати чиновників та підприємців Росії у вигідності гірничорудного бізнесу на Катеринославщині, заліз у борги, заклав та перезаклав маєтки, став майже жебраком. Не вийшло змусити впертих бюрократів виділити гроші. Не зрозуміли. Казали, що він схиблений на руді, називали маніяком з Дубової балки. 

Олександр Поль вимушений був вкотре під неймовірні проценти позичити гроші та їхати до Парижу аби щоб залучити інвестиції у свій проєкт. Додому він повернувся мільйонером.

І завертілося, закрутилося… Для виробництва металу потрібно було вугілля. Скоромний титулярний радник добився будівництва залізної дороги, яка з’єднала Катеринославщину з Донбасом. Для цього був споруджений перший у місті двоповерховий Амурський міст, який зв’язав лівий та правий береги Дніпра. Перший поверх призначався для залізниці, другий – для гужового транспорту.

З появою мосту Катеринослав почав швидко розвиватися. Було зведено кілька металургійних заводів. Локомотивне депо залізниці стало найбільшим на півдні України, а саме місто перетворилося на великий промисловий центр.  

Створені робочі місця та пристойна заробітна плата притягнули в нього нових мешканців. Якщо у 1865 році там проживало 22816 осіб, то у 1897 році – 121216 осіб. 

В тому ж 1897 році бельгійські бізнесмени запустили у Катеринославі електричний трамвай. З’явилися нові заклади освіти та культури.

Трамвай на вулиці Катеринослава

Олександр Поль – громадський діяч

У 1859 році Поль був делегований у Санкт-Петербург для підготовки реформи визволення селян. І це у віці усього лише 27 років! Талановитого, розумного, красномовного поміщика постійно обирали на різні громадські посади. Він був гласним губернського земського зібрання, почесним суддею Верхньодніпровського округу, працював у губернському комітеті по влаштуванню селянського побуту, був членом повітової земської управи, входив у Катеринославську училищну раду та в опікунську раду Маріїнської жіночої гімназії, являвся почесним опікуном Катеринославського реального училища. 

І це були посади не задля урочистостей та власних амбіцій. Олександр Поль дійсно дбав про інтереси тих, ким опікувався, активно підходив до розв’язання їхніх проблем. Визнанням його заслуг стало присвоєння у 1887 році звання “Почесного громадянина міста Катеринослава”.

Будинок Олександра Поля у Дніпрі

Олександр Поль – археолог та колекціонер

Ще один бік яскравого життя Олександра Поля – колекціонування старожитностей, особливо пов’язаних з козацтвом. Зброя, бунчуки, козацькі булави – усього 281 експонат був зібраний цією надзвичайною людиною.

Відомому історику Дмитру Яворницькому він давав гроші на проведення розкопок на Хортиці та на Великому лузі. Власним коштом проводив археологічні дослідження майже по всій території Півдня України. Його цікавили предмети побуту епохи палеоліту, бронзи, скіфської та сарматської культур. Знайдені артефакти Поль систематизував і складав у каталоги. Все це стало основою колекції Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького. 

Почесний громадянин міста Катеринослава Олександр Поль

Олександр Поль прожив недовге життя – усього 58 років. Він помер у 1890 році раптово. Причину смерті не знають й досі.

Від його, колись величезних, статків майже нічого не залишилося. Все було витрачено на добрі справи. 

Поля поховали на Севастопольському кладовищі у Лазаревський церкві. Невдячні нащадки зруйнували церкву. На місці кладовища з’явився парк.

Декілька років тому там почалися розкопки храму. Було виявлено 15 похованих. Експерти вважають, що один з них може бути Олександром Полем…

Історія місцевого гетто, яке існувало під час війни – Дніпро

0

В жахливій історії німецького фашизму є одна дуже жорстока сторінка. Це історія намагання тотально знищити цілі народи, які “справжні арійці” вважали негідними існування. І якщо про геноцид ромів залишилося не так багато відомостей, то про вбивства та знущання з євреїв у період Другої світової війни, написані цілі бібліотеки. Адже всюди, куди ступала нога німецького солдата, євреїв переслідували позбавляли елементарних людських прав, грабували, переселяли в особливі гетто, катували та нарешті просто вбивали. Далі на dnepryes.com.ua

Наша розповідь про євреїв та єврейське гетто Дніпра у період німецько-фашистської окупації під час Другої світової війни.

Ідеологія німецького фашизму будувалася на ненависті

За даними перепису 1939 року, у Дніпропетровську офіційно проживало 89 529 євреїв. Але з початком вторгнення німців на територію СРСР, тим більш наближення фронту, частина їх виїхала. Ті, хто залишився, а їх було багато, були впевнені, що німці – цивілізована та культурна нація, яка не завдасть їм шкоди. Як же помилилися ці люди! 

Річ у тому, що вся ідеологія німецького фашизму базувалася на ненависті до інших народів, а особливо до євреїв. Недалекі у своєму розвитку бюргери звинувачували цей народ в усіх існуючих негараздах – від світової кризи до поразки Германії у Першій світовій війні. Такі погляди використовували у своїх цілях лідери нацизму, що тільки прийшли до влади. Юдеїв почали поступово витісняти з суспільства, потім переслідувати, а потім і масово вбивати. Теж саме відбувалося на окупованих територіях.

Спочатку був розстріл

Повернемося до подій, які сталися у Дніпропетровську наприкінці серпня 1941 року. Після важких оборонних боїв радянська армія вимушена була залишити місто. За даними знайденими в архівах, на той момент у місті залишилося приблизно 30 – 35 тисяч євреїв. Прибуття перших солдатів вермахту одразу продемонструвало ставлення “культурної нації” до даної категорії населення. Адже вбити на вулиці її представники могли лише за одну зовнішність, схожу на єврейську. 

Окупаційна влада встановила відносно євреїв новий порядок. Згідно із ним, всі особи єврейської національності, починаючи з 10 років, повинні були носити на лівому рукаві одягу білу пов’язку з зіркою Давида. За порушення – розстріл. Єврейських дітей заборонили приймати у школи та до садочків. Єврейських пенсіонерів не перереєстровували. Комендантська година для євреїв тривала на три години довше.

Далі події розвивалися блискавично. Приблизно 27 – 28 вересня у місто прибула спецкоманда СД. Була проведена нарада, у якій взяли участь представники окупаційної влади, СД, німецької поліції, міської допоміжної управи та місцевої поліції. Спеціальним наказом вся єврейська громада міста з цінними речами повинна була у ніч з 12 на 13 жовтня зібратися біля універмагу “Люкс” на проспекті Карла Маркса (сучасний проспект Яворницького) нібито  для подальшого відправлення на місце постійного проживання. Кербудів та двірників зобов’язали в терміновому порядку доповісти про мешканців єврейської національності, які проживають на території їхнього обслуговування. Окрім того, сформували патрулі по дві людини у кожному, які отримали спеціальні посвідчення та адреси проживання євреїв. Вони сповіщали мешканців про необхідність явки.  

13 жовтня на вказане місце прийшло понад 10 тисяч людей. Їх обшукали гестапівці, забрали всі цінні речі, згрупували у колони по 800 – 1000 осіб та під конвоєм повели у бік Ботанічного саду до балки. Там приреченим на смерть наказали скласти речі. Невдовзі застрочив кулемет та почулися відчайдушні крики, які не міг заглушити ані спеціально заведені трактори, ані звук кружлявших у небі літаків…

Розстріл продовжувався до темноти. Вночі декому вдалося втекти. В цілому на території лісорозсадника Ботанічного саду розстріляли 11 тисяч євреїв.

Розстріл євреїв

Дніпропетровське гетто

У грудні 1941 року так званий міський голова Соколовський оголосив про створення у Дніпропетровську єврейського кварталу – гетто, куди зобов’язали переселится всім євреям. Розташовувалося воно на території коксохімічного заводу й було розраховано на 4 – 5 тисяч осіб. Крім того, 29 грудня 1941 року провели реєстрацію паспортів мешканців єврейської національності. За це вимагали по 50 карбованців з кожного. У разі несплати, штрафували на 5 тисяч карбованців.

Повторно про вимогу переселення євреїв до гетто та реєстрацію заявили у середині 1942 року. Тоді голова Української допоміжної управи у своєму листі повідомляв штадт-комісара Клостермана про те, що для утворення гетто необхідно призначити уповноважену людину, а також просив дозволу залучити євреїв, які ще залишилися у місті, на роботи по облаштуванню кварталу.

Можна тільки здогадуватися, який жах охопив місто. Після жовтневого розстрілу всі прекрасно розуміли, що відокремлення євреїв від населення інших національностей потрібно лише для їхнього негайного вбивства. 

Євреї у черзі на реєстрацію

Достеменно не відомо, існувало гетто у Дніпропетровську, чи ні. Важливо інше – знищення євреїв у місті продовжувалося. У результаті, згідно з даними паспортного столу Дніпропетровської міської управи на травень 1943 року, населення міста складало 173 533 особи. Жодного єврея серед них не було. Прочерки стояли навпроти графи “Євреї” у стовпчиках про народжуваність та укладання шлюбів.

Так було “розв’язано єврейське питання” у Дніпропетровську під час Другої світової війни…

Але єврейська громада відродилася. Додому повернулися з евакуації ті, хто виїхав від жахів фашизму. Народилися діти, онуки… Вони не асимілювалися, не втратили своєї національної ідентичності, зберегли традиції, культуру, мову. При цьому євреї Дніпра стали частиною єдиного українського суспільства.

.,.,.,.